Підсумки 2017-го дещо відрізняються від підсумків річної давності. З тієї простої причини, що ми, безсумнівно, позбулися ілюзій. І точно знаємо, що…
По-перше, нинішня еліта абсолютно недієздатна і в будь-якому випадку не зможе запропонувати нам ефективний державний сервіс.
По-друге, у нинішньої Системи немає наступності й майбутнього. А тому всі нинішні «зірки» повторно пройдуть через чистилище і зникнуть через непотрібність.
По-третє, альтернатив – ідейних, системних, продуманих, лідерських – поки теж немає. Є виключно альтернативні вождистські «мильні бульбашки».
По-четверте, ключовими особистими якостями для «блискучої кар’єри» нині слід вважати – цинізм, непрофесіоналізм, особисту відданість тому чи іншому фронтмену клану і невгамовну схильність до мародерства.
По-п’яте, навіть найбільш провальні державні менеджери (Яценюк, наприклад), чия репутація застигла «білянуля», як і раніше, вважають себе богами, у яких є шанс.
По-шосте, всі потенційно важливі реформи (особливо адміністративна і судова) вперлися в некомпетентність авторів і … непотрібність правлячому класу.
По-сьоме, суть нинішньої Системи остаточно прояснилася і полягає тільки в тому, щоб максимально збирати з обивателя (виборця) плату за право проживати на даній території і перерозподіляти зібране на внутрішнє споживання обраними. Зібране – у вигляді прямих і непрямих податків, тарифів, інфляцій – зовсім не йде на підвищення якості та зростання асортименту держпослуг.
По-восьме, ключовий держсервіс – забезпечення вуличної безпеки – відкинутий через непотрібність. Силовики сконцентровані суто на участь у бізнес переділах і тому на вулицях правлять банди різного ступеня відмороженості.
По-дев’яте, ультрапатріотизм – як маскування власного непрофесіоналізму – як і раніше агресивно юзаєтся держтопами. Забороняємо і придушуємо.
І, нарешті, моє улюбленє (по-десяте). Всі ми – і держава, і суспільство – віддаємо перевагу суто «коротким стратегіям». Це коли думаєш тільки на крок вперед і ломишся у відчинені двері. Тому ключова ставка у нас на розкол, на «свій-чужий». Діалог – часто болючий – продати неможливо. Компроматне знищення – запросто. Пару десятків тисяч доларів і все буде засипано антиісторіями. Коротка стратегія – це свій особистий годувальний рядок в бюджеті, свій безмежний «смотрящий» в хлібній галузі, обов’язкова непряма інвестиція в маніпулятивне ТВ і групу силової підтримки. І тим не менше, підсумковий висновок позитивний. Перефразовуючи незабутнього Ігоря Коломойського: «тільки лохи нині не платять податки і грабують власний будинок». Тому що проти них швидко озброюється цивілізація і рано чи пізно прилітає рахунок до оплати. Об’ємний такий. Просто нам потрібно навчитися правильно сидіти біля правильної річки.
Михайло Подоляк, політтехнолог
