Губернатор-2
Результати парламентських виборів у Грузії, які пройшли 8 жовтня, повідомили на початку тижня. Партія Міхайла Саакашвілі «Єдиний національний рух» втратила підтримку електорату. На виборах 2012 р. вона отримала 40% голосів виборців, на нинішніх – уже 27%. Тріумфатором стала партія «Грузинська мрія» прем’єра-мільярдера Бідзіна Іванішвілі. У проросійської політсили – 48,65% підтримки і шанс сформувати коаліцію після перевиборів на деяких одномандатних округах. Ця перемога вирішила політичну долю Саакашвілі. Ще за три дні до виборів він збирався з тріумфом повернутися додому і сформувати уряд. Але потім змінив риторику. Тепер своє майбутнє він пов’язує з Україною.
Підготовка до масштабної війни чи «понти пітерської шпани»: що стоїть за ядерним шантажем Росії«Незалежно від результатів виборів у Грузії, я не покину поле битви і до кінця боротимуся за справжні зміни і зміну політичного прошарку в країні мого громадянства», – заявив він.
Але поки одеський губернатор боровся за місця в грузинському парламенті, в Україні змінювали політичні ландшафти, а про нього почали забувати. Згідно із серпневим опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», за українську політсилу Саакашвілі проголосували би 3% виборців. Окрім того, українці лише за минулий місяць стали менше цікавитися Саакашвілі, а більше – Петром Порошенком, Володимиром Гройсманом та іншими українськими політиками. Про це говорять дані пошукової системи Яндекс.
Схоже, що Саакашвілі потрібно змінити тактику. Перший варіант – отримати високу посаду, наприклад в Адміністрації президента. Такі чутки зараз ширяться, але тісна прив’язка Саакашвілі хоч і до дружнього, але такого? що втрачає рейтинг, Петра Порошенка може зашкодити боротьбі з корупцією, на яку він робить ставку. Другий варіант – очолити політпартію. Про те, що Саакашвілі стане хедлайнером нової політсили «Хвиля», куди увійдуть екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе і позафракційний нардеп Віктор Чумак, теж деякий час подейкують. Тепер губернатору варто озирнутися і зрозуміти, якою зброєю йому зручніше перемагати українську корупцію.
Нюанси і аванси
Тим часом в Європі в стрімку боротьбу з українською корупцією вірять дедалі менше.
«Це питання не місяців і навіть не років – це питання десятиліть», – сказав цього тижня новий посол ЄС в Україні Х’ю Мінгареллі. Але чи зарахують те «багато», що зробила українська влада? На це питання відповідь отримаємо наприкінці осені на саміті Україна – ЄС, дату якого протоком тривалого часу не могли визначити. 10 жовтня Петро Порошенко підтвердив, що він відбудеться 24 листопада і що на порядку денному «безвізовий режим, ратифікація Угоди про асоціацію, ЗВТ, спільний авіаційний простір, реформи і санкції проти агресора».
Те, що звучить як перемога в питанні безвізового режиму, насправді означає чергову відстрочку. У вітчизняному МЗС заспокоюють: Україна тут ні до чого. В Єврокомісії та Європарламенті просто дискутують про міграційний кризу.
Те, що Європа особистого зла на Україну не тримає, підтверджують резолюції, ухвалені Парламентською асамблеєю Ради Європи. Цілий тиждень не вщухали пристрасті в зв’язку з бажанням голови ПАРЄ Педро Аргумента повернути до Асамблеї Росію. Але в підсумку військовий конфлікт на Донбасі назвали «військовою агресією», Росію визнали відповідальною за громадян, які мешкають на території невизнаних «ЛНР» і «ДНР», і заявили про неможливість провести там вибори.
«Резолюція не має юридичних наслідків, оскільки ПАРЄ – не правоустановчий орган. – констатував директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник. – Насправді вона спрямована радше проти Путіна, ніж за Україну. На жаль, питань, які б нас цікавили, немає. Це економічна підтримка, нові гарантії безпеки, які фактично зруйновані після ігнорування Будапештського меморандуму».
Ганна Гончаренко
Автор малюнка Георгій Держалін
