Чорногорія пішла від Росії – на черзі Сербія?

Як писала англійська газета Sunday Telegraph, в Міністерстві оборони Великобританії є дані про те, що був план убивства прем’єр-міністра Чорногорії Міло Джукановіча відразу після парламентських виборів у жовтні минулого року.

За даними англійських і американських спецслужб, в змові брали участь офіцери російської розвідки. Метою було завадити вступу Чорногорії в НАТО, хоча на виборах партії, які виступають за вступ до Альянсу, отримали більшість. Інакше кажучи, після того, як у Москві зрозуміли, що легально завадити руху Чорногорії на Захід неможливо, було зроблено таку спробу.

Розслідування

Спеціальний прокурор Мілівое Катніч, який веде розслідування, від самого початку підозрював іноземний слід у спробі перевороту. Проте до певного часу він публічно про це не заявляв або ж лише натякав.

Наприкінці лютого 2017 року ситуація змінилося. Прокурор публічно звинуватив російських агентів у фінансуванні та керівництві змовою. За словами Катніча, організатором групи був колишній заступник російського військового аташе в Польщі Едуард Шишмаков.

«Він не Широков, а Едуард Шишмаков, який у 2014 році був заступником військового аташе в Польщі, але видворений за шпигунства в Росію як персона нон ґрата, – сказав він в ефірі телеканалу TV Prva (Перший). – Цей паспорт йому видано російськими органами, він є членом російських спецслужб».

Як з’ясували слідчі, група сербських націоналістів під керівництвом колишнього генерала жандармерії Братислава Дікіча планувала під виглядом чорногорської поліції відкрити вогонь по мирних демонстрантах, які протестують проти результатів виборів 16 жовтня поруч із будівлею уряду Чорногорії. За донбаським сценарієм планували захоплення будівлі уряду і парламенту.

Поряд із вбивством прем’єр-міністра Міло Джукановіча планували підняти повстання проти вступу в НАТО і, під впливом пролитої крові на вулицях столиці Подгориці, передати владу проросійського уряду. У цій групі, а також в інших були колишні учасники бойових дій на Донбасі. Серед них не лише серби, а й росіяни.

Як повідомляє преса Чорногорії, затрималио 25 осіб. Деяким вдалося втекти у Сербію, але влада останньої видали Чорногорії своїх громадян.

У затриманих вилучили криптотелефони — спеціальні смартфони зі складними алгоритмами шифрування. Один використовували в Чорногорії, другий — в Сербії, а третій був у Росії. В ході розслідування зверталися до американських і британських спецслужб, які зламали шифр і прочитали листування. В ньому знайшли свідчення зв’язку з високопоставленим російським чиновником».

Газета Sunday Telegraph передає слова міністра оборони Чорногорії Предрага Босковича про те, що немає жодного сумніву в тому, що разом із сербськими націоналістами змову профінансувала і організовувала російська розвідка.

Один із керівників змови – сербський націоналіст Олександр Сінджевич – активно співпрацює зі слідством. Він стверджує, що був сполучною ланкою між виконавцями плану з перевороту і вбивства прем’єра Джукановіча з двома російськими агентами. Влада Чорногорії не мала за мету домогтися зізнання Москви в плані перевороту. Вони прекрасно розуміють, що навіть беззаперечні докази участі російських агентів не змусять Москву відступити від давно відомої позиції «їхтамнебуло».

Ілюстрацією російської участі в подіях у Подгориці вважають фотографію, зроблену в грудні минулого року, на якій міністр закордонних справ Сергій Лавров зображений разом із Неманья Рістічем, який проходить по справі. Чорногорія вимагає у Сербії його видачі.

У Москві наполягають на тому, що Рістіч опинився біля міністра випадково. Проте в цьому є сумніви. Навряд чи кожен зустрічний може вільно підійти до російського міністра. Рістіч а пропустили – це свідчить про те, що про нього знали. І не лише в Белграді, де він відзначився як інформатор поліції та активіст націоналістичних поглядів. Справа була після викриття змови, але Лавров вважав можливим сфотографуватися поряд із одіозним націоналістом. Звісно, це непрямий доказ для Мілівое Катніча, але факт вельми характерний.

Підозрюють в участі в змові ще двох депутатів Скупщини (парламенту) Чорногорії Андрія Мандіча і Мілана Кнежевича. Обидва є лідерам проросійського «Демократичного фронту». Кілька днів тому з них знято депутатську недоторканність, вони чекають швидкого арешту. Цікаво, що напередодні спроби перевороту лідери «Демократичного фронту» їздили в Москву, де зустрічалися з депутатами «Єдиної Росії» і, можна припустити, не лише з ними.

Уже очевидно, що ще не закінчене розслідування серйозно вдарить по проросійській опозиції в Чорногорії, але не лише по ній.

Мета — Сербія

Невдала змова з метою державного перевороту в Чорногорії лише підсилила її рух на вступ до НАТО. Московська газета «Комерсант» передає слова колишнього міністра закордонних справ Чорногорії і колишнього посла в США Міодрага Влаховича про те, що інформація прокурора Катніча про невдалий переворот «лише сприятиме невідкладному вступу Чорногорії в НАТО». І це справді так.

Протокол про вступ Подгориці в Альянс уже затвердили парламенти 24 держав-членів. Про це заявив прем’єр-міністр Чорногорії Душко Маркович на зустрічі з генеральним секретарем організації Йенсом Столтенбергом. Останній висловив надію, що незабаром ратифікує протокол і Конгрес США. Там зупинка сталася зі зрозумілих причин.

«З упевненістю очікую, що Чорногорія на саміті цього року буде присутня як новий член НАТО», – сказав Йенс Столтенберг.

Звісно, в Москві намагалися будь-якими засобами запобігти руху Чорногорії в західному напрямку. Аж до спроб створення на Балканах деякої подоби Донбасу. Не вийшло. Це серйозний удар по московській політиці і кремлівських планах у стратегічно важливому регіоні.

Із географічних причин Балканський півострів має для Росії важливе значення в зв’язку з планами просування, принаймні в східну частину Середземного моря. У часи СРСР радянські військові кораблі заходили в югославські порти, зокрема до нинішньої Чорногорії, для заправки пальним і водою.

База в сирійському Тартусі видається не надто надійною. По-перше, потрібно вкласти значні кошти для перетворення її в повноцінний пункт обслуговування бойових кораблів. Коли це буде і чи буде взагалі, залишається дуже великим питанням. По-друге, військові успіхи сирійської урядової армії досить невизначені, немає цілковитої впевненості у витривалості режиму Асада.

До того ж Іран не в захваті від російських баз у Сирії, тому продовжує інтригувати з метою їхнього витіснення. Інакше кажучи, в будь-яку хвилину Москву і її флот можуть із Тартуса попросить і нічого не можна буде зробити. Не воювати ж з Асадом та Іраном, що стоїть за ним.

Звідси велика зацікавленість Москви в дружніх державах на Балканах, які могли так чи інакше підстрахувати російський флот на випадок непередбачених обставин. Хорватія і Словенія як члени НАТО втрачені для Росії. Про російську загрозу на Балканах президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович розповіла в інтерв’ю канадському виданню Defence News. Вона попереджала про ймовірність «гібридних воєн»у регіоні.

Чорногорія з її портами була вкрай важливою, а тут така невдача.

Друга і не менш важлива мета московської політики на Балканах — це Сербія. Хоча країна тепер і не має виходу до моря, вона залишається однією із найбільших держав півострова. Проросійська Сербія могла б значно пом’якшити наслідки відходу Чорногорії на Захід. Однак і тут Москву чекало серйозне, якщо не сказати більше, розчарування.

Влада в Белграді від самого початку розвитку змови в Чорногорії не лише надала максимальну допомогу спецслужбам сусідньої країни, а також провела низку арештів серед сербських націоналістів, як виявилося, також замішаних у змові.

Іще в жовтні минулого року прем’єр-міністр Сербії Олександр Вучич розповів, що до спроби захоплення державних установ у Чорногорії залучили кілька груп, зокрема і в Сербії. І діяли вони «під зовнішнім контролем».

«Ми знайшли у них 125 тис. євро, спеціальну уніформу й інші речі, – сказав Вучич. – За прем’єром Чорногорії стежили за допомогою найсучаснішого обладнання… Глибоко помилялися ті, хто вважав, що Сербія якимось чином братиме участь у цьому».

У ході слідства і виявлення деталей зв’язку змовників із їхніми російськими кураторами офіційні особи в Белграді стали висловлюватися  різкіше. Хоча формально в Сербії Росію не звинувачують, від цього суть справи не змінюється. Всім зрозуміло, кого мають на увазі під «зовнішнім контролем».

Стурбованість сербської влади цілком зрозуміла. Обкатаний у Чорногорії в разі успіху сценарій могли повторити у Сербії, де достатньо як прихильників Росії, так і супротивників прозахідного курсу.

Водночас рух Сербії в бік Євросоюзу в Москві викликає неприховане роздратування. Це теж доводиться враховувати Белграду і змушує вживати заходів, парируючи загрозам, які виходять із Кремля. Для Белграда важливо показати, передовсім Заходу, що курс на зближення з Євросоюзом, а надалі з НАТО не має альтернативи й триватиме. Його реалізація полягає зокрема, в максимальній допомозі сусідній Чорногорії з протидії московським спробам влаштувати там державний переворот.

Одночасно дискредитація проросійської опозиції в Чорногорії рикошетом вдарить і по аналогічній у Сербії. Це теж відповідає намірам Белграда.

Наслідки

Провалом російської агентури в Чорногорії й опосередковано у Сербії справа не обмежиться.

Події на Балканах, поряд з українським питанням, були предметом обговорення на зустрічі міністра іноземних справ Великобританії Бориса Джонсона з державним секретарем США Рексом ТІллерсоном. Продовженням цього обговорення став візит британського міністра і його польського колеги до Києва.

Зі значним запізненням Захід починає усвідомлювати необхідність давати відсіч російській експансії. Якщо Москву не зупинити, то за Україною буде Сербія і держави Балтії. Свого часу усвідомлення небезпеки змусило Захід виступити проти сталінських спроб захопити західний Берлін і допомогти Югославії вистояти перед обличчям підготовки радянської агресії.

Невдача в Чорногорії і Сербії важко позначається в Москві. Все це відбувається на тлі зростання роздратування курсом американської адміністрації. Вашингтон явно втягує Москву в гонку озброєнь, яку Кремль не може виграти в принципі. Тоді як в американському бюджеті на 10% збільшують витрати на оборону, в російському їх скорочують на 20%.

Розмови про асиметричну відповідь розраховані на невибагливих глядачів федеральних телеканалів. Насправді ж у Білокам’яній починається легка паніка і гарячковий пошук так званих відповідей. На жаль, майданчиком для них буде окупована частина Донбасу. Саме тут Москва спробує взяти реванш за провал у Чорногорії.

Юрій Райхель