32 роки тому, через півтора місяці після вибуху на 4-му енергоблоці ЧАЕС, я приїхав до Києва, вступати до Київського вищого військового авіаційного інженерного училища. Незважаючи на катастрофу, конкурс був чоловік двадцять на місце, а після ми, наголо голені, рожевощокі, кров з молоком, в безглуздо сидячій на нас (з незвички) новенькій військовій формі, прибирали спустошене місто від радіаційної листя…
Чорнобиль став грандіозною за масштабами світовою атомною катастрофою. Але не став приводом, поштовхом для революційних змін в суспільстві і в країні. Про подію і героїв спочатку мовчали, потім про героїв багато говорили, їх хвалили і підносили, потім герої стали дратувати, про них забули, відкупившись жебрацькою подачкою, а Чорнобиль став політичним капіталом, який перетворився в легко засвоювані міжнародні гроші…
Чорнобиль профукали. Як профукали потім незалежність, що звалилися на голову і звільнила нас від колишньої соціалістичної власності, перетікши в кишені червоних директорів і партократів. Профукали “Україну без Кучми”, що стала лише трампліном для кар’єри нинішнього непрокурора. Профукали “Помаранчеву революцію”, помпезно передавши владу і потоки від одного клану – іншому… Профукали Майдан, профукали Крим, профукали війну…
Нам досі здається, що ми – рожевощокі, кров з молоком, все життя попереду, і все можна змінити. Тому ми нічого не змінюємо. Хоч гопки скачи. Ніякі атомні катастрофи, революції, війни, втрати людей і територій нас не чіпають. Ми – люди маленькі… Чи все-таки ні?..
Юрій Касьянов, волонтер
