У ситуацію активно втручається Москва, підтримуючи найдеструктивніші сили і намагаючись, таким чином, максимально розігріти балканський котел. Щоб потім, коли все буде готово, просто підпалити гніт.

Вибори в Болгарії: тиха поразка симпатиків Кремля

Західні Балкани завжди називали «Пороховою бочкою Європи». Проживання на обмеженій і до того ж гористій території чималої кількості войовничих народів, які говорили на схожих мовах і при цьому сповідували різні релігії, створювало небезпечний мікс, готовий вибухнути в будь-який момент.

Попри відносне затишшя останніх років і те, що на сьогодні кілька країн колишньої Югославії успішно інтегрувалися в Європейський Союз і НАТО, регіон продовжує нагадувати махрове середньовіччя, де всі пам’ятають, хто і де жив у XIII столітті. І кожен пам’ятає на свою користь.

Протягом останнього часу на Балканах відбувається серйозний сплеск національних, релігійних і соціальних розбіжностей. Ситуацію ускладнюють слабо дієві державні інститути, корупція, бідність (не рахуючи республік колишнього СРСР, регіон залишається найбіднішим місцем на Європейському континенті), міграційна криза (донедавна «Балканський маршрут» був основним коридором для жителів Близького Сходу, які бажають влаштуватися в ЄС) і практично цілковита байдужість Заходу до долі регіону. Перемовини про приєднання країн колишньої Югославії до Північноатлантичного альянсу відбувалися дуже мляво, а перспективу вступу в ЄС ніхто так толком і не озвучив.

Тож не дивно, що до розігрівання «порохової бочки» активно долучилася справжній майстер роздування інтриг і дестабілізацій – Російська Федерація. Чи є в цій ситуації у московських правителів якісь раціональні мотиви або ж кремлівські бонзи просто отримують задоволення, роздуваючи чергову пожежу, – не має значення. Важливо інше: якщо спалахнуть Балкани, мало не буде нікому. Сформована в «м’якому підчерев’ї Європи» ситуація вимагає негайної активності західних лідерів уже зараз. Інакше буде пізно.

#Косовонаш

З моменту переходу населеного етнічними албанцями Косово під контроль багатонаціональних сил, а особливо – з часу проголошення незалежності республіки в 2008 році, Косово залишається найважливішим міфом, що лежить в основі сербської державності й пропаганди.

Белград навідріз відмовляється змиритися із втратою краю, в якому, як вважається, у XII столітті виникла сербська державність і на території якого наприкінці XIV відбулася епохальна битва, яка стала наріжним каменем сербської національної свідомості. Основою нинішньої політики Белграда щодо Косово можна сміливо назвати найгостріший реваншизм.

Черговий виток напруженості у відносинах між Белградом і столицею Косово – Приштиною почався зі затримання французькою владою на початку січні цього року колишнього прем’єра Косово Рамуша Харадіная на підставі ордера на арешт, виписаного Сербією ще в 2004 році. Після було організовано в Росії так званий «поїзд дружби» з Белграда до Косівської Митровіци з написами «Косово – це Сербія» на 21 мові, включаючи албанську.

поезд

Уряд Косово поставився до цього з усією серйозністю: було віддано наказ будь-якою ціною, аж до застосування зброї, не пускати «провокаторів із Белграда» на територію краю. У Белграді екстрено зібралася Рада Безпеки, а президент Сербії Томіслав Ніколіч заявив, що якщо під час «операції з відновлення залізничного сполучення» постраждає хоч один серб, буде залучено армію і він готовий особисто взяти в руки зброю. В останній момент прем’єр-міністр Сербії Олександр Вучич віддав наказ зупинити поїзд на прикордонній станції із промовистою назвою Рашка.

Після цього інциденту, президент Косово Хачим Тачі оголосив про намір трансформувати косовські сили безпеки в Армію Косово. Проти чого, звичайно, категорично виступила Сербія. Цікаво, що НАТО вустами генсека Альянсу Йенса Столтенберга підтримало позицію Белграда. Проте Приштина твердо має намір довести справу кінця.

Чорногорія

Крихітна балканська країна Чорногорія в останні роки стала особливим місцем для багатьох росіян.

Чорногорія пішла від Росії – на черзі Сербія?

Низькі ціни, доброзичливий менталітет, м’який клімат, схожа мова, відсутність візових обмежень призвели до того, що країна стала одним з улюблених місць для російських туристів і покупців курортної нерухомості.

На 600 з лишком тисяч жителів Чорногорії припадало близько 300 тисяч російських туристів на рік. РФ – найбільший інвестор в економіку Чорногорії, росіянам належить до 40% курортної нерухомості, близько 7000 російських громадян зареєстровані в Чорногорії як постійні жителі.

Проте Подгоріца, на відміну від Белграда, приєдналася до європейських санкцій проти РФ і подала заявку на вступ до Північноатлантичного альянсу.

Москва відповіла у своєму фірмовому стилі – спробувала вбити незмінного прем’єра Міло Джукановича і здійснити державний переворот. Попри те, що змову було розкрито, обстановка у країні залишається складною. Іноземні спецслужби продовжують свою підривну діяльність: нещодавно запобігли спробі вбивства прокурора, який розслідує невдалий переворот.

Цікаво, що інформацію про підготовлюване повалення влади, так само як і дані про спроби замаху на прокурора, чорногорські правоохоронці отримали від іноземних спецслужб, включаючи американські і британські. Крім того, опозиційні партії небезпідставно вважають режим Джукановича надмірно корумпованим і вимагають дострокових виборів.

Дещо розрядила обстановку нещодавнє рішення американського Сенату, який схвалив вступ країни в НАТО. У помсту російські ЗМІ почали скоординовану кампанію, спрямовану проти відпочинку росіян у Чорногорії.

Боснія і Герцеговина

Небезпечні тенденції є також у Боснії і Герцеговині, де після кривавої війни 1992-95 рр. сформувалася надзвичайно дивна державна конструкція: країну було розділено на Республіку Сербську і мусульмано-хорватську Федерацію Боснії і Герцеговини.

Неспокійні сусіди: чому білоруси та росіяни заходились протестувати

Центральна влада виконує суто номінальні функції, а кожен суб’єкт цієї квазіконфедерації володіє тим, що зараз назвали б «особливим статусом», і має власного президента, парламент і уряд, в яких працюють у загальній складності 180 міністрів.

У підсумку, Республіка Сербська перетворилася на формений розсадник сербського націоналізму і махрового реваншизму. Населення незмінно віддає перевагу націоналісту Мілораду Додіку, який поперемінно обіймає крісло то прем’єр-міністра, то президента сербського анклаву. До того ж підтримка партії Додіка зростає: так, на місцевих виборах, що відбулися в жовтні, прихильники націоналіста отримали на 30% муніципалітетів більше, ніж мали раніше. За тиждень до цього відбувся ініційований Мілорадом Додіком референдум, на якому 99,81% тих, хто проголосував, висловилися за офіційне святкування «Дня республіки» – дня, коли сербські сепаратисти в 1992 році оголосили про вихід «республіки» зі складу Боснії і Герцеговини.

Крім цього, Додік у 2014 році ініціював встановлення пам’ятника сербському терористові Гаврилу Принципу, який убив у 1914 році австрійського ерцгерцога Фердинанда, що послужило поштовхом до початку Першої світової війни. Відкриваючи постамент, Мілорад Додік наголосив, що «серби пишаються предками, які боролися за збереження своєї ідентичності».

памятник
Пам’ятник Гаврилу Принципу

Буквально на днях влада Республіки Сербської оголосила про початок виплат пенсій сім’ям російських «добровольців», які беруть участь у братовбивчій боснійській війни.

Зайве говорити, що Мілорад Додік і співтовариші мають цілковиту підтримку і прихильність Кремля.

Разом із тим радикальні настрої зростають також у хорватській і мусульманській частинах Боснії і Герцеговини. На уже згадуваних муніципальних виборах у босняко-хорватській федерації тріумфували представники націоналістичних сил, які практично вщент розгромили своїх помірних суперників.

Македонія

Але зараз найбільшу тривогу викликає ситуація в Македонії – країні, яка вже встигла пережити в 2001 році міжетнічний конфлікт між македонською більшістю і албанською меншиною.

Про політичну мораль і неминучість побудови КПРС

Останні два з половиною роки країна переживає гостру політичну кризу, виходом з якого мали стати парламентські вибори, що відбулися наприкінці 2016 року. Перше місце зайняла партія VMRO-DPMNE незмінного протягом останніх 11 років прем’єр-міністра Нікола Груєвського, отримавши 51 мандат із 120. Проте охочих формувати коаліцію із прем’єром, якого у країні звинувачують у корупції і незаконному прослуховуванні близько 20 тисяч осіб, не знайшлося. А ось лідер опозиційної соціал-демократичної партії (49 мандатів) Зоран Заєв зміг об’єднати навколо себе дві партії етнічних албанців – DUI і BESA – і сформувати коаліцію в 67 багнетів. Проте президент країни Георгі Іванов (однопартієць Ніколи Груєвського), усупереч вимогам Конституції, відмовляється надати Заєву мандат на формування уряду. Свою позицію Іванов мотивує тим, що нова коаліція перебуває на утриманні в сусідній Албанії і не поводитиметься досить патріотично.

Пристрасті продовжують загострюватися, країною відбуваються багатотисячні демонстрації. Опозиція звинувачує президента в узурпації влади, єврочиновники закликають не порушувати конституцію і дати можливість переможцю виборів сформувати Кабмін, а недовіра між македонською та албанською громадами перебуває на безпрецедентно високій позначці.

Тим часом влада організовує мітинги своїх прихильників, які, у кращих традиціях антимайдану, вимагають від ЄС «не втручатися у внутрішні справи Македонії». Само собою зрозуміло, Москва в цій ситуації просто не могла не підлити масла у вогонь. І, зрозуміло, вона цілком на боці тандему Іванова-Груєвського, що відчайдушно чіпляється за владу, що відповідає на звинувачення в корупції, прослуховування та узурпації влади псевдопатріотичною риторикою.

македония_флаги

Показником недовіри, яка є на Балканах до нинішніх функціонерів ЄС, стало геть провальне нещодавнє турне країнами регіону верховного представника Європейського Союзу Федеріки Могеріні. У сербському парламенті її промову переривали гнівними вигуками, у Чорногорії депутати просто не прийшли до вищого законодавчого органу і Могеріні довелося говорити в напівпорожньому залі. У Косово, куди вона хотіла привезти мир, конфлікт ще сильніше загострився після її від’їзду. А в Боснії троє президентів, які посварилися, були ладні зустрітися з гостем з ЄС лише в рамках протокольної зустрічі, що нічого не означала.

Зараз ситуація на заході Балканського півострова стрімко розвивається за найгіршим з можливих сценаріїв. Водночас доводиться констатувати очевидну недостатність зусиль демократичних країн щодо запобігання нагнітання обстановки в цьому критично важливому куточку Європи. Заходу необхідно терміново виробити куди дієвішу і осмисленішу політику щодо країн регіону і значно оперативніше реагувати на зміну політичного ландшафту. Інакше ситуація, яка продовжує загострюватися одночасно зсередини і ззовні, остаточно вийде з-під контролю.

Максим Вікулов