Суперечка триває відносно низки островів, на які претендує як Китай, так і інші держави регіону. Крім того, в Південно-Китайському морі (ПКМ) деякі острови є предметом претензій відразу декількох країн. Часом конфлікт виглядає доволі химерним. Зокрема, Південна Корея категорично проти того, щоб море називалося Східно-Китайським. У Сеулі наполягають на назві Східне. Cусіди Ірану також проти назви Перської затоки. Вони вимагають, щоб усі вживали назву Арабська.

Історія протистояння

Із 1950-х років конфлікт у Південно-Китайському морі розвивався  здебільшого як протистояння Китаю і В’єтнаму. Він охоплював переважно акваторії навколо Парасельских островів (кит. Сиша, в’є. Хоангша).

У лютому 1959 року китайці безуспішно намагалися утвердитися на цих територіях. Над островом Дрюмона на високій жердині піднятли прапор КНР. Це спричинило протидію південнов’єтнамських прикордонників. Тоді конфлікт завершився словесними суперечками.

Уже 15 січня 1974 року на острови Робер, Мані, Дункан і Дрюмона групи Круассан Парасельського архіпелагу висадилися китайські рибалки. Південнов’єтнамська влада спробувала дати відсіч – і 16-17 січня рибалок без  зброї видворила з островів Мані і Робер південнов’єтнамська морська охорона.

Китайські бойові кораблі з десантом увійшли до зони конфлікту. Під час збройної сутички південних в’єтнамців витіснили з усіх островів групи Круассан. До 20 січня 1974 року Пекін встановив повний контроль над усім Парасельським архіпелагом.

Популярні новини зараз

Алла Пугачова вразила помітно помолоділим видом на прогулянці з дітьми: "Схожі з Вайкуле стали"

Трагічно обірвалося життя молодої мами трьох дітей, кадри і подробиці: "За що таке покарання..."

Трагедія з українським дипломатом, поліція та сусіди розкрили подробиці: "У Києві на дачі..."

Нещастя наздогнало зірку "Моя улюблена Страшко" Артура Логая, актор потрапив до лікарні: кадри

Дочка Ані Лорак і Мурата спантеличила аномальними змінами в зовнішності: "бідна мавпуня, ні папки, ні мамки"

Показати ще

Захоплення островів відкрило Китаю пряму дорогу далі на південь, до архіпелагу Спратлі (кит. Наньша, в’є. Чионгша).  Наприкінці 1980-х Китай відправив туди свої військові кораблі, які після декількох зіткнень із в’єтнамськими судами захопили низку островів і рифів. Намагаючись захопити ще більше, на початку 1995 року китайські моряки висадилися на рифі Місчіф, розташованому поблизу філіппінського узбережжя. Прилеглі території стали патрулювати китайські військові суди.

Чому Китай та Росія скуповують золото

Проте Маніла, безсумнівно, за підтримки Вашингтона, направила туди свої бойові кораблі та загрожувала почати військові дії для витіснення китайських сил зі своїх територіальних вод і економічної зони. Тоді Пекін назвав недоцільним починати військові дії і вважав за краще відступити. Після зіткнень китайських і в’єтнамських військових кораблів 10 років було затишшя.

Китай вирішив послуговуватися так званою м’якою силою. Були спроби із країнами регіону розпочати спільну розвідку і навіть видобуток корисних копалин біля островів. Нічого суттєвого не вийшло. Всі проекти виявилися в руках китайських компаній – це спричинило сильне невдоволення в столицях країн Південно-Східної Азії. Ба більше, незважаючи на величезні зусилля, китайцям не вдалося не те що витіснити американців, але навіть скоротити їхню присутність і вплив у регіоні. Навпаки, наприклад, торгівля В’єтнаму і США стрімко зростає.

Усе це підштовхнуло китайське керівництво до переходу до силових методів відносно спірних островів. Це є трендом політики Пекіна і він  шириться не лише Парасельськими островами і архіпелагом Спратлі, але також й островами Сенкаку (кит. Дяоюйдао) в Східно-Китайському морі. Тут територіальна суперечка вже з Японією і Тайванем.

малаккский пролив1

Обидва архіпелаги в Південно-Китайському морі є ланцюгом із малих і незаселених островів. Для посилення свого контролю над ними Китай став збільшувати площу деяких островів штучними насипами. Настільки активно, що на чотирьох вже є злітно-посадочні майданчики для літаків. Природно, що така експансія спричинює протидію інших держав.

Росія готує контрольний удар, але програє – командир Грузинського легіону

Малаккська проблема

Припускають, що в Південно-Китайському морі є значні поклади нафти і газу. За оцінкою Енергетичного управління США, їхні запаси становлять близько 11 млрд бар. нафти і 538 млрд куб. м газу. Розвідка вуглеводнів вже ставала предметом гострих суперечок Китаю і В’єтнаму. Хоча до пострілів справа не дійшла, але сторони були дуже близько до цього. Цікаво, що шельф архіпелагу Спратлі погано розвіданий і цілком можливо, що ніякої нафти і газу там немає.

Другим привабливим боком двох архіпелагів є рибальство. На Південно-Китайське море припадає 12% світового вилову риби. У Китаї в цій вкрай важливій галузі задіянв понад 9 млн осіб, а дає вона $279 млрд на рік.

Однак не вуглеводні і навіть не риба з аквакультурою визначають таке наполегливе бажання Пекіна закріпитися на архіпелагах в Південно-Китайському морі. Є проблема значно важливіша, і вона має геополітичне і військово-стратегічне значення.

Нагляд над акваторією ПКМ означає контроль над Малаккською протокою між Малайським півостровом і індонезійським островом Суматра. Через відносно нешироку протоку, в найвужчій частині 2,5 км, за рік проходить декілька десятків тисяч суден. Поряд із Суецьким, Панамським каналами і Ормузькою протокою – це один із найважливіших світових морських шляхів. Через Малаккську протоку і ПКМ проходить 25% світової торгівлі. Судноплавство через протоку і ПКМ  є для Австралії та інших країн південної частини Тихого океану вкрай важливим.

Через ці обставини і з урахуванням досвіду Другої світової війни, коли Японія із захопленням Сінгапуру встановила контроль над Малаккською протокою, китайських стратегів вкрай турбує можливість американського флоту перекрити це вузьке горлечко китайської зовнішньої торгівлі.

Звідси випливає значення військового чинника. У доступній для огляду перспективі китайський військово-морський флот серйозно поступатиметься американському в Тихому океані. Проблемою є вихід до океану субмарин проекту 094 «Цзінь», які є основою китайського підводного флоту, непомітного для американських систем контролю і спостереження.

Найбільша база китайських підводних човнів розташована на острові Хайнань. Щоб сховатися від американських супутників, китайським морякам необхідно створити в ПКМ особливі зони, куди не заходитимуть іноземні кораблі. Відомий російський експерт із китайської армії Василь Кашин зазначає, що через технічну недосконалість своїх підводних човнів типу «Бастіон» подібну систему використовував радянський військово-морський флот.

Ескалація у Південно-Китайському морі: Пекін влаштував показуху з новим озброєнням

Питання військового контролю над ПКМ стало для Пекіна стратегічною лінією. Як уже відзначено, для цього перетворюють низку мілин на штучні острови, на яких розміщують військову інфраструктуру. Зокрема, злітно-посадкові смуги, майданчики для радарів. Штучні острови легко можна перетворити на військові бази, нехай і обмеженого застосування. Вони допоможуть організувати постійне патрулювання в зонах ПКМ, віддалених від острова Хайнань. На думку китайських стратегів, це дозволить диктувати умови в акваторії ПКМ.

Внутрішній чинник

Для вирішення протиріч із Китаєм Філіппіни подали позов до Міжнародного арбітражу. Пекін у цій юридичній суперечці зазнав принизливої ​​поразки. За всіма 15 пунктами позов Філіппін задовольнили.

Хоча в Пекіні заявили, що рішення гаазького арбітражу не визнають, проте  допускати серйозне загострення не захотіли.

По перше. Зростання напруги в ПКМ неминуче позначиться і в Східно-Китайському морі навколо островів Сенкаку. В Японії росте підтримка скасування антивоєнних статей конституції. Після нещодавніх виборів до верхньої палати парламенту, які виграла правляча партія прем’єра Сіндзо Абе, законодавчих перешкод для зміни конституції практично немає.

Перетворення Японії на повноцінну військову державу докорінно змінює ситуацію на Далекому Сході і Східної Азії. Представляти себе агресором для Пекіна зараз невигідно, адже це згуртує проти нього практично всіх сусідів. І Японія з її військово-технічним потенціалом тут буде в авангарді.

cina_vs

По-друге. У вересні в Пекіні відбудеться саміт G20. На ньому  вирішуватимуть питання включення юаня до кошика розрахунку спеціальних прав запозичення. Інакше кажучи, перетворення його на світову валюту. Крім того, для Сі Цзіньпіна через внутрішні причини вкрай важливо продемонструвати зміцнення міжнародного авторитету країни, якою він керує.

Наступного року ціна на нафту впаде нижче 30 доларів

По-третє. Тимчасовий відступ не означає зміну довгострокових завдань. Із часів Ден Сяопіна китайська зовнішня і внутрішня політика зазнала серйозної еволюції. Нинішній лідер Сі Цзіньпін свій авторитет засновує на концепції сильної держави. Ідея національного відродження «Китайська мрія» підкріплюється посиленням дипломатичного наступу і в разі необхідності – застосуванням в певних межах військової сили.

Зіткнення з Японією Китаю зараз не під силу. Тут не отримаєш внутрішньополітичних очок. Ось ПКМ може стати тим регіоном, де можна показати себе.

Філіппіни пов’язані з США військовим договором. Однак у Пекіні впевнені, що за скелі і рифи Вашингтон не воюватиме. Тут Сі може представити себе як збирача китайських земель, втрачених у період вікової слабкості Піднебесної.

Восени 2017 року відбудеться черговий з’їзд Компартії, на якому Сі планує зміцнити свої позиції, тому зовнішньополітичні успіхи дуже потрібні.

Для вирішення завдання зміцнення особистої влади Цзіньпіна необхідна підтримка вищого армійського командування. Як син партизанського командира в період громадянської війни, помічник міністра оборони на початку своєї кар’єри і чоловік співачки ансамблю пісні і танцю Народно-визвольної армії Китаю генерал-лейтенанта Пен Ліюань, Сі хоче продемонструвати особливі зв’язки з військовими. Для цього просуває лояльних генералів, яким надає можливість показати себе в конфліктах невисокого ступеня напруги. Втягнута в подібні дії, армія стає опорою влади Сі Цзіньпіна.

Незважаючи на те, що на модернізацію китайської армії витрачені трильйони доларів, у неї є велика проблема – відсутність досвіду ведення масштабних бойових дій. Останній раз це сталося в 1979 році. Багато нинішніх генералів китайської армії тоді були молодими офіцерами. Хоча Пекін тоді заявив про свою перемогу, насправді кампанія не стала виграшною. В’єтнамська армія чинила жорсткий опір, китайська – зазнала марних втрат і істотно просунутися вглиб В’єтнаму не змогла.

Найкращі друзі українців – це японці

Нічого дивного в тому, що жорстку зовнішньополітичну стратегію Сі Цзіньпіна підтримують військові. У ній вони вбачають можливість зміцнення свого становища і подальшого просування у службі.

Пошук альтернатив

Загрози, пов’язані з блокуванням або порушенням судноплавства в Південно-Китайському морі і Малаккській протоці, попередній лідер Китаю Ху Цзіньтао охарактеризував як «Малаккська дилема». Вразливість країни від можливого перекриття цієї водної артерії змушує Пекін шукати альтернативні шляхи для своєї торгівлі.

Не дивує й інтерес Китаю до Північного морського шляху вздовж берегів Сибіру. Налагоджена навігація дозволила б значно скоротити термін доставки товарів із Шанхая до Лондона або Роттердама. Проблема в тому, що, незважаючи на глобальне потепління, навігація на півночі можлива лише три місяці на рік і лише за умови супроводу потужних криголамів, яких Москва не має в своєму розпорядженні. До того ж практично відсутня необхідна морська і сухопутна інфраструктура на Півночі Росії, і коли вона з’явиться – невідомо.

Є ще один фактор ризику. Це зараз відносини з Росією задовільні. Однак останні події показали, що вони можуть змінитися буквально за кілька годин на протилежні. І тоді північний варіант виявиться подібним «Малаккській проблемі».

Морські труднощі привернули увагу до пошуку сухопутних альтернатив. Так відродився план Економічного поясу Шовкового шляху через Центральну Азію, Каспійське і Чорне моря, Україну до Європи і через Туреччину на Близький Схід, Середземне море – до Північної Африки.

Безпосередньої конкуренції з морським транспортом протягом цього шляху такий сухопутний коридор не витримає. Однак виникнення військово-політичної кризи в ПКМ або в інших чутливих точках Світового океану може суттєво підвищити значення сухопутних коридорів. Зокрема Шовкового шляху.

Не випадково Китай вкладає значні кошти в розвиток залізничного транспорту в державах Центральної Азії та Південного Кавказу. Заодно вирішуються політичні проблеми, а також посилюється проникнення китайського капіталу до цих держав.

Український інтерес полягає в підключенні до одного або декількох таких транспортних коридорів. В умовах російської блокади нашої торгівлі з державами Центральної Азії і Китаю – розвинена залізнична інфраструктура допоможе нам вирішити цю важливу проблему.

Принизлива ​​поразка Китаю в Гаазькому суді не зупинить експансії Пекіна в ПКМ. Занадто важливим для нього є закріпитися в цій стратегічній позиції. Хоча до гарячого конфлікту поки справа не дійшла, але така можливість стає  реальнішою в найближчій перспективі. Далі настане черга суперечок із Японією. Кипіння пристрастей в Південно-Китайському морі обіцяє бути тривалим.

Юрій Райхель