Ми – геніальні. Коли наполегливо виявляємо свої шизофренічні нахили.
І чи не найдивніший приклад нашого масового безумства – «експертне обговорення» можливості перетворення нинішньої моделі… на парламентську республіку.
А ще її постійно стрясають фаворитські війни, руйнівні спроби кланів отримати пріоритетне право на бюджетне злодійство та дуже штормить від дивних особистих якостей ключових виконавців, включно з першою особою.
Проте на повному серйозі пропонувати нині чистий парламентаризм – це щось. Суто по-нашому. Давайте вліземо в бруд, а потім купимо гарні мийні засоби.
Хто у нас недосяжний лідер громадської недовіри? Кого громадяни не просто ненавидять, а люто зневажають? Правильно, соціологія переконливо доводить, що більше ніж 90% громадян категорично не довіряють саме парламенту. То чому ми хочемо очевидного аутсайдера зробити головним управлінським органом?
Бо ми завжди поверхневі й зовсім не хочемо спочатку подумати. Головне – прокричати круту ідею. А серйозно – це чесно відповісти на зовсім інші питання, а не на питання, хто буде татом – президент чи прем’єр…
Чому парламент зможе стати іншим? За якістю, інтелектом та відповідальністю. Чому в ньому буде інший персональний склад? Професіонали, а не щурячі й жлобські лобісти. Чому в парламенті не буде примітивних бійок і огидного популізму?
І головне – чому всі впевнені, що прем’єр, який отримує всю повноту економічної влади, який стоїть на чолі керівної коаліції, не зможе більше докуповувати голоси неприкаяних депів і продовжувати їх корумпувати?
Як робили це всі президенти. І чому нинішні покупці мандатів перестануть це робити завтра?
Тобто ми ніби серйозно думаємо про те, що так, нинішній парламент огидний за якістю. Але можна запросто отримати ідеальний парламент, варто нам лише сказати, що тепер у нас парламентська республіка.
Уже моветон, але, починаючи щось епохальне, ми виходимо не з того, що є насправді, а з нашого ідеального уявлення. У фіналі ж обов’язково отримуємо огидний результат і здивовано говоримо: «Як так?»
Ми – це ми. Ми завжди впадаємо в прожектерство. Ми не аналізуємо наслідки і не шукаємо реальні альтернативи. Але достатньо подивитися на якість нинішніх законів, які в результаті перетворюються на правила, всіма порушувані.
І оцінити публічну риторику кожного з депутатів – цю суміш кепського популізму з сільськими понтами і мракобіссям. І тому не буде жодного реформування держуправління, якщо ініціаторами є аутсайдери, які думають суто про власне політвідтворення.
Михайло Подоляк, політтехнолог
