Кількість справ – кримінальних і адміністративних, – порушених проти учасників протестного руху, включно з «проривом кордону», перевалила за п’ятсот. І це вже можна порівняти з кількістю справ проти учасників Євромайдану за часів Януковича. Хоча майдану, по суті, й немає. А якщо до цих справ приплюсувати ще й порушені проти учасників добробатів і волонтерів…
Це до того, чим відрізняється нинішня влада від попередньої і в який бік.
Переважно превентивний захід – вимога утримання під вартою. Причому, як і в попередньому випадку, правоохоронці не заморочуються ні з доказовою базою, ні зі здоровим глуздом.
Зрозуміло, якась частина підслідних справді винні в реальних правопорушення. Але таких, за даними адвокатів і – головне – обвинувачення, переважна меншість. Тобто є відверте політичне замовлення. Реалізоване з мовчазної згоди українського суспільства, яке, як завжди, побоюється, «щоб не стало гірше», і не бажає визнавати, що політична перспектива стрімко звужується.
Ніхто, зокрема й організатори, сьогодні не може сказати, в якій формі й масовості відновляться протести після святкового тайм-ауту. І чи поновляться взагалі.
З широко заплющеними очимаМлявість і неузгодженість опозиції, безумовно, посилює владу. Тому що вона кожного разу боязко мацає можливість репресій, і тільки переконавшись, що народ не повстане, закручує гайки на ще один оборот. Однак до чергових президентських виборів ці гайки так поржавіють, що вже і не відкрутити. А на другий термін навіть інтегрально кращий президент Кучма накоїв досить багато усякого лиха. Чого ж очікувати від нинішнього?
При цьому і більшість політиків, і значна частина суспільства владу відверто ненавидять. Але від активних протестів їх утримує невирішеність головного питання: хто замість і чому він/вона виявляться принципово кращими?
Від вирішення цього питання реально залежить доля України. Але, за моєю інформацією, реальних переговорів на цю тему поки не ведеться.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог
