Наші народні обранці першою справою закликали президента Польщі «скористатися своїми конституційними повноваженнями, спільно з Сеймом і Сенатом повернути в українсько-польські відносини зваженість, раціональність і доброзичливість». Українська сторона наголосила – борці за незалежність України не є злочинцями.

Що ж, пропозиція до діалогу пролунала, але результату від цього поки що немає. Попри весь міжнародний скандал та дискусії, які розгорілись одразу на кількох континентах, президент Польщі Анджей Дуда заявив, що підпише “антибандерівський” закон «Про Інститут національної пам’яті».

Вочевидь, його не лякає той факт, що в законі відсутня «доброзичливість».

«Оскільки необхідно захистити добре ім’я Польщі та поляків, я вирішив підписати поправку до закону про Інститут національної пам’яті, – пояснив Анджей Дуда. – Одночасно я передам його в Конституційний суд, щоб перевірити його конституційність».

Нагадаємо, у ніч на 1 лютого верхня і нижня палати парламенту Польщі ухвалили зміни до закону про Інститут національної пам’яті.

Популярні новини зараз

Нове фото сина Пугачової і Галкіна наробило шуму в мережі: "Немає нічого спільного"

Джолі нагадали, якою красунею вона була раніше: "Молодість вже вичерпалася"

Для трьох знаків Зодіаку грудень може обернутися проблемами зі здоров'ям: кому треба особливо берегтися

Нова заборона вводиться в Україні: що перестане бути безкоштовним з 10 грудня

Артур Логай проговорився про конфлікт з Войтенком і назвав його причину: "Просто у нас з Костею..."

Показати ще

Документ, зокрема, передбачає штрафи і позбавлення волі до трьох років за публічні висловлювання про причетність поляків до Голокосту в роки Другої світової війни. Зокрема, йдеться про використання формулювання “польські табори смерті”.

Окрім того, запроваджують штрафи і тюремні терміни за заперечення злочинів українських націоналістів проти поляків. Ця норма, зокрема, стосується Волинської трагедії, яку Варшава раніше визнала геноцидом.

Націоналістичні поривання Польщі не на жарт схвилювали навіть Держдепартамент США. Там заявили, що законодавча ініціатива поляків «може підірвати свободу слова та академічний дискурс», зауваживши, що потрібно «бути обережними, щоб не перешкоджати обговоренню та коментуванню Голокосту».

Як і очікувались, в Ізраїлі також не змовчали. Там законодавчі зміни наших сусідів назвали «необґрунтованими», які вимагають ветування закону.

Зі свого боку, президент України Петро Порошенко вранці 1 лютого заявив, що закон «не відповідає проголошеним принципам стратегічного партнерства між Польщею та Україною», що «історична правда вимагає відвертої розмови і діалогу, а не заборон».

Що ж, поки що відвертої розмови та діалогу між Україною та Польщею не вдається побудувати, а от долити масла у вогонь добросусідських відносин все ж таки вдалось. Politeka запитала в експертів, чи такий страшний чорт, як його малюють, та як “антибандерівський” закон вплине на україно-польську дружбу.

Петро Олещук, політолог:

– Значення польського закону переважно буде символічним. Як це, вочевидь, і планувалось. Його сфера застосування матиме невеликий проміжок.

Окрім того, президент Польщі звернувся до Конституційного суду щодо тлумачення деяких положень документа. Вони є доволі розмитими. Варто зауважити, що норми закону не поширюються на наукову діяльність чи художню творчість.

У Польщі також, як і в Україні, звично займатись популізмом. Там же не живуть інші люди.

У Східній Європі загалом схильні до переживання історичних комплексів. Там дуже багато взаємних образ, які можна ефективно експлуатувати. Ми дивуємось нашим відносинам з Угорщиною, але достатньо подивитись на відносини між Угорщиною та Словаччиною. Або ж, як ледь не до війни нещодавно дійшло внаслідок прикордонного конфлікту між Словенією та Хорватією (29 червня поточного року Гаазький арбітраж ухвалив рішення, за яким три чверті до того спірної Піранської/Савудрійської затоки відійшли Словенії. Окрім того, суд зобов’язав Хорватію надати Словенії “коридор” для вільного доступу до міжнародних вод і “перерозподілив” деякі ділянки суші в цьому ж регіоні на Південному Заході Хорватії, в Істрії, – ред.).

Нічого з цим не поробиш. Історичні конфлікти можна використовувати в політичній діяльності. Це технологія, яка спрямована на акумуляцію власного виборця. Парадоксальна ситуація з політичними технологіями полягає в тому, що часто найбільш вдалі для мобілізації технології є найбільш контраверсійними. Зокрема такими, які викликають найбільше різноманітних суперечливих реакцій.

Про різке погіршення україно-польських відносин не варто говорити. З формального погляду, цей законопроект жодним чином не стосується української держави. Там не йдеться про сучасну Україну, лише про групу людей, які не мали стосунку до української держави. Та й самої української держави на той момент у нинішньому її вигляді не існувало.

Однак неформально закон вважають актом проти України. У нас останнім часом Бандера, Шухевич – ідейні попередники нинішньої української держави. Тому закиди щодо них сприймаються як символічне насильство над Україною.

Наша влада у цій ситуації повелась доволі помірковано, особливо на тлі реакції Ізраїлю. Там відкликали посла. Ще не розривають дипломатичні відносини, але засвідчили, що сприймають дії польської влади як недружні.

Можемо, звісно, у всій цій історії шукати черговий російський слід, але ймовірніше, що все вкорінено у внутрішніх суперечностях Польщі.

Валентин Гладких, політичний експерт ГО «Слово і Діло»:

– Найстрашніше у цій ситуації, що дедалі активніше поширюється практика намагання закріпити за собою єдино правильну версію історії законодавчим шляхом. Це стосується і поляків, і українців.

Влада намагається гратись з історією, керуючись поточною геополітичною кон’юнктурою або підігруючи настроям у суспільстві з метою досягнення своїх вузькопартійних завдань. Це дуже погана і небезпечна тенденція. Породжує супротив, від цього відлунює совковими практиками.

Якщо Україна засуджує такі практики в поляків, то треба і на себе глянути. Взяти хоча б те саме перейменування наших вулиць, з яким не всі погоджуються. Нас дивує реакція сусідів, чи не так? Але в кожного своя версія історії. Це загравання з правим електоратом. Така ж ситуація у Франції, Австрії, Каталонії.

Нині ми бачимо потужну ідеологічну, світоглядну кризу. І цей вакуум розчарування людей у нинішніх політичних елітах та ліберальній ідеології намагаються заповнити примітивні праві політичні сили з примітивною ідеологієюФормулюють прості й зрозумілі речі для пересічного громадянина, який сприймає світ у категоріях «наші-чужі».

Історією повинні займатись історики, а не політики. Це однозначно. Але, прочитавши закон, який ми називаємо антибандерівським, побачимо, що там немає жодного слова про Бандеру.

Ба більше, в європейській пресі цей закон назвали Holocaust law – закон про Голокост. Тож найбільше обурення викликає намагання польської сторони на рівні закону зафіксувати непричетність поляків чи їхніх організацій до злочинів Голокосту.

Але закон не вартий тої істерики, яка здійнялась. Якщо ми говоримо про заперечення причетності поляків до Голокосту, то в законі наголошується – «всупереч наявним фактам». Тобто йдеться фактично про покарання за наклеп. А за наклеп можна і треба притягати до відповідальності.

Також у законі йдеться про заперечення злочинів, що були скоєні українськими організаціями, які співпрацювали з німецьким Третім рейхом. Такі організації були, це факт історії. То навіщо робити вигляд, що цього не було? Уподібнитись до росіян, які заперечують, що не ґвалтували німецьких жінок? Не треба поводитись, як клоуни.

Попри всі ці історичні протиріччя, Україна не зникла із зовнішньої орбіти Польщі. Наші геополітичні інтереси збігаються. Сподіваюсь, у наших еліт вистачить здорового глузду це усвідомлювати.

Романія Горбач