Відомий український поет та громадський діяч Іван Драч помер на 82-му році життя
Неперевершений літератор та політичний діяч, він назавжди залишиться в історії України.
«Я був як робочий віл, робоча бджола, я не був людиною, що б’є в барабан і кричить про себе», – так він говорив про себе в 2010 році.
«А за що ж ті мільйони людей загинули? А за що у кожному політичному таборі більшість в’язнів була з українських земель? Боролися за це десятиліттями, століттями. І побороли, нарешті. Випала нам така щаслива доля, що ми причетні створити оці головні речі», – розповідав поет про те, як Україна здобула незалежність.
Про характер українців: «Наш народ займався землеробством, і у більшості своїй – це добрий народ. Коли його вже доводять до чаду, то він стає гайдамакою, бандерівцем тощо. Але, загалом, його треба дуже розбурхати, щоб він став на таку роль. Ще винна в цьому і наша філософія. Винен Сковорода з його добротою. Пізній Шевченко кликав до доброти. Протягом століть наша інтелектуальна еліта саме завинила з цим добром, бо надто багато вже добра в нашому пересічному характері».
Про російську культуру: «Зараз все має інакше сприйматися. І я нормально ставлюся до того всього. Російська культура нікуди не дінеться. Той, хто хоче бути освіченим, мусить її сприймати, але повновартісно, у світовому вимірі».
Про «русскій мір»: «Русскій мір» буде приходити завжди. Це лінія російського імперіалізму. Він може бути царським, комуністичним, путінським, але завжди буде залишатися імперіалізмом. Нам треба навчитися жити поруч з цією страшною імперіалістичної країною. Так, як євреї навчилися жити поруч з Палестиною. Нам нікуди діватися. Виходу немає».
Один з найвідоміших творчих доробків Івана Драча – це його поема «Чорнобильська Мадонна», присвячена трагедії на Чорнобильські АЕС:
Хто ж там, сиву, посміє займати?
Сіль пізнання — це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!..
Поет зізнавався, що у радянські часи він написав цикл віршів «Подих атомної», де оспівував будівництво атомних станцій.
«Я ніколи не задумувався над можливістю вибуху. І коли сталася аварія, я сприйняв це як свою вину за оспівування. Мій син, будучи студентом, отримав променеву хворобу, працюючи на ЧАЕС. І тому цей біль,Чорнобильський біль, спонукав мене до написання поеми «Чорнобильська мадонна», – розповідав він.
А свою відданість поезії Драч оспівав у «Баладі про соняшник»:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
А на завершення хочеться залишити слова, які сам Драч колись присвятив класику української літератури Тарасу Шевченку:
Поет став морем. Далеч степова,
І хмарочоси, й гори — ним залиті.
Бунтують хвилі-думи і слова,
І сонце генія стоїть над ним в зениті.
