Українська розвідка скоро і до Путіна добереться – полонений «Мотороли»

Олександра ми розшукали через соцмережі. Зараз він проходить реабілітацію і чекає на протез в одній із німецьких клінік. У полоні втратив ногу. Погоджується на розмову інкогніто.

«Пішов на війну через тиждень після свого 30-річчя. Друзі пальцем біля віска крутили. Мовляв, дурень, ти куди зібрався? У тебе бізнес, жінка, дочка. Бувають моменти у житті, коли ти собі не належиш, коли треба кістьми лягти, але захистити свою землю. Можна шаровари змінити на джинси, але в душі залишитися козаками. Українська нація вся така. Дві революції допомогли нам задавити в собі раба. Я купив хорошого броніка, екіпірувався і поїхав у складі одного з добровольчих батальйонів», – говорить Олександр.

Він має шрам на щоці і розсічену праву брову. На голові вистрижений оселедець. На чорній футболці напис: «Рабів до раю не пускають». Родом із Житомира. До війни тримав у місті магазин спортивного одягу і взуття.

«На війні ангелів не буває. Всі тварі, але «Моторола» – це виродок. Не можна тішитися чужій смерті, але вбивство Павлова стало для мене найкращою новина, яку я отримував за останні півроку. Востаннє так тішився, коли Савченко відпустили (льотчицю Надію Савченко обміняли на ГРУшників Александрова і Єрофєєва 25 травня, – ред.). Це все рівно, що Ірода вбити. Він своєю жорстокістю переплюнув навіть кадировців. Убив багато українських хлопців. Заслужена розплата. Він навіть ззовні був на Ірода схожий. Дякую українським розвідникам за успішну операцію», – каже боєць.

Зізнається, що за новинами останнім часом слідкує рідко.

«Про вбивство Павлова дізнався у Фейсбуці з посту Олексія Мочанова. Він класно написав: «Отбодалась скотина. Ты добивал лежачего без сознания Брановицкого. Стреляя безоружному избитому в голову.  “Бодаться” – было твое любимое слово. Ты свое отбодал, цап».

Хлопці дзвонили, ми один одного привітали. Андрій з Тернополя, з яким разом воювали, повідомлення прислав: «На кожного Жиліна є свій ресторан «Ветерок», на кожного Моторолу – свій донецький ліфт» (19 вересня у  ресторані “Ветерок» в Підмосков’ї застрелили лідера харківського бійцівського клубу “Оплот” Євгена Жиліна, – ред.). Трохи шкода, що Моторола попаде у пекло. Наші хлопці у Вальхала (рай для воїнів, що загинули в бою, – ред.) на ньому б добре відігралися», – каже Олександр.

У полон до сепаратистів потрапив у січні торік, коли підірвали новий термінал Донецького аеропорту.

«Мене допитував росіянин, якого кликали Тьомою. Мав перебиту ногу, стояти не міг. Йому інші кричали: «Пристрели його». Я живий залишився завдяки тому, що Тьома хотів побачити, як я буду мучитися. Нас виставили вздовж якогось забору. Питали, хто ми, які позивні і чим займалися в бою. Чи є серед нас снайпери і кулеметники. Таких, за словами сепаратистів, будуть розстрілювати на місці. Один з наших хлопців мав при собі гранату. Каже: «Мужики, давайте рвону і з кінцями. Але двоє почали його просити цього не робити. «Не смій. Всіх не розірве. З полону вирвемося, тоді поквитаємося». Обшукали. У мене забрали мобільний телефон з кишені, з пальця зняли обручку, зі схованки в штанах дістали колекційний ніж. Його мені подарував хресний батько, який пройшов Афган», – говорить боєць.

Того ж дня він вперше побачив бойовика «Моторолу»

«Павлов прийшов з двома охоронцями. Питав хто ми і звідки. Надовго не затримався, бо йому подзвонили і кудись викликали негайно. За ним приїхав броньований джип. «Моторола» невисокий, але його бойовики, які на дві голови вищі, і то боялися. Пам’ятаю, як до одного підійшов і каже: «Чего от тебя так воняет? Ты мыться ходишь? Военный должен быть чистым». Другий заржав. А коли на нього Моторола глянув, чувак похолов: «Через два часа вернусь. Не бухать. Увижу – пристрелю и кадык вырву», – згадує чоловік.

Полонених повели до підвалу донецької СБУ.

«По дорозі якийсь мужик у засмальцьованій куртці плюнув мені в лице. Вагітна жінка тикала дулі і кричали: «Укропи-сволочі, убивают наших детей», проклинала. Мені допомагали йти два товариші. Просили терпіти. Якби знепритомнів від болю, мене б там розстріляли. Люди, які нас проводжали поглядами, хотіли видовища. Вже з підвалу вночі мене забрала «швидка». Зі мною поїхали два бойовика. Наручниками прикували до ліжка. Пам’ятаю, що всю дорогу вимагали зізнатися, чи я кулеметник і чому прийшов завойовувати їхній Донецьк. За це обіцяли вколоти обезболююче», – каже Олександр.

«Через два дні після операції, коли охоронець вийшов у туалет, я дав медсестрі номер телефону своєї дружини. Просив написати, що я живий і поки що в полоні». Вона обіцяла, що коли здасть зміну, дружину набере. Люда не знала, що зі мною тиждень. Потім медсестра їй про все розказала і просила більше не дзвонити. Дружина панікьорша. Подумала, що я завів собі в АТО коханку. Коли зв’язалася з моїми друзями, вони почали пошуки, зрозуміли, що я або труп, або в полоні. Почали бити в усі дзвони і добиватися мого звільнення», – говорить чоловік.

У палаті з ним постійно чергував озброєний сепаратист.

«Мені дали короткі вузкі штани і флісовий светр. У кишені знайшов волоський горіх, пару російських копійок і чек з супермаркета за дві пачки цигарок і сосиски, датований груднем. Кофта воняла потом і гуманітаркою. Той, хто його носив до мене, швидше за все помер на операційному столі. Бо поруч лежала воєнна форма такого ж розміру. Попросив труси. Але сказали ходити в тому, що дали: «Не переживай, яйца не отморозишь», – сказав мені рудий сєпар, трохи схожий на «Моторолу».

У підвал я повернувся на милицях. Там допити продовжувалися. Терористи приходили вибивати правду вдвох. Один дав прикурити,  інший заїхав кулаком і розбив носа. Вмився кров’ю. Приставив мені до скроні пістолет Токарєва і крикнув “пах”. Питав: «Убить тебя для коллекции? Будешь у меня 30-м». Поки я носа витирав, він мені під дих дав і електрошокером у бік шарахнув. Тоді пошкодував, що в аеропорту не став 200-м.

Зрозумів, що допит проводять не російські найманці, а донецькі сепаратюги. Вони добре розбиралися у нашій політиці. Кричали, що я Бендера. Цього прізвища бояться, як смерті. То в них на одному рівні з Ярошем і «Правим сектором». Хоча Степана Бандеру від Остапа Бендера відрізнити не можуть. Питали, чи я маю вихід на «Правий сектор», скільки мені заплатив Порошенко, щоб я пішов воювати. Вони уявлення не мають, як можна іти воювати за безплатно. Цікавилися, скільки наших хлопців залишилися під завалами. Били ломом чи трубою, держаком від граблів або лопати. Казали, що проводити так допити їх «Моторола» навчив», – розповідає Олександр.

За словами бійця, сепаратисти кілька разів імітували, що готуються вбити його.

«Але там не всі мають право на розстріл. Лякали, що приїде «Моторола» і нам всім буде жопа, бо він стріляє укропів як качок. Ну-ну, дострілявся. Самого, як пєтуха, у ліфті запекли.

До нас в підвал кинули двох ДНРівців. За щось проштрафилися. Пам’ятаю, як один з них – беззубий і вонючий – до мене наривався. Ржав, що буде мочитися на моєму трупі. Через два тижні його випустили, а потім охоронці розказали, що його закопали. Виявилося, що крав у своїх. Розстріляли.

Їсти полоненим давали раз-двічі на день. У туалет водили по черзі і по розкладу. Чув по розмовах з рації, що тіла двох наших хлопців поміняли на чотирьох вбитих «сєпарів», – каже боєць.

З полону вибрався у травні торік.

«Думав, вдома мене чекають. Але дружина з дочкою виїхала до матері в Ізраїль. Теща там на заробітках уже сьомий рік. Просив Люду повернутися, але каже, що так буде краще. Поки я сидів у полоні, їй погрожували. Може, дзвонили сепаратисти, які забрали у мене мобілку. З госпіталю я перебрався у квартиру до батьків, бо потрібен був постійний догляд. З донькою Христиною підтримую зв’язок по телефону. Вона у вересні пішла в перший клас. До бізнесу більше не маю діла. Всі справи віддав молодшому брату. Планую повернутися в Україну і почати життя з нуля. Маю дівчину. Їй у жовтні тільки 19 виповнилося. Її батьки не в захваті, що зв’язалася зі мною. Але нас не лякають 13 років різниці», – говорить Олександр.

Перериває розмову на 10 хвилин, бо у палату заходить лікар.

«Сьогодні (розмова відбулася у день похорону Мотороли 19 жовтня, – ред.) загрузив ноут, побачив, скільки людей прийшло з ним прощатися, і прифігєл. За кого ми воюємо? Зібралася черга, як до мавзолею. Нам з цими людьми буде тісно в одній країні. Але то не означає, що я віддам їм Донбас. Хочуть Путіна, хай їдуть в Москву», – зазначає Олександр.

За словами бійця, українські воїни зраділи новині про вбивство бойовика ДНР «Мотороли»

«Вчора Костя зі Львова подзвонив у Скайп і питає: «Ну що, Гітлер капут?». Кажу: «Ні, ще головного Гітлера не прибрали, у Кремлі сидить». Українська розвідка добралися до «Мотороли». Такими темпами скоро і до Путіна добереться. На все свій час. Вбивство «Мотороли» – це останнє китайське попередження кремлівському х.йлу», – впевнений Олександр.

Яна Романюк