100 років тому під час революційної маніфестації вперше в історії Києва було знесено пам’ятник голові царського уряду Петру Столипіну

Про це повідомляє Politeka.

Міська влада спочатку вирішила встановити пам’ятник біля Оперного театру, де сталося вбивство. Але вдова Столипіна рішуче це заперечила: “Не можна, щоб незабутній Петро Аркадійович стояв біля місця, де лиходій спокусився на нього”. І тоді вибрали місце перед міською думою на Думській площі (нині Майдан Незалежності), біля проїжджої частини Хрещатика.

Метро і міст: хто готовий «розморозити» історичні проекти Києва

У жовтні 1911 року оголосили конкурс проектів, в якому переміг відомий італійський скульптор-монументаліст Етторе Ксіменес. 20 лютого 1913-го проект монумента затвердив імператор Микола II. Архітектурну частину проекту розробив киянин Іполит Миколаїв. Бронзове лиття виконували в Італії. Загальна вартість робіт склала 120 тисяч рублів, інші зібрані кошти роздали вдовам та сиротам.

212868

Пам’ятник заклали у 1912 році, а урочисто відкрили 18-19 вересня 1913 року у присутності вдови Столипіна та царських міністрів. На п’єдестал зі світлого граніту височіла бронзова фігура Столипіна, у правій руці він тримав текст промови. На першому стороні постаменту значилося: “Петру Аркадійовичу Столипіну російські люди”. З тильного боку: “Народився 2 квітня 1862 року в Москві. Життя присвятив служінню Батьківщині. Пал від руки вбивці 1-5 вересня 1911 в Києві”. З боку правої руки статуї на постаменті висічені текст телеграми, направленої Столипіним в березня 1911 року року Київському зборам російських націоналістів: “Твердо вірю, що зажевріла на заході Росії світло російської національної ідеї НЕ згасне і незабаром осяє всю Росію”.

212872

Проте пам’ятнику судилося простояти всього три з половиною роки. Під час Лютневої революції ім’я Столипіна в народі стійко асоціювалося з поняттями “реакціонер”, “шовініст”, “царський поплічник”, “гнобитель та душитель свободи” та інші. Спочатку хтось повісив на шию царського прем’єра червону хустку, а 29 березня 1917-го революційна юрба влаштувала імпровізований “суд” на Столипіним, після чого фігуру за допомогою лебідок подвісили над постаментом, а потім скинули на землюта відправили на завод “Арсенал” , де багато років її переплавляли. Незабаром знищили й постамент пам’ятника.

212883

Слід зазначити, що незважаючи на те, що пам’ятник Столипіну знесли, у Києві ще деякий час продовжували стоятиме пам’ятники російським царям Миколі I, Олександра II і Олександра III, а до 1919 року існувала й вулиця під назвою Столипінська (нині Олеся Гончара). Остаточно від всіх символів царської епохи позбулися вже більшовики, при цьому активно впроваджуючи свої.

Так, на місці пам’ятника Столипіну у 1919 році встановили гіпсовий бюст Карла Маркса, який через півроку було знищено білогвардійцями.

Через три дні після “Дня свята революції” 1 квітня 1917 року в Києві відбулася найбільш багатолюдна українська маніфестації тих часів – “Свято вільної України” або “Свято Свободи”.

План її проведення докладно розробив заступник Голови Української Центральної ради Дмитро Антонович, син видатного історика Володимира Антоновича. Свято передбачало панахиду за Тарасом Шевченком біля Володимирського собору, ходу Хрещатиком до будівлі міської думи та всенародне віче на Софійській площі.

Участь в заході взяли близько 100 тисяч чоловік, що становило майже чверть населення тодішнього Києва. Колони маніфестантів були прикрашені жовто-синіми прапорами, транспарантами, хоругви з національним символами, зображеннями Тараса Шевченка, архістратига Михаїла.

212880

Всенародне віче доручило Центральній Раді домагатися автономії України та порозумітися з Тимчасовим урядом Росії. Лише незначна кількість учасників вимагала негайного проголошення незалежності а також встановлення Гетьманщини (по спогади сучасників, транспарантів з відповідною гаслами було близько 10 з 300). Всюди відчувався загальний оптимізм і підйом. Здавалося, що після років самодержавного гніту нарешті настала довгоочікувана свобода, і українці назавжди заживуть вільно і щасливо. Але історія розпорядилася трохи інакше.

Слід нагадати, що історія має звичку повторюватися, в тому чи іншому вигляді. Треба визнати, що Київ – точно не найкраще місце для Святкування пам’яті Столипіна. У вересні 2011-го до 100-річчя від дня його смерті на будинку, де колись знаходилася хірургічна клініка Маковського, тодішній посол Росії Михайло Зурабов в компанії Дмитра Табачника і Микити Михалкова відкрили меморіальну дошку. Але вже через два місяці її пошкодив невідомі. А в липні 2013-го дошка взагалі зникла. Зараз на цьому місці – меморіальна дошка В’ячеславу Чорноволу, а в будинку ще з кінця 1990-х розміщено центральний офіс Народного руху України.

За матеріалами Depo.ua.