Польща запускає чергову інформаційну кампанію для трудових мігрантів з України. При тому, що там вже працює близько двох мільйонів наших співгромадян. Проте, в березні встановлений рекордно низький рівень безробіття – 6,6%. Але починається період сезонних робіт, тому в квітні буде потрібно ще більше робочих рук. А Україна, на думку поляків, оптимальний донор робочої сили. Головна ідея нової (вже чергової) кампанії – вибити з ігрового поля нелегальних і часто недобросовісних посередників. Звідси і головне гасло – не плати за працевлаштування, отримай допомогу безкоштовно. Ласкаво просимо, іншими словами.

Років десять тому в період тотального нелегального працевлаштування за кордоном і безправ’я заробітчан таку привітність і уявити було неможливо. Але світ змінюється і змінюється швидко. Настільки швидко, що українські політики та чиновники не завжди встигають це зрозуміти. І продовжують до хрипоти захищати міфічні права селян, продовжуючи мораторій на торгівлю землею. Захищають українські чорноземи, ага. При відсутності розуміння ситуації такі захисники гірше за агресора. Якщо найманий сільськогосподарський робітник в Східній Європі і тих же країнах Балтії може претендувати на тисячу євро на місяць, то скоро на наших безцінних чорноземах залишаться Ляшко і Тимошенко з Тягнибоком. В якості ілюстрації до тези «Собака на сіні». А працівники виїдуть. Благо, попит продовжує рости.

Ті два мільйони працюючих українців Польща вже оцінює, як недостатню кількість. У них серйозні стратегічні плани і необхідність в трудових мігрантах оцінюють до 5 мільйонів.

Польська влада навіть переживає, що Україна не зможе забезпечити достатню кількість кадрів, скільки не плати. У всякому разі хоча б на триста тисяч нових приїжджих з нашої країни вони дуже розраховують. Поляков можна зрозуміти – у них важке становище. З 38 мільйонів населення країни реально працюють в приватному секторі, тобто генерують додану вартість всього 18 мільйонів. А це ризики для держави. Для довідки – в Україні при тій же кількості населення в реальному секторі працюють близько… 10 мільйонів. Решта це держслужбовці, пенсіонери, школярі та студенти. Вони тільки беруть з казни, яку наповнюють ті, хто працюють. Це вже не ризики. Це… ну, самі підберіть слово, що найбільш точно характеризує перспективи на найближчі роки.

Якщо без різких слів, криків «Зрада» і «Пропало всьо», то найбільш логічний крок – прийняти цю ситуацію, як факт. Як позицію в шахах, від якої слід будувати подальші кроки. Не шукати винних, не чекати доброго чарівника в блакитному вертольоті, який прилетить і безкоштовно покаже. Не підкуповувати виборців черговою порцією пільг і подачок, які ті десять мільйонів працівників уже фізично не в змозі оплатити. Припинити розповідати казки про безкоштовну медицину і безкоштовну освіту. Витрачати стільки, скільки ми можемо заробити. Потрібно визнати, що ми в глибокій кризі вже сьогодні, а завтра може стати набагато гірше, і зміни на гірше будуть незворотні.

Співвідношення тих, хто працює і тих, хто їсть вбиває Україну надійніше, ніж російська агресія. Тим більше, проти України грають відразу два союзника – демографія і трудова міграція.

Ми старіємо. Пенсіонерів стає більше, а тих, хто платить внески до Пенсійного фонду, все менше. Це факт, який не потребує наших істерик, емоцій і коментарів. Реальності плювати на емоції, і хто там скільки заробив за свою біографію. Друге – працівники їдуть в ту ж Польщу, Чехію, Литву, Румунію і Словаччину. І будуть їхати в перспективі. Чим менше їх буде залишатися і чим сильніше з них будуть тягнути податки, тим швидше поїдуть.

Тобто працюючих стає менше відразу з двох причин. Чи зможуть прогодувати всіх бажаючих ті, що лишилися? Здогадайтеся самі. Що чекає Україну при такому розвитку подій? Повний бюджетний провал і колапс економіки. Не буде безкоштовних медицини та освіти від слова зовсім. І пенсій не буде. І зарплат для бюджетників. Немає грошей – немає структури. Можна йти під Кабмін з плакатами, але робітники виїжджатимуть, а в Кабміні немає золотого запасу. І в перспективі Україна може стати країною без працюючих. Залишаться школярі, студенти, пільговики, пенсіонери, чиновники і депутати. Усе. Що вони будуть їсти – не знаю. Напевно, почнуть з депутатів, а далі як піде.

Пастка для України

Констатувати наявність проблеми без пропозиції рецепта рішення не зовсім чесно. Але перед тим, як озвучити рецепт, варто прийняти, що терапія не допоможе. І час смачних витаминок і молочка з медом ми упустили років двадцять тому. Тепер тільки хірургія та місцями без наркозу. Не подобається? Ну, чим багаті. Альтернатива – летальний результат. А нам потрібно зробити два кроки заради порятунку.

Перший – тотальне скорочення держвидатків. Армію чиновників скорочувати тотально. Пільги, безкоштовні послуги держави – теж. Без сентиментальності – інакше держава зовсім перестане існувати і пенсій не буде зовсім. І стипендій. І медицини. І які там стипендії – безкоштовної освіти не буде. Краще зараз відмовитися від частини, ніж через три роки втратити все. Втім, це буде наше спільне рішення, так що можемо дочекатися колапсу, щоб потім будувати заново на рівному місці.

Другий – працюючі повинні стати святинею. Не абстрактна людина праці і не заслужений хтось там, а той, хто генерує гроші і платить податки. Йому в Україні має бути набагато зручніше, ніж в Польщі або Росії. Програма мінімум – люди не повинні хотіти їхати. Максимум – повинні повертатися. Тут все просто – бюрократії має бути менше, всі формальні процедури для бізнесу – простіше. В ідеалі перше і друге повинно прямувати до нуля. Інспекції – закривати. Страхові компанії набагато ефективніші і не заважають працювати. Кількість ліцензованих видів бізнесу – до мінімуму. Купівля землі – спростити до межі. Цільове призначення скасувати, як атавізм. Будь-якого чиновника, який пропонує щось заборонити – місяць примусових робіт і звільнення. Ну і податки нижче, ніж у сусідів. Не вистачить грошей в бюджеті на всі пільги та забаганки політиків? Урізуйте забаганки. Альтернативи немає. Або через рік процес падіння стане незворотним. І абсолютно наплювати на прізвище президента і склад Верховної Ради.

Кирило Сазонов, політолог