Відкриваю таємницю переходу на стандарти НАТО.

Під час Фолклендської війни 1982 року командувачу британським ударним з’єднанням адміралу Вудворту знадобилося перевірити, чи встановили аргентинці морські міни у Фолклендській протоці та біля бухти Карлос, де планувалася висадка британських експедиційних сил.

Тральщиків у нього не було, чекати їх було довго, і він просто послав один зі своїх кораблів борознити водну акваторію зигзагами – доки він не підірветься.

Якщо не підірветься – «мін немає».

Цей же Вудворд, хай йому, все творив не за НАТОвськими стандартами.

То групу SAS без належної підготовки кинув на аеродром. То не відкривав вогонь у забороненій політиками зоні. То відмовлявся брати особисту участь у порятунку поцілених кораблів. То не дав підтримати вогнем групу, яка потрапила під роздачу – літаки беріг.

Сволота совкова. Тільки м’ясом і вмів воювати.

Найбільше в цій історії показова реакція командира корабля. Він перепитав:

  • Ви хочете перевірити, чи є там міни, сер?
  • Так.
  • Дуже добре! Виконую.

Пацани знайшли один одного

Підсумок по-українськи:

Коли британський генерал жене своїх солдатів на мінні поля – це приклад високої мужності, честі та військової слави, вміння ухвалювати складні рішення в критичній ситуації та самопожертви заради нації.

Коли український генерал робить те саме – це «довбаний совок» і «влада знищує патріотів».

Ось і весь секрет.

Олексій Арестович, політичний і військовий експерт