Пише політтехнолог Олег Пастернак у блозі у себе на Фейсбук та на сайті КП. Публікуємо текст без правок та коментарів.
Коли у лютому 2025 року Рада національної безпеки і оборони України запровадила санкції проти Петра Порошенка, до списку потрапив і ключовий актив його бізнес-імперії — Міжнародний інвестиційний банк (МІБ). Закон вимагає негайного відсторонення власника та передачі контролю над банком уповноваженому представнику Національного банку України (НБУ). Однак реакція регулятора виявилася незвично млявою: справжнє відсторонення відбулося лише через понад два місяці.
Таке зволікання не можна пояснити виключно бюрократичною інерцією. Воно видається особливо дисонансним на тлі публічної риторики очільника НБУ Андрія Пишного, відомого декларованим курсом на «жорстке дотримання санкційного режиму» та інституційну реформу.
Протягом перших п’яти місяців 2025 року фінансовий стан МІБ різко погіршився. За даними Нацбанку:
- кошти фізичних осіб на рахунках скоротилися майже вдвічі;
- корпоративні кошти — на третину;
- загальні активи банку зменшилися на 15,9%;
- банк перейшов від прибутку до збитку в розмірі 27,2 млн грн;
- водночас різко зросли транзакції на кореспондентські рахунки — з 3,5 до 5,8 млрд грн.
На тлі санкцій і уповільненої реакції регулятора така динаміка виглядає як передбачуваний сценарій пришвидшеного виведення капіталу. І ключове питання полягає не в тому, чому це сталося, а хто забезпечував можливості для його реалізації.
За свідченнями галузевих джерел, центральну роль у збереженні впливу Порошенка на банківську структуру відіграли його давні партнери по фінансовій групі ICU — Макар Пасенюк і Костянтин Стеценко. Саме вони, як стверджується, координували процес обходу санкційних обмежень, використовуючи як особисті зв’язки, так і інституційні контакти.
Цікавим елементом залишається сімейна біографія Пасенюка. Його теща — Віра Іванівна Ульянченко, свого часу — голова Секретаріату Президента Віктора Ющенка. Саме в період її керівництва Петро Порошенко обіймав посаду міністра закордонних справ. Цей факт сам по собі не звинувачує нікого у зловживаннях, але підкреслює стійкість і глибину соціальних зв’язків, що не піддаються впливу виборчих циклів та політичних санкцій.
Протягом останніх десяти років в Україні розслідувалися кримінальні провадження, що стосувалися інтересів таких фігур, як Сергій Курченко, Віктор Медведчук, Рінат Ахметов, а також самого Порошенка. У багатьох випадках фігурантами були компанії, яких обслуговує ICU. Проте разюча особливість цих справ — повна відсутність уваги до власників самої фінансової групи. ICU, незважаючи на масштаби діяльності, залишається інституційно «невидимою» для української правоохоронної системи. І ця невидимість виглядає надто системною, щоб бути випадковою.
За інформацією з галузевих кіл, Пасенюк може мати неформальну частку в капіталі МІБ, оформлену на довірених осіб. Така схема дозволяла б йому впливати на процеси у банку навіть після введення формальних обмежень. У цьому контексті поведінка НБУ виглядає не як халатність, а як наслідок неформалізованого консенсусу, в якому політика, бізнес і регулятор не стільки конфліктують, скільки взаємодіють.
Особливий інтерес викликає діяльність ICU поза межами України.
FPP Asset Management LLP, заснована у 2008 році в Лондоні та формально регульована британським FCA як boutique-менеджер по облігаціях ринків, що розвиваються, у 2018–2019 роках за даними Companies House мала основним акціонером ICU Holdings (понад 50% акцій). Згодом цей зв’язок був замаскований через офшори на Кайманах. У професійному середовищі FPP вважалась proxy-структурою ICU і формально незалежним утримувачем, але на ділі голосувала синхронно з ICU у справах реструктуризації боргів. За словами інсайдерів, сам Макар Пасенюк якось визнавав: «FPP — це ми».
Не менш цікава роль Global Loan Agency Services Limited (GLAS), британської компанії-трасті, яка бере участь в управлінні міжнародними борговими структурами. На папері GLAS виступає незалежним представником інтересів інвесторів, однак її поведінка у низці кейсів викликала питання: рішення, формально прийняті від імені власників паперів, фактично збігалися з інтересами ICU. Спроби замінити GLAS більш нейтральним агентом блокувалися, а юридична риторика компанії майже дослівно повторювала аргументи ICU.
Таке співпадіння викликає закономірну підозру щодо того, чи не є і GLAS частиною мережі «кептивних» сервісів ICU, влаштованих у британську юрисдикцію для легалізації контролю над українськими активами.
За інформацією з кількох джерел, до розслідування підключилося Державне бюро розслідувань. Доповіді передано до Офісу Президента. Проте остаточне рішення щодо Пишного поки не прийнято. У разі його відставки найбільш імовірним наступником називають його заступника — Дмитра Олійника, який раніше вважався людиною Пишного, але тепер вибудовує прямі зв’язки з Банковою.
Ситуація навколо МІБ та ICU — це не лише перевірка фахової стійкості Голови НБУ Андрія Пишного. Це тест для всієї системи українського регулювання, де офшорні структури й британські «бутік-брокери» стають інструментами збереження влади та впливу еліт, сформованих ще на початку 2000-х.
Поки ICU та її партнери залишаються поза досяжністю правоохоронної системи й діють без жодних ризиків для себе, будь-які заяви про реформу фінансового сектору звучать радше як PR, аніж як реальність.
