Прости, прости їм Боже!

Трагічно, несвідомо своєї темноти.

Л. Костенко.

Пройшли три роки запеклої війни і вже немає весни в душі і немає надії на мирне життя людей.

У країні ходить смерть сушею і водами, відбувається кожного доля. Де наші люди? Де? Переховуються у трунах, у руїнах стоять міста та села. І що далі? Що в умі «путінського свавілля»? Один туман синіє та димиться.

Розмови про світ …. На жаль, сумні для тих, хто у темних могилах та страшні для живих. Світ можна відкладати, відстрочка взагалі приваблива для розуму, це найкраща відмовка.

Український народ чекає на мир. Цей шлях важкий і непростий, він може продовжитись, але світ уже не похмура пустеля. За мир треба боротися президентові та його команді, заглядати собі в душу, згадати, що вони зробили, наробили, де здурили і все стане на своє місце.

Були, щоправда, моменти, коли з'явилася вузька смужка світла на горизонті, що обіцяла, здавалося, ослаблення постійних вітрів війни.

Багаторазово делегації США, України та Росії сідали за стіл переговорів і не могли домовитися про припинення вогню. Чому? Тому що вони мислять по-різному, у них не однакова шкала цінностей, вони представники різних цивілізацій за своєю соціальною та культурною природою. Говорити їм, поки що, нема про що.

Багатьом політикам і тим, хто веде мовлення з екранів телебачення, слід зрозуміти, що проти нашої країни воює три атомні держави і вони практично невразливі.

Тому потрібно максимально використати світову громадську думку, народний вплив світових держав та змусити Росію припинити війну та підписати мирову угоду.

Блаженного Августина одного разу запитали: «Що нам робити?

Якщо любитимете, то і все інше буде правильним. Що ми бачимо? Влада не вміє любити українських людей, хибно, помилково. Ваша праця нічого не варта, вона холодна і порожня.

Нині історія країни відбувається поза коханням, поза коханням, наперекір потребі українського народу. Але так не можна більше робити історію.

Країна для народу – житло, сфера спокою, свобода, сім'я, любов, продовження роду, запорука величі, символ єдиного, цілісного, великого буття.

Президентство – це відповідальність за долю країни, долю народу, за свою поведінку та помисли.

Український народ очікує вітру змін, надії, миру, свободи, що змітає зло та війну.

Що жде тебе, народе?

Куди тобі брести?

Л. Костенко

Журналіст Павло Іллюша