Телетайп: вільні творці успішної України чи раби в новоявлених «шаражках»?

Обов’язково запитають: яке ще, блін, авторське право?! У нас неоголошена війна, загиблі та поранені, біженці, нестримна корупція, а їм — справедливі роялті подавай! Зовсім нюх втратили, шакали шоу-бізу…

Розумієте, цілеспрямовані співгромадяни і мінливі співвітчизники, успішні країни творять винятково творчі вільні люди. Це я і як аналітик, і як автор стверджую.

Тому ставлення до авторського права — найважливіший маркер цивілізованості. Саме тому США запровадили економічні санкції проти України за порушення у сфері авторських прав. За корупцію, яка зашкалює, як чорнобильський реактор, не запровадили. За невиконання зобов’язань на кшталт створення Антикорупційного суду — не запровадили. А за маніпуляції з роялті — так.

І це — лише початок. Тому варто розібратися з ситуацією предметно.

Держава не жалувала авторів, причому за часів незалежності стало навіть гірше, ніж за «совка»: чиновники, призначувані в держпідприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (УААСП), регулярно розкрадали авторські винагороди.

Правоохоронці не займаються боротьбою з інтелектуальним піратством. У результаті в Україні розплодилися різні організації, які нібито займаються збором і виплатою роялті. Ну, так, так… Збором-то займаються, ось із виплатою не складається.

Що характерно: і національні митці, і світові зірки шоу-бізу в Україні зрівняні, тобто грабують усіх без розбору. Відповідно, резонні претензії до нас має весь світ, і Україна регулярно опиняється нагорі піратського списку 301.

Але після Євромайдану з’явився промінчик цивілізації: авторська громадськість разом із провідними світовими експертами приступили до розробки закону України, який справді захищає права авторів. Якщо на пальцях, то в законопроекті, схваленому профільними міжнародними організаціями (CISAC, ICMP та іншими), передбачалася реальна виплата роялті всіма користувачами, скорочення кількості організацій, які займаються авторськими винагородами, до двох-трьох, як у всьому світі, а також трансформація постсовкового державного монстра УААСП в організацію, керовану авторами, а не чиновниками-дилетантами, які розуміються тільки в тіньових фінансах.

Із нардепів цією темою займався Євген Рибчинський (сам автор), трохи пізніше включилися Олександр Опанасенко і дуже активно Вікторія Сюмар.

І ви вважаєте, наш реформаторський Кабмін схвалив ініціативу, відповідальний депутатський корпус підтримав законопроект, а потім вони всі разом на чолі з Президентом Порошенком занурилися в море заслуженого захоплення з боку авторів усього світу і голів провідних держав?

А чому ви посміхаєтеся, інформовані співгромадяни і кмітливі співвітчизники? Правильно, до речі, посміхаєтеся!

При появі авторського законопроекту в Раді негайно збудилися медіа-лобі – депутати, пов’язані з телерадіокомпаніями.

Вони цю ініціативу сприйняли, як Салтичиха скасування кріпосного права. Їх повністю влаштовує абсурд, коли твір автора крутять в ефірі чи по кабелю, і він має бути по вуха щасливий самим цим фактом. Розумієте, Стінг або Джамала повинні не отримувати роялті, а пишатися, що їхній хіт прозвучав по репродуктору на хуторі Великі Какаші Голозадівського району!

І медіа-лобі, в змові з урядом, розробили свій законопроект — таку собі юридичну версію «Ку-клукс-клану». Бо він закріплює рабське становище авторів у відносинах з олігархічними медіа-імперіями. Коли європейці та штатівці цей законопроект жорстко розкритикували, то їх спробували тривіально «розвести»: Кабмін вніс у Раду «свій» законопроект, який нібито базується на рекомендаціях європейців. Але туди перекочували головні фішки медіа-лобістів!

Потім законопроект поспіхом «допилювали» у комітеті з питань науки та освіти: робоча група напрацювала прийнятні формулювання, але депутати кулуарно все повернули до вихідних.

Як наслідок — роялті у законопроекті планують платити з прибутку телерадіокомпаній, тобто відразу ж, щойно Україна економічно Китай наздожене, оскільки нині у нас медіа не є прибутковими. Або ще крутіше: покласти ці виплати на телеглядачів, ніби їм комунальних тарифів мало! Залишено можливість для безконтрольного розмноження контор зі збору роялті, що відкриває цілий Босфор для махінацій.

І таке інше. Експерти нараховують більше ніж десять положень, що дискримінують авторів законопроекту, який лобісти 15 травня планують проштовхнути через голосування в Раді у другому читанні.

І у всій цій поганій законотворчій історії, як у краплині води, відбивається… ні, не чистий океан, а смердюче болото нашої політики з її цинічними махінаціями, патологічною жадібністю і корупційним сенсом.

Країна повинна знати не лише своїх героїв, а й антигероїв теж.

Фронтвумен медіа-лобі стала член фракції БПП Марія Іонова, до неї долучилися кілька помітних депутатів, які, найімовірніше, купилися на байку, що, мовляв, законопроект відповідає світовій практиці. Насправді ж профільні міжнародні організації та представництво Торгової палати США його послідовно критикують.

Інтереси депутатів, які наївно вважають, що мас-медіа розрахуються з ними передвиборними ефірами, збіглися з прагненнями кабмінівських чиновників, які мріють контролювати незароблене – фінанси авторів (читай – запускати руку в їхню кишеню).

А ось стратегом і організатором процесу виступив медіа-холдинг Віктора Пінчука.

Цей факт для мене загадковий, немов демон Максвелла. Знаю людину особисто – розумний, раціональний, цілеспрямований. Бачу, як він півтора десятка років грамотно вибудовує на Заході свою репутацію поборника цивілізаційних цінностей. Шанувальника великих музикантів — Пола Маккартні, Елтона Джона та інших. Шанувальника багатьох президентів США та інших держав. Вкладає у цю справу купу грошей і зусиль.

І тепер кришталевий замок буде знищено одним ідіотським лобістським законопроектом?! Маячня якась… Віктор Пінчук же не Сергій Курченко з його хворобливою неадекватністю.

Найімовірніше, маємо справу з управлінськими глюками.

Часи нині злиденні, пінчуківському медіа-холдингу дали команду про максимальне скорочення невиробничих витрат. Ось менеджери і заметушилися, запропонувавши заощадити на роялті, провівши це через закон. Те, наскільки вбивчу реакцію це викличе у світі, залишилося за кадром.

Але в такому разі Пінчук може відкотити ситуацію і зберегти імідж ліберала. Ну, або з топ-мецената перейти в топ ворогів авторського співтовариства. І вже ні YES, ні Давос, ні навіть «Нові лідери» не допоможуть.

Бо авторів загнали в кут. Вони неодноразово зверталися із колективними листами до Президента України, голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, народних депутатів. За рідкісним винятком – презирлива тиша у відповідь. Очевидно, питання, що порушують, сприймаються як підступи Путіна.

Але якщо законопроект щодо авторського права №7466, проштовхуваний медіа-холдингом Пінчука, буде ухвалено в нинішньому вигляді, а Президент Порошенко не накладе на нього вето, то його не визнають ні автори, ні міжнародні авторські організації, ні, відповідно, керівники світових держав. Економічні санкції проти України подовжать, і це ризикує стати одним із приводів для зняття санкцій із Росії.

Українські автори змушені будуть безпосередньо звертатися вже до керівників США, Німеччини, Франції та інших держав, а також видатних діячів світової культури з проханням використати свій вплив для виправлення неприйнятної ситуації в сфері інтелектуальної власності в Україні (такі можливості є). З конкретним зазначенням винуватців.

Поляки стверджують, що успішну Польщу побудували профспілки, церква та автори. Про українські профспілки і церкву промовчу, а от перевіряти бойовитість наших авторів нікому не раджу. Тим паче доленосні вибори не за горами.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»