Щодо закону про освіту

Подивимось, чи потрібно було формулювати закон таким чином. Держава намагається інтегрувати представників всіх етнічних меншин для того, щоб бути єдиною, унітарною. Інші країни зробили це наприкінці 19-го – на початку 20-го століття, Україна запізнилась через короткий термін державності. Зрозуміло, що це державний і суспільний інтерес.

З іншого боку, є різні реакції наших сусідів. І нарешті українська дипломатія почала діяти більш чи менш адекватно. Наприклад, була підписана декларація з польським міністром освіти, і українські та польські позиції, що в ній зафіксовані, не розбігаються. Польщі потрібно, щоб Україна залишалася цілісною державою, щоб в тому числі захищати поляків від можливої агресії Російської Федерації.

Інші країни, члени НАТО і ЄС, зокрема Угорщина, мають іншу думку. Намагаються просунути власний інтерес, зважаючи на слабку позицію України.


Емісари приїжджають у регіони компактного проживання угорської меншини і розповідають про «Велику Угорщину» й інші неприпустимі речі. Тому така була нервова реакція на положення закону, який не викликав би ніяких зауважень, якщо б був прийнятий в будь-якій країні ЄС.


Про розподіл функцій між центром і регіонами

Я теж представник етнічної меншини – грецької, між іншим, найбільш русифікованої. Бо в 1937 році було знищено всю інтелігенцію, викладачів грецької мови.

Чому Будапешт атакує Київ: погляд зсередини

Але з точки зору держави, Україна робить все вірно. Тут є і елемент децентралізації.

Чому центральний бюджет має сплачувати за те, що якась меншина вивчає мови? Це прерогатива місцевої влади, яка має прислухатися до думки громади.

Примушувати когось – це абсолютно контрпродуктивний крок. Краще показувати, що знати українську мову – це вигідно. Треба віднайти баланс.

Проблема перебільшена угорцями, але для її остаточного вирішення треба передавати більше повноважень регіонам. Центр залишає за собою тільки основні законотворчі функції.

Про нацменшини в Україні і стосунки з Угорщиною

Давайте відмотаємо ситуацію на 25 років назад. Власне, тільки в незалежній Україні з’явилася можливість у нацменшин відновлення культурної та національної свідомості. В інших країнах це питання жорстко локалізують.

В Україні немає жодної меншини, яку притискають, тому проблема перебільшена угорцями навмисно, бо вони мають приховані цілі.

Зараз є й питання релігійні, наприклад, щодо релігійних конфесій, які мають центр не в Україні. І щоб не робити помилок у майбутньому, ці речі дипломати мають відпрацьовувати з самого початку.

Якщо б рішення Венеціанської комісії було в нас до прийняття закону, то угорцям можна було б просто закрити пельку. В Угорщині вистачає друзів Путіна і корисних ідіотів у владі, які робитимуть нам перепони, навіть незважаючи на цей закон.

Про балотування Ксенії Собчак

Росія не є правовою демократичною країною. Тому будь-які вибори там – це просто фарс.

Про самовисування Собчак

Висування Собчак поставило в незручне становище ліберальну опозицію, тому що був розрахунок, що всі голосуватимуть за Навального.

Своєю заявою про Крим, що він є український, Собчак підриває позиції Навального, який таку фразу казати не може і не хоче.

Проти наших громадян за фразу «Крим – це Україна» порушують кримінальні справи, і деякі відбувають покарання у російських в’язницях. Буде показово, чи відкриють кримінальну справу проти Собчак.

Інший показовий момент: чи дадуть їй активно вести кампанію в мас-медіа. В Росії всі мас-медіа контролюються безпосередньо або опосередковано Кремлем, навіть «Эхо Москвы», яке є начебто ліберальним.

Вона сказала, що не буде критикувати особистість Путіна, що він їй колись врятував життя. Це показник. Вона не боротиметься проти людини, яка створила систему і уособлює в собі систему.

Про можливість змін у Росії

Реальних шансів перемогти в неї абсолютно немає. Невеликий прошарок лібералів, більшість з яких була видавлена з країни, буде розколотий її прізвищем. Проте вона легітимізує ці вибори і підвищує явку.


Шансів на зміну цієї влади абсолютно немає. Риторика Собчак «давайте впливати на владу» каже про те, що нехай буде Путін, нехай у нього руки по лікоть в крові. Бо це система, якщо її не змінити – нічого не зміниться. Собчак будуть просто використовувати.


У Навального теж немає шансів. Але Путін з особистих причин не хоче бачити його прізвище у списку кандидатів.

Про фразу «Крим належить Україні за нормами міжнародного права»

Путін любить згадувати, що він випускник юридичного факультета Ленінградського університету, правовик, і що так званий референдум в Криму проводився згідно права. Але він порушував і українське, і російське законодавство, і міжнародне право.


На території Криму на автономію та самовизначення мають право лише три народи: кримські татари, караїми і кримчаки. Російські меншини не мають права в жодній країні визначати свою долю, вони лише можуть переїхати до Російської Федерації.


Тому всі знають, чий є Крим де-юре. І сподіваюсь, скоро він буде де-факто українським знову.

Про референдум в Каталонії

Референдуми відрізняються. Згадаємо, наскільки був демократичний, вивірений з правової точки зору референдум у Шотландії.

Каталонський гамбіт: чи є паралелі з Україною?

Каталонія пішла іншим шляхом, є сумніви, що при цьому не було порушено правових норм.

Кожна країна намагається утримати цілісність і запобігти відцентровим тенденціям. Ці тенденції пов’язані з певним незадоволенням європейською інтеграцією, яка не приносить дивідендів середньому класу і робітникам.

Другий момент – це іммігранти, які начебто відбирають робочі місця. Біженці є дестабілізуючим фактором, хоч насправді Європі потрібні робочі руки.

До України це не має безпосереднього відношення. Хоча кримські татари заявили, що вони хочуть певної автономії у рамках унітарної української держави – і це абсолютно нормально.

З точки зору міжнародного права, угорці чи будь-які інші меншини не можуть розраховувати ні на що більше, крім культурних преференцій. Звичайно, є певні впливи, які громадяни і спецслужби повинні відстежувати, щоб захищати унітарність і територіальну цілісність держави.