Юристи роз’яснили ситуацію зі скандальним «Театром на Подолі» на Андріївському узвозі

Як відзначають у ГО «Громадський аудит», рішення про реконструкцію будівлі на Андріївському узвозі було прийнято ще 13 років тому, коли мером столиці був Олександр Омельченко, передає Politeka.

Початок кінця: архітектори оцінили небезпеку театру-монстра

«У жовтні 2003-го КМДА видало розпорядження № 1959 «Про здійснення реконструкції будівель по Андріївському узвозу, 20 (А, Б). Замовником визначили Головне управління культури та мистецтв, якому й доручили розібратися із земельними питаннями, а також завершити розробку робочої документації. Театр повинен був відкрити свої двері у 2005 році», – відзначають експерти.

Проте, як з’ясувалося, через брак коштів роботи зупинили, а здачу об’єкта відклали до 2010-го. План театру був узгоджений з Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища міської держадміністрації.

«У 2011 році функції замовника реконструкції доручили КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», а також узгодження проектно-кошторисної документації та визначення генпідрядника, а Головне управління культури КМДА та Подільська райдержадміністрація повинні були підготувати проектно-кошторисний план, договори, акти виконаних робіт, акти звірки, інформацію про суми фактичних витрат. Зрештою, тоді коштів на продовження робіт не знайшлося», – коментують експерти.

Потім функції замовника відійшли у КП «Спецжитлофонд», а ще через рік – до Київського академічного драматичного театру на Подолі.

«Інвестиції на реконструкцію надійшли від Roshen – 165 млн грн. Крім того, було погоджено, що після завершення реконструкції майно театру належатиметь до комунальної власності територіальної громади міста Києва», – повідомляють експерти.

На думку керівника дослідження Володимира Тарчинського, дозволи та розпорядження, які є у відкритому доступі, питань не викликають, театр відкриється тільки у наступному році, тому його вигляд ще можна підкоригувати, враховуючи думки як експертів, так й громадськості.

Крім того, «аудитори» вивчили рекомендації «ЮНЕСКО» та з’ясували, що реконструйована будівля не відноситься до історичної пам’ятки і має бути стилізована під старовину і по-сучасному вмонтована в історичний ландшафт міста. Таку практику вміло використовують у Сіднеї, Мюнхені, Відні, Нью-Йорку, Парижі та Онтаріо.