Ярослав Арсірій про перспективи Саакашвілі та зміни у житті країни (відео)

– Хочу розпочати розмову з популярної в українському суспільстві теми – позбавлення українського громадянства Михайла Саакашвілі. На ваш погляд, чому Петро Олексійович вирішив це зробити?

– Я вважаю, що в українському політикумі боротьба не закінчується навіть після фінішу парламентського сезону. І, звичайно, той факт, що рішення про позбавлення громадянства Михайла Саакашвілі з’явилося саме влітку, і те, як це сталося, вказує на те, що все підготували заздалегідь. Нагадаю, що склад комісії при президенті, яка ухвалює рішення, змінили.

Момент обрали саме такий, коли увага громадян зосереджена на питаннях відпочинку та вони не слідкують за політичним життям. Тому я вважаю, що це черговий прояв політичної боротьби між президентом, який, до речі, дуже фахово зробив цей хід, підвівши під ухвалення цього рішення юридичну основу, та таким відомим політиком, як Михайло Саакашвілі. Його кар’єра на цьому точно не закінчиться.

– Ви натякаєте на те, що Порошенко побачив у Саакашвілі конкурента. Але його партія «Рух нових сил», згідно з соціологічними опитуваннями, не сягає 5%, там десь на рівні 2%. І сам Саакашвілі не може бути в Україні ані народним депутатом, ані президентом. Тоді чому президент вгледів у ньому конкурента?

– Я вважаю, що результати соціологічних досліджень щодо партії Саакашвілі та його особистий рейтинг – це дуже різні речі. Особистий потенціал політика Саакашвілі справді викликає у Порошенка побоювання щодо нарощування його рейтингу. Крім того, Саакашвілі на початку літа оголосив про створення так званих штабів спільної дії, куди він запросив долучитися ті політичні сили, які вважають себе опозицією до чинної влади. Я вважаю, що саме ці намагання об’єднати опозицію і стали каталізатором для певних дій із боку президента.

– А як ви гадаєте, що буде з самою партією, чи повернеться все ж таки Саакашвілі до України?

– Після революції 2014 року безліч іноземців запросили на керівні посади. Це видно і по членах першого складу уряду, і тих, хто залишився або пізніше долучився до другого складу уряду, до тих реформ, які проходять в Україні.

Я вважаю, що на це є декілька причин. По-перше, і у президента, і у тих людей, які йому радили, було намагання знайти людей, які не перебували б під впливом місцевих олігархічних груп, політиків, які давно відбудували для себе інфраструктуру в парламенті. Я маю на увазі підконтрольних їм нардепів, групи народних депутатів, а можливо, і фракції. А також бізнесменів, які не є політиками, але потужно впливають на політичну ситуацію в країні. Так, президент і ті люди, які прийшли разом із ним, намагалися знайти людей, які позбавлені цього впливу.

Але є й інший бік, який, я вважаю, недооцінюють сьогодні. Наші західні партнери передовсім зацікавлені у швидких трансформаціях, які, на їхню думку, дозволили б Україні значно швидше рухатися їм назустріч. Із другого боку, вони хочуть створювати незворотній фундамент перетворень. Тому я вважаю, що на Заході Порошенку і його оточенню могли свідомо радити якихось політиків, фахівців, які, на їхній погляд, уже мали позитивний бекграунд, зокрема, як Саакашвілі, який мав досвід реформ у Грузії.

Інше питання, чи існуватиме в Україні партія, створена Саакашвілі, без її лідера. Я вважаю, що якщо партія створюється на ідеологічному ґрунті та в цій партії є принципи, які поділяють її члени, тоді навіть тимчасове або, не хотілося б про це казати, постійне усунення лідера партії не має вплинути на її розвиток.

Але питання в іншому, чи є в Україні ідеологічні партії. На жаль, мій двадцятирічний досвід доказує, що практично всі партії дотепер створювали або під лідера, або під конкретну мету: пройти до парламенту, створити невелику фракцію і досягти якогось впливу на виконавчу владу. Ніхто в Україні не ставив собі завданням створити партію в тому вигляді, в якому вони існують на Заході. Там партія – це постійний член політичної боротьби, який, незважаючи на те, чи вона перебуває в опозиції, чи у владі, йде до тієї мети, що закладена у програмі партії.

– Як ви оцінюєте «Рух нових сил»? Вони можуть стати такою партією?

– На жаль, ні. Я критично ставлюся не до постаті Михайла Саакашвілі, я його поважаю за той досвід, який він має, і за ті кроки з трансформації України, які він декларує і робить, хочу в це вірити, від щирого серця.

Але мені здається, що «Рух нових сил» зосередив свою увагу лише на подоланні корупції. Це дуже мало для того, щоб трансформувати нашу країну до такого стану, якого ми хотіли б, бо, на мій погляд, корупція є наслідком неефективної системи державного управління.

– Добре, а ви, як заступник голови партії «ОСНОВА», вважаєте, що ваша партія ідеологічна? Чи вона конкурентна сьогоднішнім партіям? І в чому саме вона корисна для українців?

– Ми сподіваємось на те, що мета, яку ми перед собою ставимо, трансформація країни і державних інститутів, допоможе Україні стати конкурентоспроможною країною.

– А як саме ви збираєтесь це зробити?

– Трансформувати інститути державної влади через ухвалення нової конституції України.

– Чим вас не влаштовує сьогоднішня Конституція?

– Я вважаю, що чинна Конституція України – це продукт компромісу між тими політичними силами, які впливали на її ухвалення. Згадайте, у нас Конституцію ухвалювали завжди в моменти найгострішої політичної боротьби. На її зміни впливало декілька політичних сил, досягаючи компромісу, який виникав у парламенті, але не серед народу. А я вважаю, що принаймні два розділи Конституції, права громадян і обов’язки, мають широко дискутуватися і бути зрозумілими для всіх.

– Які ще зміни в країні ваша партія вважає доцільними?

– Другий пункт запропонованих нами змін – це створення таких економічних умов в Україні, які були б конкурентними з нашими країнами-сусідами. Ми прагнемо налагодити умови ведення бізнесу так, щоб західним та вітчизняним інвесторам хотілося тут будувати свої заводи, високотехнологічні підприємства. Тобто створити конкурентне середовище тут, в Україні.

І третій пункт, без якого неможлива реалізація трансформаці – нам треба вирішити питання відносин центральної влади і влади громад. Тобто децентралізації. Хоча я би дуже обережно цим терміном користувався, щоб ні у кого не виникло бажання провести паралель між питаннями децентралізації і федералізації. Безумовно, коли ми кажемо “децентралізація”, то маємо на увазі розподіл повноважень між центральними органами виконавчої влади і громадами як тими ланками, які утворюють безпосередньо громадяни.

– Як ви гадаєте, вам вистачить часу донести все це людям до початку виборів?

– Якщо вибори відбудуться так, як це передбачено, у 2019 році, то ми маємо всі шанси, щоб залучити до цього часу достатню кількість прихильників.

– Хочу ще почути вашу думку щодо того, що 28 липня Трамп призначив Джона Келлі новим головою своєї адміністрації. Які це наслідки має для України, що може змінитися?

– Я вважаю, що заміна Райнса Прібуса на Джона Келлі не має стосунку безпосередньо до ситуацій, пов’язаних з Україною. Це внутрішня політична боротьба в Сполучених Штатах Америки. Як ви, можливо, знаєте, основне завдання, яке мав вирішити за півроку колишній голова адміністрації, це проведення через Конгрес зміни медичної реформи, яку ухвалив Обама, так званої Obamacare. На жаль, він із цим завданням не впорався, не зміг зібрати достатню кількість голосів. Я вважаю, що саме це, тобто неможливість виконати поставлене завдання, було, напевно, останньою крапкою для Трампа в ухваленні рішення. Зрозуміло, що як керівник країни та президент хоче бачити на такій відповідальній посаді, як керівник адміністрації, результативного менеджера. Я думаю, саме в цьому полягають його сподівання на Джона Келлі.

Ви ж пригадуєте, що Келлі був керівником військової операції ВВС США в Іраку, його імідж в американській політиці дуже вагомий. Я думаю, що Трамп робить ставку на те, що Келлі зможе, завдячуючи своєму позитивному іміджу, бути конструктивним комунікатором як із демократами, так і з республіканцями.

Україні у всякому разі потрібно розширювати перелік осіб, з якими ми контактуємо в Сполучених Штатах Америки. І та прикра помилка, якої припустилася наша адміністрація, спілкуючись під час виборчої кампанії лише з демократами, це гарний приклад того, що ніколи в політиці не можна робити ставку тільки на одну людину, на одну політичну силу.

– Як ваша партія «ОСНОВА» бачить партнерство з США? І як ви оцінюєте роботу МЗС у цій сфері?

– Партія не є суб’єктом міжнародного права. Ми можемо налагоджувати якісь стосунки з тими політиками Сполучених Штатів Америки, які можуть бути корисні з погляду обміну досвідом. Але ми точно не можемо і не вибудовуватимемо стосунки в обхід офіційної позиції країни, яку представляє Міністерство закордонних справ. Так, у нас, і в мене особисто, є багато питань щодо результативності Міністерства закордонних справ і щодо того, чи досягають вони тих завдань, які їм ставить уряд і президент. Я вважаю, що вони діють, я би не хотів казати непрофесійно, але досить неефективно. Це буде точне визначення їхньої позиції.

– Якщо про США говорити, то минулого тижня вони проголосували за посилення санкцій щодо Росії. Як це вплине на подальшу ситуацію в Україні?

– Сама редакція цього документа, а точніше передбачені в ньому механізми, цікава тим, що практично вперше в законі зазначена норма, яка доручає фінансовій розвідці США протягом, здається, 180 днів, тобто після набуття чинності, зібрати інформацію щодо фінансових активів найвищого керівництва Російської Федерації, а також тих бізнесменів, які мають безпосередній стосунок до цього керівництва.

Там такі формулювання, які позначають коло осіб, що фактично сьогодні мають вирішальний вплив на ті рішення, які приймають у Росії. Я вважаю, що саме таке формулювання було тим фактором, який викликав у Росії таку неадекватну реакцію.

Для нас цікаво, що США мають дуже жорстку позицію. Я вважаю, що ухвалення цього закону є доказом того, що принаймні в адміністрації Трампа вирішили безпосередньо втрутитися в цю ситуацію  і намагатися її вирішити. І приїзд до України Курта Волкера, і його дії підтверджують ці здогадки.

Якою буде реакція Росії, побачимо найближчим часом. Ці 180 днів швидко сплинуть, і тут є два можливих варіанти. Або погодження з цим впливом і крок назад, на що ми всі сподіваємось, або підвищення ставок, тобто можливість, як завжди, показати свою силу. Я маю на увазі військову, бо економічну, на жаль, Росія продемонструвати не може.