Ми всі, по суті, живемо
Якоюсь мірою в тунелі.
Ліна Костенко.
Наше суспільство невпинно оновлюється, і кожне наступне покоління прагне внести в цей безупинний процес власний внесок.
2019 року до влади прийшло нове покоління, нові люди. Для країни та українського народу ці вибори були вірою та надією на краще мирне життя. Але бачимо, як насміялася дійсність з цієї віри. Вибирали «Зелену команду» тому, що у людей серце до правди проривалося, але його зламала брехня. Тепер люди розуміють, що довірилися «сліпим поводирам». І що? Країна над безоднею. Обіцянки команди В. Зеленського лише пил, який змітає будь-який подих вітру.
Народ зрозумів, що від цих «Слуг» – маленьких мурах, не можна вимагати, щоб вони збудували піраміду. Вони не помічають, звідки приходять бурі і що їх породжує.
Влада, а це сьогодні Офіс Президента, поводяться точно вівці у загоні: Куди не тицьни, виходу немає.
Після чотирьох років «розумової розпусти», порожніх обіцянок, глухих реформ, ухвалених «голосами біди», окрім війни, горя, страху, смерті нема чого запам'ятати. Але що сказати тим, що склали свої голови на війні з Росією? Усі розуміють, що країною керують, керують люди з офісу В.Зеленського. Це єрмаки, подоляки, татарові, смирнові та інші арохами та безкутівщина. Хто вони? Звідки? Чим відзначились? Що збудували? Що робити? Як бути? Життя розумніше за цих людей і всі події в країні після війни осмисляться по-новому і ми більше дізнаємося про честь і совісті цих людей.
Війна, зрештою, закінчиться – будуть компроміси, буде мир. Жодна історія не починається зі свого початку, корінь дерева завжди прихований від очей і сягає води. Про це треба пам'ятати. Правове свавілля – порушення Конституції України, цей «бенкет під час війни» настав час припиняти. Закрити відділ кадрів Єрмака, передати повноваження міністра закордонних справ від Офісу Президента міністерству. І час дорогу новим людям дати, для нового життя шлях очистити.
А що він народ? Народ, то що? Смішно, чи не так? Але ж люди справедливості хочуть. Ви, Володимире Олександровичу, їм обіцяли.
Давно пора подати у відставку
Не ті часи, не той театр.
Ліна Костенко.
Журналіст Павло Іллюша
