Сергій Гайдай про позбавлення від «совка», Порошенка-політтехнолога та неминучий безвіз (відео)

– Ви працювали з Леонідом Кучмою, Віктором Ющенком, Петром Порошенком, «Народним фронтом», Миколою Катеринчуком… Список можна продовжувати. Який досвід ви вважаєте найуспішнішим?

Хоча я киянин, починав працювати в Росії в часи її розгнузданої демократії, коли Путіним іще й не пахло. Точніше він тільки з’являвся на задвірках. Якщо порівнювати Україну і Росію наприкінці 90-х рр., то Росія була супердемократичною. Там була вільна журналістика, конкурували партії. В Україні був час Кучми: сильний застій, контроль над ЗМІ, не такі яскраві вибори. І Юрій Левенець запросив мене. Мій досвід: участь у виборчій кампанії Ірини Хакамади, а в 2003 році – керівництво її виборчою кампанією. Тому і є інформація про певний зв’язок із Кучмою.

Інших політиків назвали правильно. А стосується найуспішнішого досвіду, то це все одно що відповідати на питання, кого любите більше.

Я ставлюся до виборчих кампаній, як хороший вчитель до учнів. Є така приказка: відмінників не пам’ятають, пам’ятають двієчників. Це ті кампанії, під час яких зазнавали стресу, невдач. Такі у мене, безумовно, були.

– Як поводяться політики після програшу?

– Дуже по-різному. Буває, що це стає останньою крапкою, людина йде з політики. Буває, що це політика загартовує, народжує амбіцію виграти наступного разу.

Є ще об’єктивний процес. Політик може що завгодно робити, але один, другий, третій програш ставить крапку на його кар’єрі. Тут потрібно зізнатися собі: твій час минув.

– Вони звинувачують у своїх програшах політтехнолога?

– Ви вийшли в серйозну зону міфотворчості з приводу політтехнологів. Перший міф. Коли ти, припустимо, готуєш з політиком його інтерв’ю, а потім дивишся, ти приблизно розумієш, які будуть запитання й відповіді. Домочадці сідають навколо тебе, а ти говориш: «Зараз він відповість «так». Виникає ілюзія, що немає жодного політика, а є політтехнолог, який усе це вигадав і всім управляє. Це ілюзія.

Я потрапив у політтехнологію несвідомо. Моє свідоме рішення – стати видатним рекламістом. Я вирішив так багато в чому під впливом книг Девіда Огілві. Я зрозумів, що творець реклами, з одного боку, заробляє гроші. І тоді здавалося, що це професія майбутнього. Там багато творчості. Це системна професія: є підготовка, закони. Зробивши досить швидку кар’єру в комерційній рекламі, я отримав пропозицію зайнятися політичною рекламою. Базову технологію я досі підтримую.

У чому полягає мистецтво рекламіста, продавця, який працює через комунікацію? З одного боку, ти прекрасно розумієш суть товару, можеш переконливо це донести, створити комунікацію і зробити так, щоб людина захотіла здійснити покупку. З такими переконаннями я прийшов у політичну рекламу. Я думав, що є прекрасний товар – політика, є ідеї, але, очевидно, політик не завжди може це правильно донести до виборця. У реальності все виявилося інакшим.

Жодних політичних ідей я з часом в українських політиків не виявляв. Ти питаєш: «Про що говоритимемо виборцям?». «Так ти і придумай», – говорив політик.

Якщо говорити про кампанії, то у мене була кампанія Громадського активу Києва. Напевно, сьогодні жодному політтехнологу вже таку кампанію не дадуть. Така мрія політтехнолога. Уявіть собі – приходить замовник і каже: «Мені потрібен результат». Ним мала бути присутність кандидатів у Київраді. Він сказав: «Як ти це зробиш – неважливо, а грошей дам стільки, скільки буде потрібно». Фантастичні умови. Там я все вигадав із нуля.

– Ви мене не переконали в тому, що за політиком не стоїть політтехнолог.

– Те, що я вам розповідаю – це виняток з правил. Насправді ти не є і не повинен бути ляльководом. Я зараз активно обстоюю цю позицію.

Коли я бачу, що мій замовник схильний перекласти на мене свої політичні функції, тобто виробити ідеологію, запропонувати виборцю певні дії, я кажу: «Ні, ні, ні. Це має бути ваше рішення. А я можу лише допомогти вам переконливо це донести».

– Чи правда, що вам належить хороша ідея, яка допомогла Арсенію Яценюку стати прем’єром, а його «Народному фронту» пройти в парламент: логотип і гасло, завдяки яким стало зрозуміло, що Арсеній Петрович іде в прем’єри?

– Це неправильна інтерпретація. Від айдентики, візуального фірмового стилю, напряму не залежить перемога на виборах. Те, що це наша команда і дизайнер, якому я дав завдання і параметри, правда. Якщо ви пам’ятаєте, на той момент до складу НФ входило найбільше польових командирів, тому логотип мав вигляд практично такий самий, як емблема ЗСУ.

Стратегія самої кампанії: спочатку ми показуємо команду, а потім демонструємо, що у нас найкращий прем’єр, пояснюємо виборцю, що він обирає прем’єра як альтернативу президенту, довіра до якого на той момент, через півроку після виборів, почала падати. Я є співавтором цієї стратегії. Є ще багато людей, які є її співавторами. Я можу назвати ще одну людину, якій, як і мені, належить співавторство цієї стратегії – це Вікторія Сюмар.

Там, окрім стратегії, непогано склалася сама структура штабу. Стратегічна рада, яка вирішувала, що ми робимо завтра, збиралася практично щовечора. Активну участь у ній брали Турчинов, Яценюк, Тягнибок, Аваков, Сюмар та низка інших осіб. Те, що я активно брав участь у цій стратегії і на ній наполягав –правда.

– Для вас важливі людські якості кандидата?

– Безумовно.

– Часто політики, коли приходять до влади, забувають свої обіцянки.

– Ви ставите питання, відповідаючи на які потрібно розбирати горизонт за горизонтом.

Дуже важливо, щоб політик розумів ступінь відповідальності. Що політтехнолог не вирішує все, що реальна відповідальність на ньому. Що реально такого слова, як гарантія, не існує, якщо йдеться не про технічний прилад. Здебільшого, коли люди вимагають гарантії, про жоден ремонт не йдеться за визначенням. Немає гарантій у виборчих процесах. Якщо політик не хоче відповідати за те, що він вирішив бути політиком, за те, що йому дістанеться влада, якщо він виграє, і думає, що він звинуватить спеціаліста або когось іще – це важливо. Це спливає під час переговорів. Іноді потрібно відмовитися від роботи з політиком, чиї особисті якості тобі не підходять. Насамперед тому, що це погано працюватиме. Повірте, гроші вирішують не все. Можна поплатитися за бажання отримати їх тут і зараз.

Потрібно говорити про серйозну проблему України: чистих політиків тут практично немає. Майже на 100% мета політиків – одержати особисті преференції. Бо влада дає безконтрольний монопольний доступ до ресурсів країни. Але це ж не можна сказати виборцю. Тому політик змушений вдаватися до лукавства і серйозних обіцянок. Майже фантастичних.

Насправді за прикладом далеко ходити не треба. Напевно, найбільший розрив між обіцянками і реальністю у чинного президента. Таких фантастичних обіцянок, які він давав, щоб виграти вибори в 2014 році, я в українській політичній історії не бачив.

– Але ж кампанія спрацювала.

– Проте якою ціною. Вже сьогодні у президента один із найвищих антирейтингів. Цей шлях проходили Ющенко, Янукович, Кучма. І, на жаль, на їхніх помилках Порошенко не навчився. Йому так хотілося влади, що він обіцяв закінчити війну за два дні, два тижні (по-різному він говорив), курс долара повернути до 8-10, побудувати фонтан. Цей шлях навіть не стільки неефективний, скільки небезпечний. Ми не знаємо, чим закінчиться президентський термін для Петра Порошенка.

– Гасла кампанії Петро Порошенко виконує. Питання – як? Обіцяли безвізовий режим? Він є. Обіцяли шлях в Європу? Йдемо.

– Хотів би звернути увагу на простий аналіз. Є дії, які прямо залежать від персоналії – від Порошенка, від президента. А є дії, в яких президент – елемент.

Як ви гадаєте, якщо він не був би президентом, чи отримала б Україна безвіз? Підписали б Асоціацію з ЄС? Звичайно.

Скажу інакше. Чи дозволив би собі Порошенко сказати, що ми не підпишемо Асоціацію, не отримаємо безвіз?

Відкрию вам секрет: підготовка підписання Угоди про асоціацію почалася задовго до президентства Порошенка. Цим займався ще кабінет Януковича. Безвіз мимоволі йде слідом за Асоціацією.

А тепер зверніть увагу, які обіцянки Порошенко не виконав. Ті, які залежать особисто від нього. Продав бізнес-активи? Не продав. Липецьку фабрику просили закрити 2,5 року – він не закривав. Дії з розбудови армії залежать від нього – у Порошенка повноваження головнокомандувача і всі інструменти. А там все погано.

Це – типова маніпуляція.

– Але ж із Порошенком напевно працюють політтехнологи.

– Якщо брати конкретно Петра Олексійовича і його оточення, що зветься політтехнологами, то найефективнішим і найталановитішим політтехнологом є сам Порошенко. Ба більше – він це знає і так вважає.

– За Порошенка проголосували люди – більше ніж 50% виборців. Не лише президенти не вчаться на своїх помилках, а й люди. Вони продовжують вірити в популізм і не розбираються в проблемі, не аналізують її. Чому люди не навчилися здійснювати роботу над помилками?

– Є населення, можна назвати його електорат. Але потрібно розуміти, що це продукт радянського минулого. 70 років – навіть більше, бо все почалося не в 1917 році – політика цієї території народжує громадян патерналістського спрямування. Тих, які вважають, що від них у їхньому житті залежить мало, що їхнє життя визначає Бог, держава, цар, гетьман, начальство… Це основна наша властивість і основна наша проблема.

Що таке «совок»? Ось це. Вважати, що держава все за тебе вирішить. А така публіка дуже вразлива. Вона орієнтована на популізм. Що таке популізм? Це коли хтось приходить і каже: «Я начальство. Я скажу тобі зручну річ – зарплата буде велика. Причому тобі особисто працювати не доведеться. Пенсії зробимо. Чого ще бажаєте?»

Людина повинна бути політично освіченою. Має розуміти, як будується політика, як будується держава, сутність політика, державного діяча. Поки люди не навчаться, ми будемо такими. Повірте, 25 років – дуже малий термін, щоб виховати політичну націю. Іншим країнам знадобилися великі жертви і багато часу. Але ми йдемо цим шляхом. Якщо аналізувати 25 років, то є кардинальні зміни. Зверніть увагу, як почали змінюватися Майдани. Наскільки активною стала молодь. Які теми стали порушувати.

– Скільки ще нам чекати змін?

– Послухайте, як ви говорите. Ви комусь ставите це питання. Не чекайте. Просто щодня щось для цього робіть. Для початку самі станьте непатерналістською людиною. А там, де доведеться мати справу з політиками і чиновниками, почніть жорстко вимагати.

– Як люди можуть жорстко вимагати? Їх не чують.

– Неправда. Почніть із малого – знайте правила дорожнього руху і вимагайте від найменшого чиновника на дорозі виконання всіх процедур. Так ви включаєтеся у виховний процес.

– Так робите ви, я, але таких людей мало.

– Інша проблема – не обговорюйте, чому не вийде. Це як в одеському анекдоті. «Я не можу ходити зі своїм чоловіком по магазинах. Він підказує відповіді. «Ковбаси немає?» «Ні».

Шукайте відповіді «так».

– Ми робимо це на своєму місці. Але я не можу змусити людей з аналізом підходити до політиків.

– Не все так погано. Як мінімум дуже активна частина населення в країні є. Коли Янукович їй повідомив, що не буде шляху в Європу, вона вийшла вимагати. Коли Янукович її побив, вона вийшла вимагати його відставки.

Іще років 20 тому уявити собі це було складно. Студенти голодували, але більшість населення їх не підтримувала.

Ми змінюємося, просто не так швидко. Ми інколи схильні нити, нудити й обговорювати, чому ні.

– Зараз у ЗМІ активно обговорюють дострокові вибори. Як ви вважаєте, вони будуть?

– Запит на них дуже високий. Близько 80% людей за перевибори. Вони прекрасно розуміють, що і президентська команда, і прем’єрська, і Верховна Рада неефективні, не відповідають викликам часу. Мирного шляху, крім виборів, немає.

Інша річ, що вибори не дають відповідь на питання «хто?». Поки що не створено умови, за  яких відкрилися б соціальні ліфти, щоб заходили нові люди. Наприклад, закон про те, що всі колишні депутати не мають права балотуватися. Всі розуміють, що ми отримаємо тих самих осіб. Вам ніхто не дасть відповідь на питання, чи будуть і коли дострокові вибори. Поки, на жаль, це залежить від особистої волі президента і від самої ВР.

Якщо станеться якась екстраординарна подія, вони можуть відбутися. Як це було з Януковичем. Чи станеться екстраординарна подія – невідомо. Вона не відбудеться з чиєїсь волі.