Європейська інтеграція – це процес політичної, виробничої, правової, економічної інтеграції держав, які цілком або частково перебувають в Європі.
Багато політичних діячів нашої країни вважають, що демократичну політичну систему можна експортувати з Америки або Європи і таким чином інтегруватися в Європу. Давайте згадаємо досвід і події, пов’язані з масовою деколонизацией колишніх колоній в країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Ці помилки мають місце не тільки в області теорії. Англійці хотіли реалізувати це на практиці. Даровані колоніям Конституції, в основі яких лежали принципи англійського парламентаризму, були цими країнами відкинуті. У звільнених від колоніальної залежності одразу ж виникли авторитарно-тоталітарні режими. Жодна країна не змогла швидко і безболісно пройти цей шлях від абсолютистсько-олігархічних систем до демократії і процвітання. Чи не змогли швидко побудувати демократичну правову державу. Більш успішно пройшли цей шлях Великобританія, Голландія, Країни Північної Європи.
Перехід Франції до демократичної політичної системи тривав до початку 80-их років ХХ століття.
Німецька тоталітарно-авторитарна держава була зламана в результаті військового розгрому, а демократичні інститути і цінності були скопійовані у США. Дійсно велику роль зіграла зовнішня допомога в стабілізації Західнонімецького суспільства, відновлення економіки і створення демократичних політичних інститутів. Тому після війни Німеччина стала розвиватися швидко і ефективно.
Яка на сьогоднішній день природа нашого євроінтеграційного курсу?
В якому напрямку і з якою послідовністю ми повинні модернізуватися, якщо хочемо продовжити шлях до Європейського Дому та будувати демократично правову державу?
В останні роки ЗМІ багато пишуть про процес євроінтеграції України, виділяли деякі події, оцінювали невдачі і досягнення.
Які вигоди дає нашій країні вступ до ЄС:
• відкриття нових ринків українським виробникам 27 країн. У цих країнах проживає понад 500 млн. споживачів української продукції;
• безвізовий режим з боку Євросоюзу;
• затвердження демократизму політичної системи її інститутів;
• доступний судовий захист;
• обмеження соціальної нерівності і т.п.
На жаль, є і недоліки в деяких сферах:
• в економіці – використання України як сировинного придатка з дешевою робочою силою;
• у соціальній – відтік кадрів, демографічний спад;
• в екологічній – можливе переміщення на територію України шкідливих виробництв;
• в політичній – погіршення взаємин з країнами СНД.
Як бачимо, європейська інтеграція України має більше позитивних і менше негативних сторін спільної діяльності. Не буду детально зупинятися на цих моментах. ЗМІ, політики і керівництво країни детально про це писали і говорили. На жаль, у керівництва країни, яке здійснює реформи і дорежимну карту євроінтеграційного курсу, немає чіткого концептуального плану реформування країни, крім реформування Збройних Сил до стандартів НАТО.
З’ясуємо причини, за якими буксує реформа і спостерігається анемія законів, які необхідно прийняти за умовами про Асоціацію з ЄС. Прийнято лише 13 законів, не рахуючи тих реформ, які самі потребують реформування, хоча і мають вірну спрямованість.
Якщо подивитися, чому ми гойдаємось, але не рухаємося з місця, то помітно, що в суспільстві немає союзу необхідних сил прихильників реформ і узгоджених дій між ними.
Мені здається, що зараз виникла ситуація, коли старі структури і механізми вже не працюють, нові ще не створені, а там, де вони створюються – працюють не ефективно. В результаті цього загальна соціально-економічна і політична ситуація погіршується. А ми знаємо з міжнародного досвіду, що жодна політична система не може в такому стані довго функціонувати.
При такому положенні і ситуації можливі два виходи:
- або відкат назад до реформаторського періоду;
- або вихід ситуації з-під контролю, внаслідок подальшого погіршення соціально-економічного становища в країні.
Час, що залишився для того, щоб політична влада без сильного тиску знизу мала можливість і маневр проводити такі реформи, щоб люди сьогодні відчули покращення життя, невблаганно скорочується. Президент країни, тільки він один може це зробити, повинен прийняти рішення поміняти уряд, як той, що не впорався з реформами і врятувати ситуацію як від відкату назад, так і від падіння в прірву.
У березні 2019 року пройдуть президентські вибори. Якщо аналізувати виконану роботу Президента за ці чотири роки, можна занести в актив Президента створення нової української армії за стандартами НАТО, безвізовий режим з боку Євросоюзу та інші рішення.
Обираючи Президента Порошенко П.О., виборці голосували проти режиму Януковича, за припинення війни з Росією і, природно, за надію. Багато хто говорить, що виборці проголосували за краще життя, безвізовий режим з Євросоюзом і інші зміни, які покращать життя для багатьох і багатьох громадян України. Чи справдились очікування людей від виборчої програми і обіцянок Президента? І як суспільство сьогодні насправді ставиться до нинішньої влади, керівництва країни і ходу реформ? Особисто я вибори Президента України сприймаю як крок вперед до демократизації політичної системи, а ось закріпити позитивні підсумки виборів і запобігти можливому відкату ситуації до вихідної влада не змогла.
Що ж буде далі? Сьогодні, на мій погляд, ми спостерігаємо загальмованість влади. Жодне рішення не реалізується повністю. Є лідер – Президент з великим бажанням реалізувати зміни в країні. Чи може Президент стати повновладним? Мені здається, що він зіткнувся зі старим механізмом влади, хоча майже всі владні структури замикаються на президентській владі. Президент виявився один в двох ролях: і Лютера, і Папи Римського. З одного боку, він кидає виклик номенклатурним структурам і хоче змінити їх, а з іншого боку уособлює в очах громадськості ці структури.
Як руйнували Запорізькі козаки московськії муриОчікування швидких результатів і їхня відсутність викликає почуття невдоволення маси людей. Крім обіцянок, люди не отримали змін і конкретних результатів, опинилися в дискомфортному стані. Ось тому у людей склалося таке уявлення їхнього життя: минуле попередньої влади ганебно, нинішньої ще гірше, а майбутнє невизначено і непередбачувано. У подібній ситуації люди готові прийняти будь-якого лідера, який скаже: «Я знаю, що треба робити і як треба робити!» Подібні лідери природно не зможуть модернізувати систему. Перерозподіляти вже нічого. А далі… Ви здогадуєтеся. Ми вже це проходили за часів Сталіна, Єжова, Берії. Щоб призупинити падіння авторитету влади необхідно вжити серйозних і радикальних заходів. Не чекайте, що за вас це зробить Америка чи Європа.
Для влади, яка ставить історичні завдання, велика розкіш такий тривалий час прикриватися конфліктом з Росією. Пасемо задніх, відповідаючи на виклики, та й то з помилками і запізненням.
Сьогодні доля країни залежить від того, чи вдасться нам найближчим часом подолати анемію влади, поліпшити життя людей, знизити тарифи, навести порядок в міністерстві охорони здоров’я і банківській системі.
Інакше доведеться пройти довгий шлях, дуже довгий, а можливо і не дійти до Європейського Дому. І дійсно мав рацію відомий мислитель і публіцист, стверджуючи, що ми починаємо кожен день з чистого аркуша і тому приречені на те, щоб повторювати одні й ті ж помилки.
На закінчення свого матеріалу згадаю вірші Бориса Чичибабіна:
Как мало в жизни светлых дней,
Как черных много!
Я не могу любить людей,
Распявших Бога.
Скорей бы, Господи, скорей
От зла и фальши
От узнаваний и скорбей
Отплыть подальше!
Журналіст
Павло Іллюша
18.04.2018 року
