Кирило Сазонов про долю Донбасу, російську кров та геополітичне місце України (відео)

Про те, чому Заходу не вдасться ухилитися від вирішення конфлікту на Донбасі, чи реально Росії захопити Україну та як нам зацікавити світових економічних гравців, Politeka розповів блогер, політолог Кирило Сазонов.

– Загострення на Донбасі викликало резонанс у світі. Чому саме зараз терористи почали атакувати наші території?

Україні потрібна була пауза на переозброєння армії, на її формування. Європа хотіла припинення активних бойових дій. Тоді інтереси збіглися, але вони були тимчасовими. Кремль своєї мети у внутрішній політиці України не досяг. Україна армію встигла переозброїти, але Росія не пішла з Донбасу, і договір перестав влаштовувати всіх. Рано чи пізно це повинно було рухнути, і воно рухнуло в січні 2017 року.

– Якою найближчим часом буде ситуація на Донбасі?

– Стан уповільненої війни, коли немає активних ні наступів, ні відступів, може затягнутися на кілька років.

Базових сценаріїв декілька. Перший – відцентрові процеси в Росії стають настільки жорсткими, що їм бракує грошей платити тій же Чечні, починаються процеси в Сибірі, тисне Китай, триває санкційний тиск. Тоді внутрішня криза досягає такого ступеня, що утримувати Донбас вони більше не можуть і звідти йдуть під якимось красивим приводом без серйозних поступок із боку України. Тоді Україна легко повертає собі ці території, бойовики самі рвонуть без російської підтримки бігом куди завгодно.

Другий сценарій – Україна йде на поступки. Росія з допомогою Європи і США викручує нам руки остаточно. Змушені враховувати їхню думку просто тому, що залежимо від фінансування. Тоді Україна бере Донбас на поступках – нам буде важко, або перестанемо існувати.

Беручи повністю кремлівський сценарій (з особливим статусом, амністією бойовиків, збереженням важкого озброєння на складах у Донецьку), отримуємо фактично російський анклав із тими самими бандитами у складі народної міліції. При цьому – на утриманні України. Відразу ж почнуться акції протесту в Києві, парад суверенітетів у регіонах – катастрофа, яка загрожує українській незалежності, що й є метою Москви. Їм не потрібен Донбас, їм потрібна вся Україна.

Третій сценарій – це перехід до великої війни. Він – найбільш малоймовірний.

– Україну посадять за стіл переговорів із «Л/ДНР»?

– Це абсолютно нереально. Адже документи, підписані Захарченком і Плотницьким, не варті навіть паперу, їхня легітимність дорівнює нулю. Це те ж саме, що вести переговори з бандою, яка тероризує місто й виступає від імені міста. Банда може вести переговори лише від особи банди. Говорити з терористами можемо лише про їхню капітуляцію.

– Чи слід очікувати розширення формату переговорів?

– Формат однозначно розширять, але весь 2017 рік він буде не таким ефективним. Раніше сідали за стіл Україна, Росія, Франція і Німеччина. Паралельно йшлашлося про залучення Великобританії та США і, можливо, Польщі.

Навесні у Франції вибори – їм не до нас. Їх ще якийсь час лихоманитиме і після виборів. У Німеччині вибори восени – їм вже зараз це не так важливо. У США нещодавно пройшли вибори – вони ще не повністю визначилися зі стратегією, для них значно важливіші внутрішні процеси.

Україні з Росією домовитись дуже важко з однієї простої причини – путінський режим, який має підтримку значної кількості люмпенів, не бачить Україну незалежною країною, з якою можна розмовляти на рівних. Вважають помилкою, непорозумінням, що Україну відпустили “трішки погуляти”. Тепер, мовляв, час натягувати повідець.

Україна ж не дає натягувати повідець. Як раз 10 січня 2016 року повністю відмовилися від закупівель російського газу. Тоді ж, що значно менше всі помітили, порушено монополію торгівлі ядерним паливом, яке надходить на українські АЕС. Його стали купувати у Westinghouse в США.

Енергетичний повід, на якому нас тримали 25 років, розірвали. У Росії, крім військового тиску, нічого не залишилося.

– Що має статися, щоб Путін почав вторгатися в Україну на усіх фронтах?

– Немає шансів, що РФ перейде у наступ. Росія не пробила коридор на Крим, не пішла на Київ. Розуміли, що захопити частину території України ще можна, але втримати – нереально. Бо це Україна. Пам’ятають ще ОУН-УПА, яка виявилася незнищенною для НКВС, для всієї цієї махіни. Розуміли, що тут у них земля горітиме під ногами, просто не вистачить поліцейських структур на забезпечення лояльності населення хоча б страхом.

Зараз минуло три роки – створена нормальна армія, одна з найбоєздатніших у Європі. Як показує штурм донецького аеропорту, останні штурми Авдіївки – Москва йде в наступ і вмивається кров’ю.

Критичний момент два роки тому, про який мені розповідав товариш із передової: для штурму пригнали роту дуже потужних російських спецназівців. Я кажу: «Ну, і як? Страшні вони?». Він відповідає: «Ми з артилерією сидимо, розстріляли на підходах усю їхню колону. Нам все одно, хто йде – піхота, десант. Артилерія вирішує». Тому Росія зараз розуміє, що вони заплатять дуже високу ціну, але далеко не підуть.

– Наскільки зараз в Америці взагалі пам’ятають про проблему під назвою Україна, особливо на тлі Сирії?

– Справді, новий президент США Україною не особливо цікавився. Однак, рано чи пізно йому доведеться цим цікавитися. У нього головний біль — Китай. Не можна списувати з рахунків і Росію, третього гравця, меншого, ніж інші, який все ж може грати.

Україна – подразник Росії, тобто ми в цій партії змушені брати участь теж. Є, наприклад, сенатор Маккейн, прихильник жорстких заходів щодо Росії, який підтримує Україну. Він днями звернувся до президента з проханням надати Україні летальну зброю.

У партії республіканців США дуже багато прихильників жорсткого діалогу з Росією з позиції сили. Саме вони і підтримують Україну. В Сенаті та Конгресі у нас достатня кількість прихильників. Позиція української влади «нам важко, на нас напали, дайте нам грошей» – це не діалог. Зараз оперувати потрібно не дружбою, а інтересами.

– Хіба можемо бути цікавішими для США, ніж Росія?

– Якщо зуміємо бути такими, тоді Росія отримає по морді та сидітиме й не рипатиметься. Чим ми можемо бути цікаві? Ядерне паливо знову ж таки. Запустили американську компанію. У нас у Жовтих Водах поклади уранової руди – найбільші в Європі. Можемо тут побудувати цей завод. Трамп обіцяє американців зайняти роботою, а це – чудовий варіант для співпраці.

Китаю достатньо Росії наступити на хвіст, щоб вона сиділа тихо. Запрошуємо китайський бізнес – робимо себе цікавими на роки вперед. Якщо зуміємо – Росію придушать без нас, ми навіть не помітимо.

– Тобто нам потрібно вести економічний діалог?

– Безумовно. Будь-яка людина, коли їй пропонують якусь угоду, обговорює, що вона з цього отримає. Саме так потрібно будувати діалоги, а не скаржитися і просити допомоги.

– Трамп у передвиборних промовах говорив про те, що він може зняти санкції з Росії. Наскільки ймовірний розвиток такого сценарію?

– Те, що Трамп говорив як кандидат, вже не так важливо. Він виступатиме за ізоляціонізм, більше дбатиме про Америку. Розриває торговельний зв’язок із Китаєм, щоб завантажити роботою американців. Але він не може йти проти глобальних процесів, які вимагають від США присутності в різних регіонах світу, їхньої участі на цих ринках. Йому доведеться це робити. Якщо Росія заважатиме, то з нею боротимуться. А вона неминуче заважатиме, це її логіка.

– Де ще Україні шукати союзників?

– Зацікавити, наприклад, Францію геополітичними ситуаціями не можемо. Наші союзники – Польща, країни Балтії. Потрібно працювати над стосунками з Румунією. Це дуже важливо.

Зараз говорять у Східній Європі про те, щоб відродити «Міжмор’я». Цьому проекту майже сто років. Навіть якщо його вдасться реалізувати частково, то це означатиме економічне, а може,  навіть військове об’єднання України і Польщі.

У нас армія – більш ніж 200 тис., у них – 120 тис., але вони екіпіровані краще за стандартами НАТО. Україна і Польща удвох можуть багато що диктувати. З приєднанням країн Балтії з підтримкою США – буде дуже потужний проект – за інвестиціями, військовою могутністю і політичним впливом.

Відцентрові процеси, які йдуть зараз в Європейському Союзі, – почалися з Brexit. Євроскептики приходять до влади. Зробили ЄС дуже неповороткий. Бюрократія його поглинула. Будуть якісь нові об’єднання. Саме молоде, агресивний і прагматичне – це Східна Європа (Україна, Польща, Румунія, Балтія).

– Як потрібно вибудувати Києву свою внутрішню і зовнішню політику, щоб успішно боротися з агресором?

– Потрібно у зовнішній політиці перестати говорити і думати мовою популізму. Лише голий прагматизм. Ми нікому не потрібні самі собою. Все повинно будуватися на користі. Хочемо сильну економіку – давайте плодити підприємців. Вони створюють робочі місця, а не Кабмін, не президент, не Верховна Рада.

Податкову міліцію розігнати, адміністративний тиск прибирати – підприємець сам принесе потрібну кількість грошей. Давайте провадити реформи, які назріли. Ту ж земельну.

Україна має великий потенціал з енергоресурсів. Вугіллям і газом ми можемо протягом п’яти років не лише забезпечити себе повністю, а й почати ними торгувати. Це наші ресурси, їх потрібно розвивати. Головне – інтереси. Коли ми цікаві – все працюватиме.

Романія Горбач, Владислав Руденко