Ми країна похмурих хліборізок. Надто це відчувається відразу після прильоту з-за кордону.
З одного боку, зрозуміло, що радіти особливо нічому, з іншого – на вихідні ресторани Києва не відчувають нестачі клієнтів, а дискотеки тріщать від кількості відвідувачів. Коротше, справа не в АТО і дітях-сиротах.
Може, така кількість похмурих п’ятаків – через зубожіння?
Можливо, але в Києві, де в години пік на кожному перехресті збирається по бюджету країни, в автомобілях по 100 тисяч доларів, як і раніше, сидять сумні та навіть злі люди. Молоді, красиві, вгодовані, рожевощокі, але сумні.
Може, це від нестачі любові? Але як же тебе, зайчику в маєчці поло з піднятим комірцем і на БМВ, не любити?
І тут мене осінило!
Наші похмурі хліборізки – це камуфляж, маскування. У нашій країні людина з посмішкою на обличчі та радістю в погляді – це жертва, здобич для фіскальних органів, криміналітету, аферистів, сусідів і родичів. Посмішка означає, що ти ситий, одягнений і обігріти рахунком у банку. А раз ти, сцуко, щасливий, то ми знайдемо це джерело щастя і обкладемо його податками, позичимо, відберемо або виманимо будь-яким іншим можливим способом.
”У картці обліку кадрів Верховної Ради Кучма написав, що він “русский” – Лук’яненкоІ ніхто тебе не захистить. Бо в нашій країні бути красивим, розумним і багатим – злочин. Подивіться на наших політиків, активістів та громадських діячів – як крізь ці складки, мішки і підборіддя геніально проглядаються мученицькі обличчя перших християн-комсомольців!
Адже у нас навіть за образ щасливого і успішного політика ніхто не голосує (Черновецький, і той з перекошеним таблом виграв). Ні, політик мусить страждати. І що більше він страждає обличчям і статурою – то краще за нього голосують. А якщо ти додумався до інвалідного візка або примудрився схуднути/розповніти бодай на два три центнери – тут уже мова йде про практично вічну політичну кар’єру.
Одне слово, будь похмурим і люди потягнуться за тобою. Посміхатися і випромінювати радість будеш у Монако.
