Вимушений мир на Донбасі: у Росії катастрофічна нестача грошей

Не можна сказати, що це стійкий тренд. Російська політика зигзагоподібна, нерідко – з великими відступами від досягнутого. Вона містить величезний суб’єктивний пласт, що відображає динамічне співвідношення груп впливу не лише серед найближчого оточення Володимира Путіна, але й довкола Кремля – впритул, як то кажуть, до Садового кільця.

Про те, що в московських коридорах влада, особливо в экономічному крилі, розмовляє про те, що готівкових
фінансових ресурсів в різноманітних фондах залишилось не так вже й багато, відомо давно. Відповідно, необхідно скорочувати держані витрати і продовжити секвестр певних статей бюджету. Поки що говорять про 10% скорочень. Однак вже зараз очевидним є те, що це не кінець.

А вже, як на зло, час виборів до Державної думи – виходити з такою пропозицією в нижню палату російського парламента просто нерозумно. Та на це ніхто й не спроможеться. Ось чому
відклали перегляд бюджету. Спочатку його призначили на квітень, тепер до цього повернеться вже нова Державна дума. У неї попереду п’ять років, тож можна собі дозволити непопулярні заходи.
Приріст соціальної напруги наочно проявився протягом візиту прем’єра Дмитра Мєдвєдєва до Криму. Чому епізод його спілкування з підвідомчим народом був так широко висвітлений на федеральних каналах – тема окремої розмови. Тут ми маємо справу з внутрішньою боротьбою в Кремлі напередодні виборів.

Проте факт зростання народного невдоволення помітний. Хоч-не-хоч, але робити щось треба, інакше наслідки будуть катастрофічними. За прикладами далеко ходити не треба. У сусідньому Казахстані, колишнього до недавнього часу зразку стабільності, за твердженнями місцевої та російської пропаганди, збільшилась кількість збройних сутичок з правоохоронцями. Не в останню чергу через погіршення економічного і фінансового стану. Від подібного Росія абсолютно не застрахована.

Сподівання, що зростання ціни на нафту буде досить стійким, не виправдалися.

Згідно з прогнозом Міжнародного енергетичного агентства, зростання світового споживання нафти в 2017 році прискориться до 1,3 млн барелів на добу, таким чином загальний рівень споживання підвищиться до 97,4 млн барелів на добу. Однак виробництво нафти все одно перевищуватиме споживання. До того ж у світі накопичено великі запаси нафти, тому очікувати значного стрибка цін на рідке паливо не доводиться. Деяке підвищення ціни можливе, але воно не врятує російський бюджет.

Росії катастрофічно бракує грошей. Поки що дефіцит бюджету покривається за рахунок Резервного фонду. За підрахунками Міністерства економічного розвитку та Центрального банку, його вистачить до 2020 року. Далі покривати нестачу коштів не буде чим за умов такої ж політики і рівня витрат.

Водночас відомий економіст і колишній заступник голови Центробанку Росії Сергій Алексашенко бачить набагато негативнішу картину. За його розрахунками, Резервний фонд витрачається зі швидкістю 81 000 руб/с або приблизно 2,5 трлн руб/рік. Тих грошей, що в ньому залишилися, може не вистачити навіть до виборів президента в 2018 році.

Зовнішні запозичення виключені. Про це красномовно свідчить провал спроби розміщення російських цінних паперів. Їх усього лишень випустили на $ 3 млрд. Сума досить невелика – порівняно з потребами, проте і їх отримати не вдалося. Західні і, що ще важливіше, східні фінансові інвестори папери не купували. Вдалося виручити приблизно половину – і виключно від офшорних кіпрських покупців. Скоріш за все, так частково повернулися виведені раніше російські гроші.

Ці об’єктивні економічні та фінансові обставини змушують шукати хоч якесь політичне рішення, щоб трохи послабити фінансовий зашморг. Звідси – активніше поширення чуток про те, що до кінця року рішення проблеми Донбасу можуть і знайти.

По-перше, посилилася дипломатична активність. Економічний форум в Санкт-Петербурзі погодилися відвідати прем’єр-міністр Італії Маттео Ренці, голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер і генеральний секретар ООН Пан Гі Мун. Навряд чи виключно для того, щоб послухати доповіді на економічні теми.

Відзначимо, що напередодні зустрічей в Санкт-Петербурзі серед російської преси всіх видів посилилися розмови про швидке скасування санкцій. Звичайно, у зв’язку з тим, що Захід від згортання зв’язків багато втрачає. А от про втрати Росії – ані слова.

Війна – штука дорога

У Москві чомусь серйозно сподівалися хоча б на пом’якшення санкцій, але після зустрічі G7 стало зрозулим, що цього не буде. Питання продовження санкцій вирішене – і це стало додатковим сигналом про те, що Захід відступати не має наміру. Навіть резолюція французького сенату, яку багато хто розглядав як антиукраїнську, насправді нічого хорошого для Росії не зробила в пропагандистському сенсі. Не випадково московська преса її не дуже експлуатувала.

А річ у тому, що заклик до зняття санкцій в Парижі пов’язують з досягненням реальних результатів на Донбасі. І начебто проросійська позиція італійського уряду не дуже допомагає в санкційному питанні. Продовжили  ще на півроку.

По-друге, почастішали повідомлення серед російського  інформаційного простору про те, що сепаратисти на Донбасі перебувають в поганому морально-психологічному стані. Їхня боєздатність весь час знижується. Лідери сепаратистів гризуться за доступ до ресурсів, що постійно скорочуються та надходять з Москви. Серед терористів поширилася інформація про те, що Захарченко виводить значні кошти до банків Південної Осетії. Багато московських видань патріотичного спрямування пишуть, що допомога Росії на Донбасі розкрадається і її за призначенням не доставляють.

Кореспонденти російських військових видань повідомляють, що в бесідах з ними представники Центру територіальних військ Південного військового округу висловили думку, що до кінця 2016 року весь офіцерський склад з Донбасу виведуть.

Це можна розглядати як пробну кулю, більш того – звичайну дезінформацію. До того ж восени минулого року подібні розмови вже були, але закінчилися вони посиленням обстрілів. Однак ситуація в Росії з тих пір істотно погіршилася – і це створює зовсім іншу атмосферу для того, щоб зробити рішучі кроки щодо виходу Москви з ситуації, що склалася.

Можна відзначити нову систему подачі повідомлень з Донбасу. Тон став більш стриманим на федеральних каналах і вельми істеричним – серед так званих патріотів і захисників русского міра.

Перед Кремлем постала дилема – аналогічна сирійській. На донбаських сепаратистів сподіватись не доводиться. Для утримання території необхідне збільшення російського контингенту і, відповідно, розширення масштабів втручання. Довго це секретом не буде і тим самим проблема санкцій не тільки не знімається, а навпаки – на порядку денному буде їхнє посилення.

Зростання чисельності російських військ на Донбасі неминуче призведе до збільшення втрат, приховувати які стане ще важче. Так було в Сирії, так буде і в Україні. Не другорядну роль відіграє і фінансовий фактор. Війна штука дорога, а збільшення витрат Москва дозволити собі не може.

По-четверте. Помічник президента Обами з національної безпеки Сьюзан Райс в інтерв’ю газеті The Washington Post сказала, що Мінські угоди виконають ще в період мандата Обами, тобто до січня 2017 року року, якщо Росія цього захоче.

«Як нам відомо, – вона цього хоче», заявила Райс. Зрозуміло, що без достатніх підстав такий серйозний політик, що посідає високу посаду в авторитетній газеті, подібні заяви робити не буде. Безсумнівно, що у Вашингтоні достатньо обізнані про нові тенденції в російській політиці щодо Донбасу. Інтерв’ю Сьюзан Райс є публічним запрошенням Москви до подальших кроків у відомому напрямку.

І не лише до цього. У Кремля залишається не так вже й багато часу. Клінтон вже відзначила свою більш жорстку політику щодо Росії. Незважаючи на риторику Трампа, він також не зможе собі дозволити нове перезавантаження – через занадто складний баланс сил в системі стримувань і противаг на берегах Потомаку.

З усього сказаного випливає, що якщо в Кремлі хочуть завершити свою донбаську гру-авантюру з ненульовою сумою, то діяти потрібно тут і зараз. Перші дві пробні кулі під виглядом звільнення Савченко, Солошенко і Афанасьєва запущені. У Мінську в переговорах вирішили брати участь заступник голови адміністрації президента Костянтин Єлісєєв, а також помічник президента Росії Владислав Сурков. Підвищення рівня переговірників є однозначним сигналом того, що сторони шукають компромісу.

У чому ж він полягає?

Щодо Росії усе більш-менш зрозуміло. Москва черговий раз спробує обміняти вихід з Донбасу за якогось його статусу, який через внутрішні причини їй вдасться видати за особливий, – на визнання Києвом і світовим співтовариством анексії Криму. Плюс якісь гарантії невступу України в НАТО і бажано – в Євросоюз. За кремлівськими уявленнями, це буде шуканою ненульовою сумою.

Захід, в принципі, готовий погодитися, але формально анексію Криму не визнає. Натомість Росія отримає пом’якшення санкцій і в майбутньому – їхнє скасування.

Найскрутнішим є становище Києва. Визнати анексію Криму неможливо, відмовитися від курсу на вступ до НАТО та Евросоюзу – аналогічно. З другого боку, іншої достатньо сприятливої  ситуації для завершення воєнних дій на Донбасі може й не бути. Провести тривалу війну Росія не може, але Україна – тим паче.

Доведеться піти між Сціллою і Харібдою. Чи вдасться це українській дипломатії – доволі скоро побачимо.

Юрій Райхель