Про політичну мораль і неминучість побудови КПРС

І державницькій мудрості російського цицерона зааплодували міста і села.

Насправді він лише модернізував радянський анекдот, коли двоє робітників обговорюють, що на зарплату не можна прожити. І один зізнається, що він зі свого пилососного заводу виносить деталі, збирає і продає пилососи. А другий відповідає, що начебто працює на заводі швейних машин, але скільки він не намагався б зібрати, виходить автомат Калашникова.

Тож наша основна проблема не в тому, що не вистачає антикорупційного суду, а в ньому – антикорупційних суддів і секретарів. Основний дефіцит — антикорупційні громадяни, які готові безкорисливо й ефективно працювати у владі, оперуючи багатомільйонними сумами і стикаючись з вічно незадоволеними співвітчизниками.

На жаль, з випуску ангельської академії, яка готує управлінців із крилами і без людських слабкостей, в Україну жоден не розподілився. Доведеться обходитися земним контингентом.

Про формування стратегічних національних еліт людство замислилося з закінченням родоплемінного періоду. Найнадійніший спосіб зветься богообраністю, описаний у Старому Заповіті, розділ «Вихід».

Другий — це спадкова аристократія, коли до необхідності відповідати за країну готують із молодих нігтів із покоління в покоління. Аристократи не розбігаються по світу, ховаючись від мобілізації, а навпаки, військова служба є умовою повноцінного розвитку — згадайте армійські будні англійських принців.

І вже точно аристократ не стане продавати свій голос на виборах за кіло крупи. Навіть якщо золоті крупинки.

Більше скажу: аристократ духу здатний освоїти державну мову своєї країни!

Однак за останню чверть століття в Україні не з’явилися як моральні авторитети калібру Ліни Костенко, так і визнані технократи-управлінці рівня Віктора Глушкова. Що пояснюється безпомилковою негативною селекцією в покидьковій «постсовковій» системі влади. До речі, тому і президенти у нас, як дружини дурня: схожі, тільки дедалі гірші й гірші.

Процедура «відповідального громадянства» покликана вирішити цю проблему (викладаю у варіанті громадського об’єднання «Інші»).

На рівні Конституції України прописано, що є три групи населення України: мешканці, громадяни, відповідальні громадяни.

Мешканці — ті, хто має дозвіл на проживання: працюють, платять податки, але не мають ПРАВА брати участь у політичному житті країни.

Громадяни — мають паспорт України, ПРАВО голосувати лиши за місцеву владу, до армії їх не призивають. Перед отриманням громадянства здають тест на знання законодавства України, української мови та історії.

Відповідальні громадяни — мають паспорт відповідального громадянина України, ОБОВ’ЯЗОК обирати і бути обраними в органи влади. Здають поглиблений іспит на громадянство, їх обов’язково призивають до армії, вони живуть за спеціальним «Кодексом честі відповідального громадянина». Кожен відповідальний громадянин має частку загальнонаціонального надбання України, оформлену як банківський рахунок. Тобто вони є в певному сенсі акціонерами корпорації Україна». До речі, мають право на носіння зброї.

Вибір, бути відповідальним громадянином або просто громадянином, роблять самостійно і добровільно після досягнення призовного віку. Це рішення можна відкласти, але його приймають лише одного разу, відповідно фіксують у Держреєстрі громадян, перегляду воно не підлягає. При цьому є процедури поруки та випробувального терміну.

«Кодекс честі відповідального громадянина» містить морально-етичні норми, близькі до християнських заповідей або, якщо завгодно, «Морального кодексу будівника комунізму», який спіонерили з П’ятикнижжя.

Людину позбавляють відповідального громадянства, якщо щодо неї набув чинності вирок суду або за рішенням Суду Честі відповідальних громадян. Це аналог аристократичного суду честі, коли має сенс не юридична казуїстика, а характер дій обвинуваченого. Повернути звання відповідального громадянина можна за видатні заслуги перед вітчизною, але знов-таки за рішенням Суду Честі.

У концепції ще багато нюансів, але це для тих, хто особливо цікавиться.

Важливо, що введення інституту відповідального громадянства дозволить створити систему позитивної селекції національної еліти та соціальних ліфтів. А також конституційно відріже від прямого впливу на вибори центральної влади, що займається стратегією розвитку країни, тих жителів України, котрі не бачать сенсу в її існуванні або просто не в змозі раціонально оцінити наслідки свого голосування (так-так, це про продаж голосів незаможними).

Але вирішує кожен сам для себе: чи отримати права і частку, але й обов’язки, пов’язані з ризиком для життя і турботами, чи не ризикувати, але тоді все життя підкорятися рішенням, які прийматимуть інші, які ризикнули. Бо шлях у політику і владу лежатиме лише через армію, причому через передову, а не в Києві в Генштабі у «танчики» розважатися.

Ті, хто виріс у Союзі, можуть резонно помітити, що відповідальне громадянство надто вже скидається на тодішню КПРС. Адже її теж за задумом створили для розвитку і захисту країни («комісари йдуть в атаку першими»), вона мала адсорбувати найкращих і найактивніших членів суспільства та уособлювати еліту — при владі були винятково члени КПРС. І там була парткомісія для порушників партійного статуту, а виключення з партії означало неабияку поразку в правах.

Але потім виникли спецобслуговування і спецрозподільники, до «сили, яка скеровує суспільство», масово потягнулися пристосуванці, а потім і зовсім махрові казнокради-фарисеї. І «совковий» колос на глиняних ніжках здійснив «найбільшу катастрофу ХХ століття», якщо вірити кремлівським недоімператору.

А все тому, що горезвісна КПРС від потреб і сподівань радянського народу була далі, ніж марсіани з «Війни світів».

Якраз найважливіше завдання громадського контролю за владою відповідальних громадян і повинна здійснювати «цифрова демократія». Одне без іншого загрожує новим «совком».

Витоки ведуть до вже згаданого академіка Глушкова, який у 60-их роках створив київський Інститут кібернетики. Саме роботи цього інституту з автоматизації планування та обліку лежать в основі всіх світових комп’ютерних систем управління виробництвом.

Справу Глушкова продовжують його учні, які вийшли з надр Інституту кібернетики, зокрема група IT-компаній «Інтелект сервіс». Їхні розробки дозволяють у режимі онлайн здійснювати та відслідковувати будь-які операції з управління підприємством, містом, міністерством і, нарешті, усією країною. Причому результати можуть відображатися на екрані смартфона.

Розумієте, в рамках цифрової демократії громадянин, якому треба оформити якийсь документ, не взаємодіє з чиновником, він вирішує всі питання через комп’ютерну програму — без корупційних ризиків. З другого боку, програма відстежує всі рухи на рахунку державного службовця: погрів пузо на Багамах, і система відразу ж отримала дані щодо вартості чартеру, харчування, проживання і розваг, загорілася умовна «червона лампочка» — будьте ласкаві відзвітувати, звідки кошти. Немає переконливої відповіді – на Суд Честі, який судить не за буквою, а за духом і в прямому ефірі.

Системі цифрової демократії по барабану, хто перевищив швидкість або неправильно припаркувався — син прокурора чи сезонний робітник. Їй усе одно, наскільки близький до керівництва країни чиновник, який здійснює операції з офшорними рахунками. І якщо фінансові взаємини з окупованими територіями заборонені, то система не пропустить туди ні гривні.

Ба більше – через цифрову медичну карту можна відслідковувати стан здоров’я держслужбовців і відправляти їх на необхідне лікування ще до того, як якийсь радикальний депутат починає нести параноїдальну маячню з трибуни.

Соціальна і технологічна база вже сьогодні готова до запуску процедур відповідального громадянства і цифрової демократії. Не вистачає, як прийнято говорити, політичної волі, незбагненної, немов N-вимірність простору.

Але йдеться просто про те, що на головній посаді в країні має бути людина, готова на ділі жити чесно і продиктувати цю норму зверху донизу по піраміді влади.

Тоді та лише тоді ми в спробах побудови суверенної України перестанемо отримувати на виході КПРС — казнокрадчу партію «совка», який здох.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka