Лідери Російської Федерації підкреслюють, що їхня країна відноситься до глобальних центрів сили і є «супердержавою»

«Восток-2018»: Росія грає м’язами

Природно, що аналогічної думки дотримується більшість населення країни. Дійсно, в сталій після Другої світової війни, позиції СРСР і РФ, як правонаступниці Радянського Союзу значні.

Однак, якщо брати економічний, демографічний і технологічний потенціал, Росія не входить навіть до десятки найпотужніших країн світу.

Процеси, які відбуваються в світовій економіці, зміна технологічного укладу лише послаблюють позиції РФ, чия економіка стрімко примітивізується.

Подібні процеси впливають на політику Росії. Вона прагне якомога довше зберегти стару систему балансу сил, оскільки перехід в розряд навіть «регіональних гравців» з глобального рівня загрожує внутрішньополітичними і зовнішньополітичними проблемами. Саме тому Кремль вплутується в досить велику кількість криз, часто на шкоду своїм економічним інтересам.

Популярні новини зараз

Алла Пугачова вразила помітно помолоділим видом на прогулянці з дітьми: "Схожі з Вайкуле стали"

Олег Винник після зізнання про хворобу повідомив ще одну сумну новину: "Зараз неможливо"

Лопес у вузьких джинсах і гольфі показала, як добре можна виглядати в 52 роки: кадри

Олег Винник несподівано повідомив про свою хворобу, концерти скасовано: "Мені дуже боляче"

Сумська з Борисюком покинули Україну, кадри з Борисполя: "Ви навіть не уявляєте..."

Показати ще

Але, оскільки перегляд старої системи не вигідний ряду країн ЄС, оскільки Китай, який є глобальним гравцем не поспішає виконувати роль одного з глобальних поліцейських, агресивна політика Кремля зустрічає не дуже різку протидію. Побоювання того, що в результаті краху функціоналу РФ можуть з’явитися відразу кілька нових глобальних криз занадто велике.

До того ж поки Росія намагається грати в супердержаву, вона є противагою Китаю в декількох потенційно вибухонебезпечних регіонах.

Керівництво Росії розуміє, що вічно грати в гру «супердержави» при слабкій ресурсній базі (сюди входить не стільки нафта і газ, скільки технології, економічний потенціал, людський ресурс) не вийде. Кремлю потрібен час для того, щоб спробувати перейти на новий технологічний уклад. Тому, до речі, там спокійно реагують на економічні санкції, але надзвичайно активно працюють проти обмежень на науково-технічне співробітництво, продаж технологій і високотехнологічних виробів.

Однак, є ще один аспект, який, з одного боку, може поставити хрест на можливому технологічному ривку Росії, з іншого, пояснює, серед іншого, чому РФ не може собі дозволити залишити в спокої Україну і ту ж Білорусь. Мова йде про демографію.

Демографічні процеси як загроза

Якщо судити за загальними цифрами, демографічна ситуація в Російській Федерації складна, але далека від критичної: поступово росте коефіцієнт сумарної народжуваності, статистика восьмий рік поспіль говорить про приріст населення.

Навіть якщо відкинути 2 мільйони жителів Криму, то з 2010 року, з моменту проведення останнього перепису, кількість жителів РФ збільшилася з 142,8 млн осіб до 144,6 мільйона, Додавши 2,2 млн після анексії Криму, отримуємо 148,8 млн.

Питання підвищення пенсійного віку, зменшення кількості пільгових категорій громадян, які обговорює уряд РФ, пов’язані з оптимізацією витрат бюджетних коштів і зі спробою подолати вплив «демографічної ями» минулих років: в працездатний вік вступає надзвичайно мала, в порівнянні з тією, що йде на пенсію, кількість громадян.

Але, якщо спробувати розглянути проблему в деталях, грунтуючись на даних Росстату і даних статистики суб’єктів федерації, маємо кілька процесів, які вже впливають на російську внутрішню і зовнішню політику.

  1. Росія росте нерівномірно.

Якщо бути зовсім точним, то, Росія, в її традиційному розумінні, вимирає. Народжуваність набагато перевищує смертність і без міграційного приросту чисельність населення зменшувалася б на 200 – 300 тисяч чоловік в рік.

Московський екзархат формує свою приватну армію

Так, наприклад, за даними Росстату показники природного приросту населення РФ за січень – липень 2018 склали -170 500 осіб. Тобто в країні померло на 170 тисяч більше, ніж народилося.

Цифри за аналогічний період 2017 року були значно більш позитивними -114 400. Тобто темпи депопуляції Російської Федерації зростають. Але і ці цифри – «середня температура по лікарні».

Особливістю демографічних процесів в Росії є те, що в національних автономіях спостерігається зростання населення, а в, так званих, «слов’янських» областях депопуляція давно набула загрозливих масштабів. Якщо з таблиць Росстату прибрати дані за національними республіками і автономним округам, дані природного зменшення за 2017 рік (оперативної статистики по 2018 Росстат НЕ подає) збільшуються до 236 401 людини. Ще раз підкреслю, що в 2018 році буде більше.

Ростуть тільки Москва, Московська область Петербург і Ленінградська область, Калінінградська, Тюменська, Іркутська, Астраханська, Сахалінська, Новосибірська області, Ставропольський і Забайкальський край. Але і тут можна поставити питання «які етнічні групи забезпечують зростання населення?»

  1. Зростаючий демографічний тиск в національних республіках стимулює внутрішню міграцію – все більше мешканців Кавказу, Сибіру, Зауралля осідають в європейській частині Росії. Практично у всіх національних автономіях спостерігається негативний міграційний приріст – люди виїжджають. Це змінює «демографічний портрет» в більшості областей заходу і центру Російської Федерації.

Зростання кількості приїжджих, які є носіями чужої місцевим аборигенам культури змушує цих людей виїжджати за межі РФ. Так, за даними російської статистики, національні автономії мали в 2017 році сумарний природний приріст на рівні 100 тисяч осіб. При цьому 37 тисяч чоловік лишили свої національні республіки (автономні округи) і переїхали в інші регіони Російської Федерації.

  1. Якщо накласти карту внутрішніх міграційних процесів на карту ТОП-250 індустріальних центрів країни стає очевидним ще один процес – вимирання корінного населення індустріальних центрів і заміщення його вихідцями з інших регіонів. Тобто люди, які виросли в умовах індустріального або постіндустріального суспільства заміщуються тими, хто ввібрав культуру суспільних відносин доіндустріальної епохи.
  2. Зовнішня міграція має «токсичні» для титульної нації джерела. У 2017 році до РФ за даними Росстату прибуло 589 033 людини з інших держав. Виїхало за межі Росії (за тими ж даними) 377 155 осіб. Чистий міграційний приріст склав 211 878 людини.

Таким чином міграція є основним джерелом зростання населення сусідньої країни. При цьому міграційний приріст забезпечувався переважно громадянами держав Середньої Азії, Кавказу. Позитивну динаміку (більше приїхали до РФ) з європейських держав (в першу чергу так званих «слов’янських») демонстрували тільки Білорусь (11 770 осіб), Молдова (9605) і Україна (47 691). В сумі це становить менше 60 тисяч осіб або менше третини (32%) від прибулих на територію Росії мігрантів. Таким чином до негативного внутрішнього процесу заміщення титульної нації додається структура зовнішньої міграції.

Основними державами-донорами людських ресурсів для РФ є Україна (+47691 мігрантів), Таджикистан (+ 34639), Казахстан (+32736), Узбекистан (+22167), Киргизстан (+19355).

  1. «Слов’янська» складова населення Росії розмивається. Депопуляція традиційно «слов’янських регіонів» перевищує 236 тисяч, на зміну яким приходить 320-330 тисяч представників інших національностей, які виросли в іншому громадському укладі. Це дані за 2017 рік, і вони досить оптимістичні, оскільки зростання населення «столиць» і великих фінансових центрів, цілком можливо, забезпечується, в значній мірі, за рахунок мігрантів першого покоління, цифри першого півріччя 2018 року свідчать про прискорення процесу заміщення населення.

Росія змінюється зсередини і ці зміни не обіцяють нічого доброго ні самій РФ, ні її сусідам.

До чого веде динаміка процесів заміщення населення

Як описано вище, Російська Федерація прагне виграти час, зберігаючи стару систему балансу сил для того, щоб спробувати зменшити технічне, технологічне та економічне відставання від інших глобальних гравців. Ключовим у цьому випадку є можливість отримання і швидкість освоєння нових технологій.

Але для розгортання будь-якого технологічного укладу потрібні людські ресурси – вчені кваліфіковані (або ті, які в змозі навчатись), інженери, робітники. І тут Кремль стикається з проблемою якості населення. Якщо нові громадяни країни виховані фактично в системі відносин доіндустріальної епохи, їм буде дуже важко брати участь і бути двигуном «четвертої промислової революції».

Чим довше йде такий процес, тим складніше буде Росії здійснити технологічний ривок, оскільки вона для цього не має ресурсів. Точніше, сьогодні такі ще є, але, вони старіють і через 15-20 років вийдуть з працездатного віку, а процес примітивізації економіки зруйнував систему вищої технічної та професійно-технічної освіти. ВНЗ, спеціальності, як такі залишилися, а ось їх зв’язок з економікою значною мірою зруйновано.

У зв’язку з цим для РФ критично важливим є збереження впливу на пострадянські країни, «свою периферію» – вони джерело якісних трудових ресурсів. Мова, в першу чергу, йде про Україну, Білорусь, Молдову, Казахстан (північну його частину). У цьому, до речі, Москва не самотня – аналогічна мотивація у Варшави, якій потрібні робочі руки і у виборі між українцями і вихідцями з країн Африки обирає перше.

Для впливу на свою (як вони вважають) «периферію» російська влада використовує шаблон «русского мира», «православ’я», культурної та історичної близькості. З певними застереженнями це може бути справедливо по відношенню до «слов’янської» складової Російської Федерації.

У Росії стає модним малювати “красиві” статистичні цифри

Але як показують цифри, в РФ проходить процес «деслов’янізаціі», коли населення європейської частини країни стрімко заміщається вихідцями з Кавказу, Сибіру або мігрантами, переважно з Середньої Азії. Це знаходить відображення в сучасній культурі (в тому числі поп-культурі) – вона стає ближче «середньостатистичному росіянину», але віддаляється, стає все більш чужою (навіть при збереженні єдиного інформаційного простору) для жителів держав, що межують з РФ. Це розмиває ідеологічні шаблони, які російська влада намагається нав’язати мешканцям сусідніх держав.

Є і внутрішній процес – якщо прибрати той самий шаблон «православ’я, духовності, русского мира», виникає питання: «А що тримає разом саму Росію?». Еліти, природно, відповідь мають, але необхідно щось пред’явити «середньостатистичному» росіянину. Тому, до речі, словосполучення «русскій мір» всередині РФ вже кілька років виводиться з активного обігу.

Поступово, але все більш виразно, жителям РФ замість концепції «етнічної» нації починають пропонувати «політичну». Населенню пропонується видозмінений формат «СРСР – багатонаціональної вітчизни, великої держави». Однак, агітаційна складова явно не встигає за швидкістю змін структури населення. Масова міграція на тлі депопуляції аборигенів, в результаті якої руйнується звичний уклад життя місцевих громад, викликає напругу і може стати причиною конфліктних ситуацій на місцях. Цього можна уникнути, забезпечивши міграційний приріст з культурно близьких країн.

Таким чином, маємо ще дві причини, за якими для Росії критично важливим є збереження (або посилення) впливу на сусідні держави:

  • відхід тих, кого в РФ сприймають як «свою периферію» означатиме крах ідеології «імперії», «великої держави». Якщо подивитися історію Російської Імперії, СРСР, РФ, то такі потрясіння супроводжуються потужними політичними кризами;
  • зменшення впливу Росії на сусідів і (що для Кремля ще гірше) випереджаючий розвиток сусідніх країн зменшує приплив «зручних» мігрантів в країну. Це так само може викликати внутрішньополітичну кризу, яка вже буде загрожувати самому існуванню Російської Федерації. Адже всередині РФ поки немає повноцінної заміни ідеї «великої держави» – прибери її і виникне питання, «а навіщо взагалі потрібна єдина держава?»

Демографічні процеси всередині Росії набирають обертів. Це є однією з причин, чому в Кремлі останні роки почали поспішати в справі зміцнення свого впливу на сусідів. Той же Крим дав, з одного боку, привід «пишатися величчю», з іншого на 1,8 мільйона чоловік (без урахування кримських татар) підправив демографічну ситуацію в країні. Донбас – джерело трудових мігрантів і, частково, переселенців.

Не дарма багатьох «біженців» з так званих «народних республік» відправляли на проживання в регіони де процеси заміщення населення (або депопуляції) набували загрозливого характеру.

Але Крим і Донбас – занадто мало для Росії. Анексія півострова, треба відзначити, принесла свої внутрішньополітичні бонуси, але Кремлю потрібно більше – їм необхідні «запаси» мігрантів як мінімум в кількості декількох десятків мільйонів людей. Тому Донбас Росії не потрібен (як, за великим рахунком і Крим) – їй потрібна вся Україна.

Можливо, незалежна, дуже може бути навіть з формально націоналістичним урядом. Головне, щоб крім гасел, махання прапорами і різких заяв, нічого не відбувалося в економіці у оптимізації державної системи. Слабкий президент і (або), який постійно з’ясовує стосунки між десятками дрібних фракцій парламенту, будуть прекрасним доповненням. Яскрава, самобутня, різка в словах, але слабка економічно і політично Україна – ідеальний сусід для Кремля, оскільки дозволяє грати на контрасті, вимивати населення, далі розігрувати карту «великої держави».

У цьому, як то кажуть, немає «нічого особистого» – Росія просто бореться за власне виживання. Але це означає й інше: «шапкозакидацькі настрої» і очікування що «ось-ось» Москва відстане, її поставлять на місце нерозумні.

Почитайте початок тексту – швидкий перегляд старої системи багатьом не вигідний – в цьому питанні у РФ є однодумці, серед іншого з числа країн, які ми любимо називати «союзниками».

Як мінімум 10-15 років Росія буде намагатися зберегти Україну та інші пострадянські країни в своїй орбіті. Далі все залежить від того, що ми самі за цей час зуміємо зробити з власною країною.

Просто проблеми Росії без змін в Україні не обіцяють нам нічого доброго. А ось успіх «проекту Україна» може стати провалом «проекту Росія».

Ігор Тишкевич, Український інститут майбутнього

Джерело