Українські спортсмени увійшли до першої десятки світу щодо обіцяних призових за медалі Олімпіади в Ріо. За “золото” платитимуть 125 тисяч доларів, за “срібло” – 80, за “бронзу” – 55.
Дай Боже, як кажуть. Лише ось звідки їм узятися – цим медалям? І цим чемпіонам. Коли держава нічого не вкладає в талановитих дітей, і всі їхні успіхи базуються на матеріальних можливостях виключно батьків з матерями.
Учора наша збірна стала чемпіоном світу з тенісу серед дівчаток до 14 років. Уперше за останніх років 15, напевно. Я знаю ситуацію зсередини. У однієї з чемпіонок років чотири тому ще міг виграти сет або два. Випадково.
Все тримається на голому ентузіазмі. Держави там немає. Батьки та кілька меценатів. І так скрізь. У будь-якому виді спорту.
Українська тенісистка знялася зі змагань у РіоДо речі, британські спортсмени грошей за медалі не отримають. Але ось, наприклад, прапороносець збірної англійський тенісист Едді Маррей з дитинства був на державному забезпеченні. Йому оплачували все. Форму, корти, тренерів і т. д. Бо він був один такий на всю Британію.
P. S. До речі, якщо спорт нам не потрібен, як відповідають на це деякі з моїх співвітчизників, то й за медалі платити не треба. Навіщо тоді вони нам потрібні взагалі?
