Російські ліберали під стягами старої влади

Власне кадрові та персональні зміни обов’язково мали відбутися без прив’язки до таких звичних для нинішньої Росії подій, як парламентські вибори. Очевидно, влада розуміла примарність казкових захмарних показників підтримки президента і всього, що з ним пов’язано, які демонструються як підвідомчому населенню, так і зовнішньому світу. Надто низька явка на виборах до Держдуми затвердила побоювання влади. На черзі вибори президента. Тут сюжети вимальовуються зовсім не веселі.

Друга, після явки, проблема – це звуження кола наближених до Путіна олігархів і колишніх друзів. Через низку причин він визнав за необхідне дистанціюватися від них.

Третій фактор: наразі вищій владі в Росії у ближньому колі бюрократів потрібні не ідеологи або розробники смислів, які до того ж мають власні політичні амбіції, а кваліфіковані технократи – problem solver – вирішальні проблеми.

Для вирішення як мінімум трьох завдань, а також низки інших питань, почалися серйозні кадрові зміни у вищих ешелонах російської влади.

Кіндер-сюрприз 2.0

Коли у квітні 1998 року Сергія Кирієнка із третьої спроби затвердили на посаду прем’єр-міністра Росії, йому було лишень 35 років, і це був небачений адміністративний зліт. Саме тому дещо здивований народ і дав голові уряду німецьке прізвисько, хоч і надто зросійщене: «das Kind-Überraschung» – Кіндер-сюрприз.

За словами першого заступника голови ради директорів «Альфа-банку» Олега Сисуєва, який обіймав посаду віце-прем’єра в уряді Кирієнка, «організація роботи була метушливою, але Кирієнко як дуже зібрана людина, зміг вибудувати діяльність уряду». Як згадує Сисуєв, Кирієнко ніколи не нервував, не панікував і взагалі показав себе людиною не дуже емоційною.

Невідомо наскільки успішною була б робота кабінету Кирієнка, але втрутилися зовнішні чинники. Вибухнула світова економічна криза, Росія змушена була оголосити дефолт за внутрішнім боргом, рубль увійшов до девальваційного піку, ціна на нафту склала $9 за барель. Кирієнка і його кабінет звільнили.

Після відходу з російського Білого дому, щойно відсторонений прем’єр залишається в політиці. Він створює рух «Нова сила», який увійшов до блоку «Союз правих сил» (СПС), одним з лідерів якого був Борис Нємцов. Зазначимо, що саме йому Кирієнко зобов’язаний своїми першими призначеннями. Губернатор Нижегородської області Нємцов рекомендував його на посаду голови компанії «Норс-Ойл», а потім віце-прем’єр уряду країни Нємцов забирав його до Москви на посаду заступника міністра палива та енергетики.

Цікаво, що ліберальний блок СПС підтримував обрання Володимира Путіна президентом Росії. За кілька днів до голосування Путін зустрівся з Кирієнко, і той вручив йому програму СПС. Це увійшло в рекламний ролик, який підтверджує прихильність кандидата у президенти ліберальним ініціативам.

На виборах до Державної думи у грудні 1999 року СПС отримав 8,52% голосів, Кирієнко очолив його фракцію. На виборах мера Москви, що відбувалися одночасно з парламентськими, він посів друге місце (11,3%), програвши Юрію Лужкову (69,9%). Ураховуючи тодішню чималу популярність цього столичного мера, цілком гідний результат.

Парламентська діяльність Кирієнко тривала недовго. Навесні 2000 року Путін призначив його повпредом у Приволзькому федеральному окрузі. Тоді цю посаду тільки-но ввели, і повноваження повпредів були досить широкими. Кирієнко пропрацював повпредом п’ять років і залишив про себе позитивні спогади. Принаймні, ніхто ніколи його не звинувачував у корупції або авторитаризмі.

У листопаді 2005 року він очолив Федеральне агентство з атомної енергії. Досвіду роботи в настільки специфічній сфері в нього не було, тому до призначення такого варяга поставилися доволі скептично. У 2007 році агентство перетворили на держкорпорацію, якою Кирієнко керував до свого чергового призначення.

Відгуки про його роботу, як серед експертів, так і працівників галузі, лише позитивні. Можливо, Кирієнко мав залишатися на цій посаді ще тривалий час, але ситуація у країні суттєво змінилася. Путіну знадобилися нові кадри, але лишень ті, яких він добре знає. Так виник Кіндер-сюрприз 2.0.

Організатор президентської кампанії

Адміністрація президента, а конкретно Управління внутрішньої політики (УВП), завжди була центром вироблення ідеології. УВП опікає перший заступник керівника адміністрації.

Владислав Сурков обіймав цю посаду 12 років і займався ідеологією. Він автор концепції, так званої, суверенної демократії. У повсякденній же практиці займався політичним процесом з ідеологічних позицій, постановкою процесу як такого.

В’ячеслав Володін, який змінив його, надавав перевагу менш гучнішим діям, не змінюючи круто перебіг подій, а по можливості їх лише коригуючи. Пішовши до Держдуми на посаду голови нижньої палати, Володін захотів принести в неї низку функцій із управління політичним процесом. Уже в його перших висловлюваннях прослідковується такий намір. На відміну від інших спікерів, він заявив, що саме Держдума і є місцем для дискусій. Тим самим подана заявка на певний відхід від машини зі штампування законів у бік хоча б показного парламентаризму.

Проблемою останнього часу є тренд консерватизму і закручування гайок, всевладдя правоохоронних органів, зокрема, ФСБ. Росія перебуває в дуже складному становищі, і щодня ​​дедалі більше загострюється. Про те, що курс на, так зване, імпортозаміщення геть провалився, свідчить ультиматум, висунутий США у зв’язку з виходом Росії з договору щодо утилізації полонію. Навіщо вимагати компенсації за санкції, якщо вони, як нещодавно висловився Путін, настільки сприятливо подіяли на російське господарство?

Глухий кут консервативного курсу став очевидним майже для всіх. До того ж він призвів до небаченого загострення в міжнародних відносинах. У пресі навсправжки заговорили про можливість військових зіткнень між Росією та США.

У цих умовах як сигнал Заходу і обрали кадровий фінт із призначенням Кирієнка – чиновника з ліберальним бекграундом. Чим Кремль дає зрозуміти, що готовий до певного пом’якшення, перш за все, у зовнішній політиці, потім і у внутрішній. Захід цей передбачає результати виборів у США, до яких залишилося менш як місяць. У Кирієнко чималий міжнародний досвід, бо основна діяльність корпорації «Росатом» припала саме на інші держави.

Індикатор виборів

На думку багатьох російських і закордонних експертів, за Кирієнка УВП відійде від неабияк усім остогидлого закручування гайок і перейде до м’якшої політики.

Тут необхідно зазначити, що УВП і заступник керівника адміністрації в системі російської влади не є самостійними фігурами. Усе вирішує лише одна людина у Кремлі, і Кирієнко зовсім не той чиновник, який доводитиме щось президенту або висловлюватиме власну думку. Його функція виконувати наказане, але так, щоб не обтяжувати першу особу в державі будь-якими турботами. Хоча тут є певний люфт, адже займатися повсякденною роботою не царська справа. До того ж Путін уже давно внутрішніми справами займається остільки оскільки. Він майже з головою подався до потрібної йому зовнішньої політики.

У зв’язку з цим від Кирієнко, як від успішного менеджера, можна очікувати технократичнішого підходу у виконанні завдань, що надходять від першої особи. Якщо це трактувати як відхід від закручування гайок, то таке можливо. Звичайно, жодного повернення до часів відносної свободи, як за Єльцина, очікувати не варто. Усе залишиться, власне, без змін. Але форма може дещо змінитися.

Усім зазначеним займатиметься Кирієнко, але на порядку денному стоїть найважливіше завдання – проведення президентських виборів.

Поки слід керуватися припущенням, що Путін балотуватиметься. Здавалося б, чи є про що турбуватися за такої начебто підтримки. Виявляється, що є.

Постають дві проблеми. По-перше, в яких політичних, міжнародних та економічних умовах відбудуться вибори. По-друге, коли їх проводити. Обидві проблеми тісно переплетені одна з одною.

Насувається на Росію мілітаристський психоз і посилення, здебільшого штучне, протистояння із Заходом має на меті консолідацію суспільства перед зовнішнім ворогом. Погано живемо тому, бо підступні вороги хочуть поставити країну на коліна, запровадили санкції і загрожують постійними маневрами поблизу кордонів. Доводиться виділяти більше грошей на армію і безпеку, на військово-промисловий комплекс. Звичайно, на медицину, освіту і соціальні потреби грошей бракує. Ось і Резервний фонд близький до вичерпання, а Захід-шкідник не те що грошей не займає, а хоче нові санкції запровадити.

З іншого боку, якісь гроші ще є, але до календарного терміну виборів у березні 2018 року їх майже не залишиться. Ось і постає завдання призначити дострокові вибори. Перший крок, як репетиція такого сценарію, було зроблено, коли вибори до Державної думи перенесли майже на три місяці. Порушили конституцію, але хто про це згадав.

Є кілька ознак того, що дострокові вибори президента відбудуться ще в 2017 році.

По-перше, триває пропагандистська кампанія. Вона відбувається за двома напрямками. Навіщо чекати стільки часу, хоча зрозуміло, хто буде наступним президентом. Не потрібно гаяти часу, коли навколо стільки проблем. Є Путін – є Росія, нема Путіна – навіть страшно подумати про це.

По-друге, що ще важливіше, – бюджет. Ще влітку фінансовий блок уряду в усі голоси говорив про неминучість скорочення витрат. Зокрема і на безпеку. Ледь не чубилися міністри оборони і фінансів на нараді в Путіна. Фінансисти наполягали на скороченні витрат на оборону на найближчий період на 10 трлн руб.

Уряд вирішив нічого не скорочувати в бюджеті на 2017 рік. Навпаки, витрати планують збільшити на 70 млрд руб. Усі скорочення перенесли на 2018 рік. Пряма вказівка ​​на те, що тоді про вибори не йтиметься. У бюджеті є ще одне нововведення. На так звані секретні статті витрат тепер передбачається 3 трлн руб., що, за нинішнім курсом, понад $47 млрд. При цьому міністру фінансів надано право без узгодження з Держдумою перерозподіляти до 10% видаткової частини бюджету, а це 1,6 трлн руб.

Куди ж підуть гроші зі секретними статтями? Очевидно, що на деякі непередбачені витрати, на військові і подібні потреби. Раптом почнеться чергова кампанія, начебто в Сирії? Проте не лишень.

Певна частина піде на вибори. Інакше, навіщо міністру фінансів надано право перерозподіляти бюджетні кошти? Йдеться не про прямі витрати на проведення голосування або на урядову пропаганду. Ці витрати не надто вже і значні, бо все телебачення прославлятиме єдиного кандидата. Швидше за все, кошти акумулюються для підкупу виборців. Наприклад, у вигляді одноразових виплат пенсіонерам. Перед виборами до парламенту 5 тис. руб. виплатили кожному, що коштувало 244 млрд бюджетних коштів. Якщо бюджет не скорочують, а збільшують, то це пряма вказівка, що вибори невдовзі відбудуться.

От саме їхнє проведення і буде головним завданням Кирієнка на новій для нього посаді. Чи впорається – далі подивимося. Ні – так і замінити не займе багато часу.

І ще один сигнал. Несистемним лібералам востаннє пропонують за прикладом Кирієнка піти на уклін до влади. За це нададуть посади та інші блага. Наочний приклад влада подає з останнім призначенням. Під прапори кличуть востаннє. Висновки робіть самі.
Юрій Райхель