– Грузія з власного досвіду знає, що таке заморожений конфлікт. Значна частина її територій окупована. Чи є шанси, що ситуація все-таки зміниться?
– На сьогоднішній день немає іншого вирішення цієї проблеми, ніж уже свого часу запропонувала грузинська влада. Все, що можна було зробити, уже зроблено. Дипломатичні відносини з Росією розірвані, ухвалений закон про окуповані території. Відповідно до цього закону відсутні будь-які дипломатичні та господарські зв’язки з Південною Осетією та Абхазією.
Лише завдяки таким методам ми можемо сподіватись на повернення у майбутньому цих територій до складу Грузії. Іншого варіанту немає. Жодний уряд ніколи не змириться з окупацією грузинських земель.
Вибори в Грузії “випадково” співпали в часі з військовими навчаннями Кремля на Кавказі– Між подіями в Грузії та нинішнім конфліктом на Донбасі існує пряма взаємозалежність?
– Безперечно. Путін вісім років тому не відповів за свої злочини. І тут велика вина пані Хайді Тальявині, яка підготувала звіт для ОБСЄ, де вирішила, що Грузія винна у війні. Тоді вона чітко заявила, що Саакашвілі застосував неадекватну силу у відповідь на обстріли російських сіл. Хоча вона так і не зуміла пояснити, що в її розумінні означає неадекватна сила. Саме через її висновки міжнародна спільнота збіглась на думці, що грузинська сторона без належних на це причин відкрила вогонь у відповідь на провокації Росії.
У випадку з Україною міжнародна спільнота якраз чітко розуміє, хто справжній винуватець.
– Невже грузинський досвід нічого не навчив чиновників в Брюсселі та Вашингтоні? Чому політика умиротворення Володимира Путіна досі себе не вичерпала?
– Це не зовсім так. Адже нині діють санкції. Єдина проблема полягає в тому – що деякі країни починають говорити про доцільність повернення до політики умиротворення. Однак це не є загальна позиція Заходу. НАТО, Євросоюз уже давно перейшли до нових концепцій боротьби з Росією. І санкції – ефективна частина цієї нової концепції.
– Західних політиків часто звинувачують в м’якотілості. Чому не діють на випередження, а лише реагують на агресивні випади Кремля?
– Всі прекрасно розумію, з ким мають справу. Але діють в межах своїх сил – політичними та дипломатичними методами. Це, звісно, не завжди ефективно. Адже після п’ятиденної війни підписали мирний план Мєдвєдєва-Саркозі. Жоден з його пунктів РФ не виконала.
Мінські домовленості Росія теж не поспішає виконувати. Донбас повторить долю Абхазії?Уже повторює! Донбас чекає така сама доля, як Абхазію та Південну Осетію. Там панує цілковита розруха. І нічого не зміниться. Адже Путіну невигідно мати розвинені регіони. Йому не потрібне вирішення конфлікту. Потрібен конфлікт як такий, аби застосовувати його як інструмент тиску на Україну, Грузію – немає різниці.
Сказати, коли на Донбасі все закінчиться, неможливо. Швидше за все, це розтягнеться на тривалий час. Адже ми не бачимо позитивної динаміки вирішення конфлікту на Сході України.
– Київ спроможний самостійно завершити війну на Донбасі?
– Такі питання Україна самостійно не вирішить. Це цілий комплекс – політичний, військовий, дипломатичний. Це вам не до терапевта сходити. Мовляв, захворів, пийте парацетамол. З війною справи складніші.
– Хто нині основний союзник України?
– США, Євросоюз є нашими головними союзниками. Оскільки саме вони можуть політично і економічно дотискати Росію. Ніхто в світі не наважиться застосувати проти Росії зброю. Лише політичними методами можна боротись з агресором.
Росія на олімпіаді в Ріо і загострення на Донбасі: політична логіка рішення МОК– Грузія, Молдова, Україна… Хто наступний у «списку Путіна»?
– Всі країни пострадянського світу зараз у зоні ризику. Дивно, але нормальні країни хочуть мати прогнозованих та розвинутих, економічно сильних сусідів. РФ єдина у світі країна, яка прагне бачити навколо себе бідних та неадекватних, політично слабких сусідів, аби в будь-який момент натиснути на них.
Польща та країни Балтії не постраждають від РФ, адже перебувають під парасолькою НАТО. А от такі держави як Білорусь та Казахстан можуть цілком потрапити під “гусениці” Кремля.
Романія Горбач
