– Зараз, особливо після скандалу в Сполучених Штатах із Харві Вайнштейном, почалася низка викриттів і навіть відставок. Британський міністр оборони Майкл Феллон, наприклад, пішов у відставку, тому що 15 років тому він вільно поводився з журналісткою. Чи можливо в Україні, щоб хтось з політиків пішов у відставку, тому що це трохи зачепило його репутацію?

– Зараз і найближчим часом це неможливо. Є поняття репутації на Заході та його відсутність в Україні. Наші депутати розуміють, що і за більш серйозні правопорушення ніхто не йде у відставку. Так працює система. Вони знають, що їм усе може зійти з рук. Сподіваюся, що ми прийдемо до розуміння репутації як такої, до нормального сприйняття цього процесу і до оцінки власної репутації нашими політиками.

Українські політики взагалі часто плутають репутацію та імідж. Насправді відмінність між цими двома поняттями суттєва. Імідж – це те, що політик сам хоче сказати про себе, тобто це його зовнішній вигляд, те, що він говорить. Репутація – це те, що про нього починають говорити на підставі того, що він зробив чи не зробив. Репутація – більш глибокий і довгий процес. В Україні віднедавна є така професія, як управління репутацією. На Заході вона з’явилася набагато раніше.

– З ким із політиків ви зараз працюєте?

– За умовами контрактів, не можу говорити про своїх клієнтів. Але точно можу сказати, що це політики першого ешелону. Зараз їх близько двох десятків. Ми відбудовуємо репутацію, рекомендуємо, як реагувати на ті чи інші процеси в інформаційному полі.

– Що б ви порадили політику, депутату, який потрапив у погану ситуацію? Наприклад, зняли на відео, як він пропонує якісь свої послуги, пов’язані з корупцією.

– Корупція – це серйозна річ. Не за всіх клієнтів ми беремося. Є клієнти, яким відмовляємо. Вони можуть зіпсувати нам репутацію. Якщо клієнт зробив серйозне кримінальне правопорушення, і є доказова база, тоді ми не працюємо з ним. Але репутація потрібна не тільки тим, хто зробив щось погане, вона потрібна тим, хто хоче стежити і керувати процесами в інформаційному полі.

Популярні новини зараз

Зірка «Танців з зірками» привітала коханого чоловіка зі святом, Остапчук не витримав: горить скандал

Вторгнення Путіна в Україну, підступний план виплив назовні: "Як у Донецьку і Луганську"

Мама Вєрки Сердючки показала свою любов, фото облетіло мережу: "яка краса"

Зірка серіалу "Свати" наплювала на українців, скандальне фото: "СБУ не дасть останнього шансу"

Показати ще
Кирило Гарник про чесних суддів і абстрактну реформу

Якщо говорити простими словами, то управління репутацією відбувається за такою схемою: дивимося на політика, визначаємо його психотип, розглядаємо його з усіх сторін, аналізуємо точку А, в якій він знаходиться, куди прагне, що про нього говорять зараз, що про нього є в інформаційному полі, які він має стосунки зі ЗМІ та опонентами. Далі малюємо точку Б. Це точка, в яку він хоче прийти через півроку-рік. Наприклад, хоче зайняти серйозну державну посаду. Розуміємо, що йому для цього потрібно, зокрема для інформаційного поля: яка впізнаваність, меседжі, акценти. Потім між точкою А і точкою Б вибудовуємо проміжні точки, в які його інформаційно ведемо. Для цього потрібен професійний моніторинг інформаційного поля. Ми повинні бачити не тільки хто і що про нього говорить, але і навіщо це говорять, наскільки тренди короткострокові або довгострокові інформаційно, де у нього є репутаційні загрози. Усе це закладається в репутаційну матрицю. З нею працюємо, намагаємося керувати.

Інформаційний тренд – це те, про що ще не говорять, але заговорять найближчим часом, це певні унікальні інсайди, які можна взяти собі й з ними працювати. Інформаційні тренди поділяю на дві групи. Популістські – це тарифи, пенсії, транші МВФ, бюджет, всі ключові реформи. Тобто це такі тренди, на яких паразитує більшість політиків. Щоб політик був цікавий, він повинен давати цікаву інформацію по темі, а не ту, яка пережовується всіма в ефірах. Зараз є багато цікавих українських проектів, про які можна говорити: стартапи, проекти зеленої енергетики, наші взаємини з іншими командами, країнами, групами. Але потрібно не тільки говорити. Для політика, в першу чергу, важливо ще щось робити. Правильно висвітлити його діяльність – це теж вимагає досить високого професіоналізму.

– Часто читаємо в соцмережах у міністрів, їхніх радників, неперевірену інформацію, яку вони швидко публікують, потім через день змінюють. Чи важливо публікувати щось оперативно, навіть, незважаючи на те, що інформація потім буде спростована?

Краще говорити менше, але по справі й перевірену інформацію, ніж хапати, намагатися дати першим якийсь інфопривід. Що стосується наших політиків, то класичний приклад, який завжди наводжу – необдуманість роботи в соціальних мережах. Це їх коментарі напередодні виборів у США, коли більшість наших політиків почали, не дочекавшись оголошення результатів, сварити Дональда Трампа і показувати свою прихильність Гілларі Клінтон, а потім видаляти коментарі. Вилученнями коментарів справа не обмежилася. Деякі політики отримали серйозні проблеми у Сполучених Штатах. З ними не хотіли навіть розмовляти.

– Хто з наших політиків дійсно правильно вибудовує свою репутацію і поки не робив необдуманих речей?

– Необдумані речі робили практично всі. Мені подобається, як веде свою інфолінію Володимир Гройсман. Добре працює Олег Ляшко, хоча це абсолютно інша історія. Ляшко – класичний популіст, але популізм – це зараз не тільки українська біда. У Європі велика кількість популістських партій потрапили в парламент і мають серйозну кількість депутатів. Це все пояснюється досить просто. У мене є власна мікротеорія. Зараз багато людей не аналізують інформацію. Ніхто не читає аналітичні статті. З новин читають тільки заголовки. Тобто важливі короткі прості меседжі. Популісти ж фактично говорять заголовками і гаслами. Вони розповідають людям те, що ті хочуть почути, що їм потрібно тут і зараз. Такий ось інформаційний тренд розвитку технологій.

Дмитро Лубінець про кнопкодавів, коаліцію та політичний популізм

– Популісти зараз виграють тому, що вони залучили аудиторію, яка зазвичай не ходила на вибори.

– Мені здається, що з кожним роком виборець стає все більш апатичним. І Європа, і показник по Україні доводять, що приходить все менше і менше виборців. Люди втомилися від політики. Інформаційне поле суперечливе, воно фактично забиває голову абсолютно різними меседжами, дезорієнтує. Різні політичні партії працюють через соціальні мережі, йде обробка, розумна реклама, контекстна реклама, націлювання. Усе це настільки засмічує голову виборцю, що він в принципі не розуміє, за що голосує. Ключовий тренд останніх років – люди голосують не за партії, а за обличчя.

У людей дуже коротка пам’ять. Через те, що інформаційне поле дуже реактивне: сьогодні ця тема важлива, а завтра про неї всі забули. Інформаційне поле настільки насичене, що навіть серйозний корупційний скандал через тиждень забувається. До того ж органи, які мають доводити справу до кінця, поводяться бездіяльно. Пам’ятаю епопею зі зняттям депутатської недоторканності пачками. У результаті жодної кримінальної справи не порушили. Мовчу про взяття під арешт. Це більше соціалістичне змагання антикорупційних органів без конкретного результату. Як мінімум, нам треба довести судову реформу до кінця, щоб розуміли, що судді, які приймають рішення у справах тих же депутатів, неупереджені. Плюс Антикорупційний суд, який, на мою думку, необхідний Україні, щоб замкнути цей трикутник антикорупційних органів. Поки цього не буде зроблено, до поняття репутації будуть ставитися так спокійно і легко як нині.