Непомітне, не сильно поки смердюче, з поодинокими вкрапленнями здорової тканини, але абсолютно системне і безвихідне. Гниття державної матриці. Розпад ключових первинних інститутів. Конання залишків соціального консенсусу.
Планував попрацювати над другою частиною «Гри Коломойського», де про олігархів та їх ручні партійні колони. Але… Куди актуальніше те, що відбувається нині в місцевих радах. Далекі, дрібні, непотрібні й практично ні на що не впливають. Так нам здається. Але насправді, саме місцева влада і є держава, так як її завдання – забезпечувати реалізацію того самого соціального договору. Забезпечувати комфорт. Знижувати роздратування. Вирішувати ситуативні проблеми. Тим більше, зараз, коли на місця передали великі гроші. Дуже великі. І почалося…
Усі суперечки тільки через бійки, блокади, крики і кров. Чому? Місцевий чиновник-депутат, як правило, із самого початку, занадто злодійкуватий. Будучи феодалом по своїй суті, абсолютно цинічно дерибанить все підряд: землю, ресурс, комунальні підприємства. Він жере. Жере немислимо, нещадно і демонстративно. Громадськість спочатку впадає в шок, а потім швидко радикалізується. І тут же переводить діалог в русло блокади зали засідань з побиттям. Повсюдно. І хто в таких ситуаціях виходить на перший план в якості представників громадськості? Агресивні пасіонарії-руйнівники з досвідом вуличних боїв. Конотоп, Чернівці, Кропивницький і т.д. Кількість «гарячих точок» в місцевих радах стрімко зростає. Майже внутрішня війна.
На жаль, зруйнована базова матриця, коли можливий діалог. Зараз всюди розлита ненависть і будь-яке питання – навіть найпримітивніше, що стосується, наприклад, озеленення двору Х – переростає в битву. Причин кілька. Кричуща неефективність і непрофесіоналізм держвертикалі. Купівля посад і мандатів. Цинічне баригування, коли будь-яка посада сприймається тільки як синекура для грабежу. З іншого боку, саме суспільство вже зовсім не бачить необхідності в діалозі навіть на рівні місцевих громад, все більше захоплюючись класичним – «мордобій куди швидше розставляє крапки над «i».
Так ось, саме процес гниття місцевої влади куди більш небезпечний, ніж київські маніфестації. Київське для простого обивателя – це занадто велика політика, де багато постановочного шоу. Але якщо зубодробильні бійки починаються на місцях, значить влади як консенсусу, якому суспільство готове підкорятися, більше немає. Є право сильного. Вельми популярне. Наслідком же цього права є катастрофічне зниження моральних якостей лідерів. Від них вимагається цинізм, тваринна агресія, кривавий популізм, кулачний навик. У мене питання: все, що відбувається на місцях – наслідок природного вмирання держави через безглуздість топів, або це все-таки керований процес, який дозволяє їм за рахунок перенесення агресії вниз трохи довше утриматися нагорі?
Михайло Подоляк, політтехнолог
