До чого тут Росія

19 жовтня, 18:34

Давайте поясню на пальцях. Олександр Хінштейн вчора на шоу Ольги Скабеєвої запропонував закрити “Ехо Москви” за мій пост про те, що з приходом Росії до Криму теракти там стали неминучі.

Якщо хто не бачив, до речі, подивіться. Це чистий Гоголь. О, ці обличчя! О, ця гра акторів! О, ця драматургія! Цей сюжет! Ці діалоги! Ці пози! О, цей ожилий “Ревізор”!

Це прекрасно. Божественно.

Ось короткий переказ, кому не охота дивитися:

Хіншейн: – Ось, товариш Бабченко розмістив блог
Скабеєва: – Ми читали цей блог, таке відчуття, що це свинство, пекло, кошмар і жах, ми навіть не наважуємося його показати…
Хінштейн: – Пан Бабченко не в нашій юрисдикції…
Попов: – Наш громадянин! (Який я вам, до біса, “ваш” – прим. А.Б.)
Хіншетйн: – Але російська-то радіостанція в нашій юрисдикції!!
Коротченко: – Головний редактор цієї!
Хтось: – І “Газпром” в нашій юрисдикції!
Хіншейн: – Я з Вами абсолютно згоден! І ось у мене питання виникає – ми весь час хочемо бути хорошими. Але коли все це відбувається на нашій стороні, з цим же потрібно розбиратися. Так само теж не може далі тривати
Скабеєва: – Не може, не може
Хіншейн: – І свобода слова це не вседозволеність! І я згоден з вами, коли ми говоримо, що неприпустимо піддаватися на провокації гарячих голів. У мене питання до російської радіостанції.
Скабеєва: – Ми зайшли, подивилися, задалися питанням – навіщо він їм це сьогодні написав? (На весь екран показує блог, який хвилину тому “не наважувалася показати” як пекло, кошмар і жах – прим. А.Б.)
Попов: – У нас тут дев’ятнадцять чоловік загинули, що ми обговорюємо цього дебіла

Микола Васильович, ви геній.
Але я не про це.
Я про те, до чого тут Росія.
Давайте-но, товаришу Хінштейн, поясню на пальцях.

Двадцять п’ять років в Керчі навіть не чули ні про які колумбайнінги і теракти. Потім приходить Росія. На півострові починається військова істерика. Паради, стрільби, флот, кругом фашисти.

Зомбоящик цілодобово, роками, вливає прямо в мозок, минаючи розумові центри, істерику, агресію, ксенофобію, перевагу, велич, фашизм-фашизм-фашизм, вбити, ядерний попіл, дійдемо до Києва, ненависть-ненависть-ненависть, кругом вороги-вороги- вороги, війна-війна-війна, покарати-покарати-помститися.

Потім в коледжі – так, так, тому самому коледжі, приймають план протидії тероризму на 2017-2018 рік, про що навіть не чули всі двадцять п’ять років до цього. Потім студентам роздають автомати, одягають їх у військову форму і влаштовують виставу про смерть, про фашистів, про те, як здорово всім померти за батьківщину.

Це все є на сайті і в співтовариствах коледжу. Всі ці відео про смерть за Батьківщину і боротьбу з тероризмом.

А потім Росія, вливши в голови тонни ненависті і агресії, знижує вік покупки зброї з двадцяти одного року до вісімнадцяти років.

І ось ця країна, прокачавши ще майже дитині мізки військовою істерією і ненавистю, продає йому помповик – зародився, між іншим, як штурмова зброя, “окопна мітла” – сто п’ятдесят патронів до нього, і хлопець, у якого вконтакті картинки про Новоросію і опір фашизму, збирає два СВУ, і йде стріляти направо і наліво без розбору.

А потім все включають ідіота – ой, а як так вийшло?
Так ось і правда, чорт його знає, як так.

Вік дозволу на зброю в Україні – двадцять один рік.
Вік дозволу на зброю в Росії – вісімнадцять років.
Якби ви, друзі мої, не приперлися до Криму, В’ячеслав Росляков навіть чисто технічно не зміг би вбити двадцять чоловік.
І правда, до чого тут Росія…