Наступного року ціна на нафту впаде нижче 30 доларів

– Чим зумовлене падіння ціни на нафту останніми днями, нафта марки Brent просіла нижче 45 доларів за барель?

– Є визначальний тренд падіння – низхідна, проте волатильна динаміка з червня 2014 року. У четвертому кварталі 2015 році та на початку 2016 року ціна була на мінімальних показниках, коли просідає нижче 30 доларів за барель. Із економічної точки зору немає жодних підстав для довгострокового періоду зростання ціни на нафту, хоча аналітичні підрозділи провідних світових банків і дають такі прогнози.

Проте слід мати на увазі, що зростання останніх п’яти-шести місяців було проявом спекулятивних тенденцій. І банки тут не просто спостерігач, а активний учасник процесу розгону спекулятивних цін. Зараз ринок повертається до низхідного тренду. Будуть, звісно, і певні стрибки, оскільки ціна волатильна. Але стратегічно тенденція все ж тисне ціну донизу, а не догори.

На початку наступного року ціна на нафту може знову впасти до показників нижче 30 доларів за барель.

– Чому домінуватиме тренд «донизу»?

– Існує сукупність причин. Перше: у світі немає дефіциту нафти, а є надлишок виробничих потужностей і можливість швидко збільшити видобуток.

Друге: домовленість між основними виробниками нафти у світі малоймовірна. У кожного своя специфіка нафтового сектора. Хтось може утримувати низькі ціни, як низка країн Перської затоки, а такі країни, як Венесуела чи Еквадор, низькі ціни не утримують.

Третє: треба брати до уваги ситуацію у світовій економіці. Глобальна економіка в доволі складному становищі, що підвищення ціни на нафту надто малоймовірне. В умовах скорочення темпів зростання Китаю і невиразного розвитку німецької, британської, французької економік, незрозуміло, що може стати мотором споживання і зростання цін на нафту.

Винятком є лише Індія, але її економіка ще далеко не китайська. Свіжі прогнози МЕА вказують на скорочення темпів зростання попиту на нафту світовою економікою. Цьогоріч приріст споживання нафти – 1,4 млн. бар. у день порівняно з 2015 роком, прогноз на 2017-й – 1,3 млн. бар. порівняно з 2016-м. Для порівняння – в 2015-му приріст сягав 1,8 млн. бар. у день порівняно з 2014-м.

Тобто бачимо тенденцію уповільнення зростання споживання нафти, хоча вона зараз біліше ніж удвічі дешевша, ніж в 2014-му році!

– Але ж є чинники, які теоретично можуть підняти ціни?

– Лише певні екстраординарні події в Саудівській Аравії, на кшталт перевороту, повстання або масштабних диверсій на нафтоекспортній інфраструктурі, коли Ер-Ріяд різко зменшить обсяги видобутку і експорту нафти, що спричинить дефіцит, який важко буде перекрити іншим виробникам. Тоді так, ціни підуть у зростаючому тренді. Зараз ситуація в Саудівській Аравії не дуже стабільна, але далека від апокаліпсису. Якщо Росія з Іраном розгойдають ситуацію на Аравійському півострові, то королівству стане важко утримувати політичну стабільність. Але якщо все буде як зараз, то збережеться тренд до падіння цін на нафту з тимчасовими відскоками. Звичайно, ситуація в Іраці, Лівії, Нігерії, Казахстані та Алжирі теж впливатиме на коливання ціни.

– Також вельми важливий гравець – економіка США. Що зараз відбувається зі сланцевою нафтою?

– Американська сланцева нафта – це фактор внутрішнього американського ринку, але із глобальним впливом. США залишаються імпортером нафти, хоча вони стали імпортувати набагато менше нафти за рахунок власного видобутку. До того ж у США досить стійка тенденція до скорочення загального обсягу споживання нафти. Ситуація там, незважаючи на скорочення працюючих бурових в 2015 році, досить оптимістична. Значного падіння видобутку немає, хоча він скорочувався, починаючи з 2015-го.

Але за прогнозом МЕА, із другого півріччя 2017 року почнеться зростання видобутку як наслідок певного підвищення цін на нафту і подальшого вдосконалення технологій буріння. Наприклад, якщо на початку 2000-х років з однієї точки бурили кущ із чотирьох свердловин, то зараз можна пробурити 36!

Це впливає на собівартість видобутку сировини – нафти або газу. Тому технологічні удосконалення ведуть до здешевлення колись дорогого видобутку нетрадиційних вуглеводнів. Колапс сланцевого видобутку – це (само)обман частини російських експертів і урядовців, які намагаються довести світові, що РФ єдина енергетична наддержава, з якою треба всім товаришувати.

– Ще торік Росія ввела обмеження на поставки нафтопродуктів до України, якщо це стосувалося української армії. Останніми днями був також конфлікт навколо поставок російської нафти на білоруські НПЗ. Білоруси здебільшого працюють на українського споживача. Не може все це разом стати великою проблемою для нас?

– Безпосередньо зараз проблеми я не бачу, але небезпеку не варто ігнорувати. Адже ми значну частину нафтопродуктів отримуємо від білоруських нафтопереробних заводів. І, звичайно, якщо Росія різко перекриє білорусам поставки – а в них суперечки майже щороку, коли порушується питання квоти для Білорусі щодо безмитної російської нафти – ми можемо недорахуватися білоруських нафтопродуктів. Будескладно, але це переборна проблема.

Інша справа, що ті самі польські нафтопродукти компанії Orlen дорожчі за білоруські. Поляки контролюють і литовський НПЗ, який традиційно завозить нафтопродукти до України. Також частково можна завозити нафтопродукти з Румунії. До кризового сценарію треба бути готовим, аби це не стало несподіванкою.

– У чому наша проблема із НПЗ. Ми говоримо про литовські чи білоруські нафтопродукти і польський холдинг у Східній Європі. Проте ці країни, як і ми, не є експортерами нафти?

– Позаяк у 90-х роках ми на відміну від литовців і білорусів приватизували нафтопереробні потужності фактично без жорсткої умови модернізації.

Уряд України в 90-х “повівся” на обіцянки росіян завантажити НПЗ російською нафтою. Одеський НПЗ опинився в руках “Лукойлу”, Лисичанський НПЗ – у ТНК (пізніше ТНК-ВР), Херсонській завод через непрозорі схеми опинився в підсумку під контролем російської НК “Альянс”. Кременчуцький НПЗ потрапив під спільний контроль бізнесу з Татарстану і українських урядовців, де гра велася проста – хто кого обдурить. Два західноукраїнських НПЗ у Дрогобичі та Надвірній потрапили під контроль «Привату». Там виконувалися лише роботи з поточного ремонту.

Із усіх українських НПЗ просто вичавили залишковий ресурс і за мінімуму витрат отримали максимум прибутку.

Сьогодні Херсонський НПЗ уже металобрухт. Близькі до цього визначення і два західноукраїнських НПЗ. Лисичанський НПЗ зараз формально у «Роснефти», але він близький до зони бойових дій. Навколо кінцевого власника Одеського НПЗ і зараз не все зрозуміло. Тому функціонує більш-менш системно лише Кременчуцький НПЗ. Він працює на нафті українського видобутку в імперії «Привату».

Фундаментальна відповідь на питання – державна політика. Віддали до приватних рук, а в олігархічного бізнесу – паразитарна природа. У Білорусі та Литві на державному рівні було прийнято відповідні програми, знайдено кошти на модернізацію заводів.

– Сучасний нафтопереробний завод в Україні можуть побудувати?

– Ідея не нова. Говорили про високотехнологічний НПЗ у Бродах ще в 2005 році. Але далі розмов справа не пішла. У держави немає інвестиційних ресурсів, а приватним інвесторам довгострокові інвестиції в Україні не цікаві. Азербайджанський SOCAR мав свого часу певний інтерес до такого проекту. Але вони вирішили вкласти кошти в нафтохімічний комплекс у Туреччині – і ближче, і надійніше з їхньої точки зору.

Сьогодні без серйозних інвестицій сучасний НПЗ не побудувати. Тому зараз в Україні купа металобрухту, пара мільйонів тонн нафти власного видобутку, нафтопереробка швидше мертва, ніж жива і більше 80% нафтопродуктів із-за кордону.

– Президент Порошенко нещодавно їздив до Азербайджану. Говорили про нафтопровід Одеса-Броди. Наскільки реально закачувати туди азербайджанську нафту?

– Закачати можна, але що буде далі? Коли на початку 2000-х пропонували створити коридор для транзиту азербайджанської нафти, це була зовсім інша ситуація. Тоді було унікальне вікно можливостей. Але на держрівні захопилися нав’язаними Росією дискусіями аверс-реверс Одеса-Броди і втратили проект транзиту каспійської нафти до Європи, реверсували нафтопровід під російську нафту, підірвавши довіру до України як в Європі, так і в Азербайджані та Казахстані.

Далі була фінансова криза 2008-2009 років, після якої почала стрімко скорочуватися нафтопереробка в Європі. Тому сам маршрут, навіть якщо він буде максимально привабливим, ще не гарантує того, що ним скористаються. Оскільки є ще фактор споживача нафти і його потреб. У Одеса-Броди кінцевих споживачів мало, і вони зараз забезпечені нафтою за своїми традиційними маршрутами. У них все відпрацьовано. Тим паче, сьогодні, коли Росія воює проти України, до традиційних ризиків додаються військово-політичні ризики українського маршруту.

Чеський НПЗ у Кралупи-над-Влтавою належить польському концерну Orlen. Вочевидь, що в поляків джентльменська угода з російською стороною після підписання 30 грудня 2015 року трирічного контракту на збільшення обсягів імпорту нафти із РФ. «Роснефть» їм продає нафту зі знижкою, але в обмін на те, щоб вони сильно не захоплювалися нафтою з неросійських джерел. Тому вони вже не перший рік устромляють палиці в колеса для неросійських поставок на НПЗ у Чехії.

Спробу реанімувати маршрут можна вітати, але багато чого очікувати не варто. Ситуація може змінитися, якщо якийсь апокаліпсис станеться в Туреччині.

– Чому там?

– Зараз азербайджанська нафта йде на європейський ринок через територію Туреччини. Основний експортний нафтопровід Баку – Тбілісі -Джейхан. Потім із терміналу у Джейхані нафта танкерами доправляється до нафтових портів Середземномор’я. У разі згадуваного НПЗ у Чехії нафта надходить до терміналу у Трієсті, звідки трансальпійським нафтогоном і нафтопроводом Інгольштадт-Кралупи потрапляє врешті-решт на НПЗ.

Ось у разі певних екстраординарних подій у Туреччині, НПЗ повинен перейти на інші маршрути, один із яких з української складової. Але сценарій апокаліпсису в Туреччині теж малоймовірний.

Олександр Куриленко