У 2004 і 2013 роках люди вийшли на вулиці передовсім через невдоволення якістю життя. Спочатку їх обдурили, наступивши на виборчі права, потім перехитрили, змінивши вектор розвитку країни з заходу на схід.
Давід Сакварелідзе про політичні репресії, протести 17 жовтня та втрачений час
Politeka з’ясувала, як же за чотири роки змінився протестний потенціал українців та чи готова влада використовувати ті самі методи боротьби, що і її попередники?
∗∗∗
Чим невдоволені люди?
∗∗∗
У грудні 2013 р. дані соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології, показали, що 70% учасників перших масштабних протестів вийшли на Майдан через дії міліції під час розгону. Відмова від Угоди про асоціацію з ЄС була важлива для 53,5%, жага змін у країні керувала 50% мітингувальників, а бажання змінити владу в країні вплинуло на рішення 39% узяти участь у протестах.
Соцопитування, проведене влітку 2017 року Інститутом соціології НАН України у співпраці з Благодійним фондом «Соціальна ініціатива», показав, що 68% українців пов’язують зростання напруги в країні з бойовими діями, 48% вважають, що винне безробіття та бідність населення, 46% звинувачують зростання тарифів.
∗∗∗
Як люди ставляться до правоохоронців?
∗∗∗
За даними Інституту соціології НАН України в 2013 році (ще до Майдану), міліції довіряли 0,8%. Тоді ж МВС називало й інші цифри. За їхньою інформацією, що ґрунтувалася на даних Харківського інституту соціальних досліджень, міліції довіряли 26% українців.
Улітку 2017 р. міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що 42% українців довіряють поліції. За більш ранніми (грудень 2016 р.) даними Київського міжнародного інституту соціології, рівень довіри до Нацполіції становив 22,9%, до патрульної поліції – 25,6%.
Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко переконаний, що, незважаючи на зростання довіри до правоохоронців, сутички між ними та мітингувальниками все ж таки можуть відбутися.
«Організуйте зустріч громадських активістів з озброєними поліцейськими, і неминуче хтось перейде межу, – говорить експерт. – Чим більше поліції буде втягнуто в конфлікт із протестувальниками, тим вища ймовірність, що це вийде з-під контролю обох сторін, і проллється чиясь кров.
До того ж влада зацікавлена зіштовхнути поліцію і протестувальників, щоб між ними з’явилася стіна ненависті. Адже будь-яка влада ніколи не знає, перейде поліція на бік народу чи виконуватиме наказ про припинення заворушень.
В Україні зараз близько 40% поліції буде з народом. Цей відсоток – це люди, які пройшли війну».
∗∗∗
Чи застосує влада силу проти мітингувальників?
∗∗∗
Соцопитування в 2013 р. показали, що українців обурили дії силовиків під час розгону Євромайдану. Можна припустити, що якби тоді Віктор Янукович пішов на діалог із громадськістю і змінив своє ставлення до Угоди про Асоціацію з ЄС, Майдан не був би таким, яким ми його пам’ятаємо.
Віктор Небоженко переконаний, що нинішня влада, незважаючи на подібні заяви, все ж таки може повторити помилку попередньої і розігнати протест.
«Будь-яка влада вважає себе сильнішою від демократії, – вважає експерт. – Зараз влада обрала традиційну стратегію – затягування часу. Протести – це емоційний підйом населення, а не організована політична боротьба. Масові протести мають схильність до напруги, яка згодом приходить. Янукович теж сподівався в 2013 році, що люди до Нового року почнуть розходитися.
Тому всі дії влади сьогодні – це не компроміс, а лише затягування часу, щоб не було суспільної напруги.
Погано, що влада не має власної політичної сили. Тоді партії, що підтримують президента Петра Порошенка, могли б домовитися з партіями, які виступають проти нього. Зараз же рейтинг Петра Олексійовича тримається на адміністративному ресурсі. Якщо запитаєте, чи готові зараз ці 9%, які голосуватимуть за президента, підтримувати його боротьбу з протестувальниками, то вони не погодяться. Якщо ж немає політичної сили, на яку можна покластися, йому доводиться спиратися на тітушок, спецслужби і поліцію».
Ольга Головка, Анна Гончаренко
