Арбітражний суд в Гаазі: Росія заплатить за Крим

У Міжнародному арбітражному суді в Гаазі приступили до етапу слухань за позовами Ігоря Коломойського до Російської Федерації. Ніякої політики – звинувачення цілком кримінального характеру. Захоплення майна ПриватБанку в Криму, а ще подібні дії щодо ТОВ «Аеропорт Бельбек» (Севастополь, Крим),«Укрнафти» і ТОВ «Стабіл».

У всіх чотирьох позовах судді дозволили Україні надати матеріали як стороні, яка не бере у суперечці, однак відмовили в подальшому проханні про присутність і усному виступі на слуханні. Але можна не сумніватися, юристи Привату цілком здатні захистити свою позицію і без Мін’юсту.

Ба більше, ситуація явно виграшна. Захоплення території було? Захоплення майна було? Все це визнає Росія на державному рівні? Тричі «так». Будьте ласкаві пройти до каси, настав час платити.

Коломойський заявляв про свій контракт до 2020 року на управління пасажирським терміналом аеропорту Бельбек й Севастополі, націоналізованим Росією після анексії Криму. Тепер він вимагає від РФ компенсації втрат можливим доходом від терміналу. Йдеться про суму 15 млн доларів. ПриватБанк вказує, що через порушення Росією зобов’язань за угодою про взаємний захист інвестицій він втратив свій банківський бізнес у Криму. «Укрнафта», «Стабіл» і ще 10 інших позивачів звинувачують РФ в експропріації їхніх інвестицій в автозаправні комплекси в Криму.

Орім цього, в Гаазькому арбітражі розпочали розгляд ще однієї ініційованої в червні 2015 року подібної справи, в якій ТОВ «Еверест», глава правління Привату Олександр Дубілет і ще 17 інших компаній також заявили про порушення Росією зобов’язань, що перешкоджало позивачам в їхніх інвестиціях до розташованих в Криму об’єктів нерухомості і врешті-решт призвело до експропріації цих інвестицій.

Слухання про юрисдикції провели в Женеві два різних склади арбітражу: за позовами «Укрнафти» і «ТОВ «Стабіл» – 11 липня, за позовами Бельбеку, Коломойського і ПриватБанку – 12-14 липня 2016 року. Всі чотири поданих у першій половині 2015 року позови посилаються на регламент UNCITRAL (United Nations Commission on International Trade Law, Комісії ООН з права міжнародної торгівлі) та угоду між урядами РФ і України від 27 листопада 1998 про захист інвестицій.

Росія вибрала дуже «оригінальну» лінію захисту – вона відмовляється надавати якісь коментарі або іншим способом брати участь у розглядах. Тобто, як кримінальник, який вкрав курку, просто не приходить до суду. Сподівається на те, що все якось саме собою розсмокчеться. Чи не розсмокчеться.

Для кримінальника існує примусовий привід у наручниках, а для злочинця в державних масштабах механізми теж розроблені вже давно. Позови розглянуть і без Росії, винесуть рішення і запустять виконавче провадження. Але про методи вибивання грошей на касі із злодійкуватих покупців ми поговоримо нижче, тому що тема позовів до Росії не вичерпана.

Практично синхронно з Приватом позов до РФ подав державний Ощадбанк.

Предмет позову аналогічний – втрата майна і бізнесу в окупованому Криму. Сума вимог включає як вартість втрати активів, вартість втрати бізнесу, так і відсотки, які нарахують до прийняття судом остаточного рішення і до фактичного отримання компенсації за комерційним курсом, визначеним судом, і становлять вони понад 1 млрд доларів США. Таку значну суму пояснюєть тим, що Ощадбанк є одним з найбільших українських банків, який за станом на березень 2014 року мав найбільшу банківську мережу на півострові Крим.

Проблеми Росії в судах після окупації Криму і Донбасу не вичерпуються позовами приватних компаній і державного Ощадбанку. Вперше в історії світового судочинства держава Україна ініціювала низку позовів проти Росії, за якими до цього не було практики розгляду в міжнародних судах.

Цим питанням займається Міністерство юстиції. Зараз Європейський суд з прав людини розглядає три великі позови України проти Росії (було чотири, але пізніше два позови об’єднали). Для довідки і розуміння масштабів – за всю свою історію цей суд розглянув усього 16 справ.

Окрім того, Україна підготувала ще один масштабний міждержавний позов проти Росії через агресію на Донбасі та анексію Криму до міжнародного суду ООН в Гаазі. На жаль, бюрократичні правила роблять цей процес дуже повільним.

Зараз Мін’юст проходить процедуру судового врегулювання, щоб не повторити помилки Грузії за президентства Саакашвілі після російської агресії в 2008 році. Суд відмовив грузинському Мін’юсту лише через те, що вони не цілком виконали всю необхідну попередню, досудову, частину і доклали недостатньо зусиль для того, щоб вирішити суперечку в мирнийспосіб шляхом.

Поквапилися. Грузія мала провести переговори з Росією за всіма статтями конвенції, які, на її думку, росіяни порушують. Україна дотримується процедури до кожної коми. Так, виходить повільно, але в кінці шляху Росія не зможе зіскочити з цього гачка за формальними ознаками.

У принципі, російські державні юридичні структури чудово розуміють, що шансів вибратися з цих процесів без значних втрат немає. І намагаються підстрахуватися по-своєму, по-російськи.

Наприкінці минулого року державна Дума РФ ухвалила закон, який дозволяє їй не виконувати рішення міжнародних судів, включаючи і ЄСПЛ. Але це знову позиція кримінальника, який вкрав курку, закрився в квартирі і кричить, що не визнає закон, міліцію і рішення суду. Це не допоможе. Його видряпають із раковини і змусять відповідати. З Росією вчинять приблизно так само.

Невиконання рішення МС ООН є підставою для задіяння механізмів Ради Безпеки ООН. При цьому, за логікою Статуту ООН, член Ради Безпеки, який бере участь у суперечці, зобов’язаний утриматися від голосування. І тут вже набуває чинності Нью-Йоркська конвенція 1958 року про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень. Вона встановлює механізм, як в межах іноземних держав виконують рішення цих судів.

У цьому випадку діє механізм обов’язкового виконання рішення. Україна і Росія, як і понад 150 інших країн, є сторонами цієї конвенції. І держава Україна, приватні і державні банки та компанії – всі вони можуть вимагати арешту майна, яке належить російській державі. Тобто кораблі і літаки, банки і телестудії, рухоме і нерухоме майно – все під арешт у разі невиплати пустять із молотка.

Замість вишеньки на торті можна додати, що позови на Росію у зв’язку з окупацією подають не лише великі компанії і держава, а й прості громадяни, які постраждали від дій агресора. В очах суду кожен громадянин має такі ж права і немає причин відмовити йому в праві на справедливе судове рішення, навіть якщо відповідач за позовом – держава.

Отже, 23 серпня Голосіївський районний суд Києва ухвалив рішення про стягнення з Російської Федерації збитків, завданих вимушеній переселенці з непідконтрольної території Луганської області. Ірина Верігіна звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вона стала вимушеним переселенцем унаслідок російської збройної агресії і окупації частини території Луганської області України. Суд постановив стягнути з Росії на користь Ірини Верігіної сумарно 1 млн 107 тисяч 950 грн.

Зрозуміло, що переселенцям доведеться виграти не лише районний суд, а пройти шлях набагато довший. Але ж і буде їх у найближчій перспективі доволі багато. Мін’юст уже заявив, що п’ять тисяч адвокатів безкоштовно допомагають переселенцям із Криму і Донбасу подавати індивідуальні справи проти Росії. Уже близько 800 таких скарг подали до ЄСПЛ.

Міністр юстиції Петренко каже, що індивідуальні справи розглядають швидше, ніж міждержавні. Він упевнений, що переселенці виграють у суді. Адже важко лише першому позивачеві. Після створення прецеденту наступні позови суди розглядають значно швидше – і з передбачуваним результатом.

Ця юридична боротьба з РФ сьогодні – один із найважливіших і найбільш ефективних інструментів у гібридній війні. Розводити дискусії на тему “один народ” або “право на незалежність” із Росією не має сенсу – не доходять слова до співрозмовника. Отже, потрібно карати рублем. Або, як у нашому випадку, доларом. Ті ж самі різки, але в форматі голоблі…

Кирило Сазонов