На жаль, для нас це вже аксіома. Все, що починається як багатообіцяюча гра, в результаті переростає в змарнілу провінційну клоунаду з фінальним розчаруванням. Шок від жаху, що переходить теж в шок, але вже від нерозуміння, обов’язково завершується гомеричним реготом, сумнівом в адекватності авторів і тотальним репутаційним фіаско… Це і є короткі підсумки «казусу Бабченко».

До речі, поведінка самого журналіста-Бабченко, його численні агресивні епістоли в соціальних мережах і епічні прохання яндекс / інтерв’ю / грошей «на поїсти» – абсолютно зрозумілі. Це, правда, не має ніякої цінності для серйозного обговорення, так як відноситься виключно до психіатричної площини. Людина пережила надзвичайно складну ситуацію. Багатоденний стрес, ключовою складовою якої стало «профнагнітання» і формування синдрому керованого заручника.

Цілком можливо, що весь цей час він перебував у шоковому стані і цілком можливо, що багато чого не розумів і не розуміє досі. А коли ти знаходишся в прострації, то безумовно робиш якісь кроки, не оцінюючи їх довгострокові ризики. Фанфаронствуєш, «геройствуєш на словах», бикуєш, в якийсь момент починаєш любити себе в якості «зірки». Коротше звичайна така постфрустраційна поведінка. І замість знущань з нашого боку, потрібно б організувати адекватну роботу з його посттравматикою. І «лікарів» повинні були дати ті, хто втягнув його в усе це. Але це ж Україна. Всім начхати на довгострокове. Поюзали і викинули.

Так чи інакше, попередні висновки з цієї історії очевидні… Перший. Безумовно, такий собі замах готувався. Зараз у нас взагалі готується і навіть реалізується багато замахів. Але хто готував? Який рівень цієї підготовки? Які групи в цьому брали участь? Відповідей не буде… Звідси друге.

Переконливих доказів того, що це частина гігантської і ретельно продуманої змови, немає і теж не буде.

Підкреслю – переконливих, документарних, логічно адекватних. Будуть традиційні спекуляції. Будуть спроби нагнітати. Будуть точкові пропагандистські вкидання. Але переконливої картини великої змови не буде… Третє. Безсумнівно, вся ця інсценівка вкрай негативно позначилася на наших зовнішніх партнерах. Вони роздратовані. Вони геть не розуміють цінності цього. Не розуміють, навіщо потрібно було йти саме цим шляхом. І чому не можна було обійтися більш щадними форматами…

Міністр Д. бідкається

Четверте. З точки зору внутрішнього PR – це взагалі катастрофа. СБУ, прокуратура і слідом за ними АП загрузли в історії з наростаючим негативним звучанням. Плюсового виходу з неї немає і в середньостроковій перспективі це принесе величезні особисті мінуси всім учасникам… Знову банальні питання. Чому ніхто не займається прогностичною аналітикою і не рахує наслідки? Чому ніхто не пише покрокових сценаріїв з чітким розумінням плюсів і мінусів? Чому все ідеї завжди перетворюються на ганебний фарс?..

Михайло Подоляк, політтехнолог