Результати голосування у Сполучених Штатах збентежили одних, збили з пантелику інших і шокували третіх. Вкотре за останній час (після Brexit і референдуму в Нідерландах) виявилися осоромлені соціологи, що віддають перевагу кандидату від Демократичної партії. А також ті, хто стверджував, що через скорочення кількості білого населення в США сама демографія – за демократів.
Від расизму до отруєння – найгучніші скандали президентської кампанії в СШАЗа підсумками підрахунку голосів, Дональд Трамп виграв усі хиткі і навіть деякі «умовно демократичні» штати. Суперниця Трампа Гілларі Клінтон уже привітала республіканця з перемогою. Відреагували і ринки: індекс Доу-Джонса впав на 750 пунктів, суттєво ослабли долар і мексиканське песо.
Найбрудніші вибори
Виборча кампанія-2016 одноголосно визнана найбруднішою в історії Сполучених Штатів. Такою вона стала ще на старті, на етапі праймеріз. Тоді за право бути висуванцем від демократів зчепилися Гілларі Клінтон – популіст із не найкращими моральними засадами, і надто лівий соціаліст Берні Сандерс. Штаб Клінтон уже тоді звинувачували в купі маніпуляцій. Можливо, завдяки їм «ще одна з роду Клінтон» і виграла внутрішньопартійну боротьбу. У будь-якому разі, апарат Демократичної партії вивернувся навиворіт, щоб забезпечити номінацію саме їй. Серед республіканців, де контроль партійної еліти не настільки жорстокий, а реальних претендентів було як мінімум п’ятеро, «позасистемний» Трамп розтрощив своїх конкурентів одного за іншим, почергово виливши цебри помиїв на голови Джеба Буша, Теда Круза, Марко Рубіо і Джона Кейсіка.
У результаті вже на старті виборча кампанія нагадувала розклади з фільму «Чужий проти Хижака». І передбачувано обернулася низкою скандалів.
По-перше, головного політтехнолога Дональда Трампа, Пола Манафорта, звинуватили в отриманні чималих хабарів від представників режиму Януковича. Не встиг Манафорт покинути штаб, як спливла історія з несплатою мільярдером Трампом податків протягом 18 років.
Цвяхом у кришку труни обіцяв стати сексуальний скандал, коли Трампа звинуватили в чіплянні до 11 жінок. Саме тоді низка видних республіканців відкрито виступили проти свого номінанта, а кандидат від Великої старої партії Мітт Ромні навіть почав крутити технічного кандидата Евана Макмуллін з метою «відвести» у Трампа традиційно республіканську Юту. Ну, а в симпатіях до російського диктатора Володимира Путіна Трампа не звинувачував лише ледачий. Тим паче, що республіканець їх і не приховував.
Гілларі Клінтон, зі свого боку, звинувачували у зберіганні секретного листування Держдепартаменту на особистому поштовому сервері, у брехні щодо цього американському народу, у спробах знищити докази за вказаною справою, у тім, що 650 тисяч цих документів якимось чином опинилися на ноутбуці екс-чоловіка найближчої помічниці Клінтон Хуми Абедін. А також у нецільових витратах грошей із благодійного фонду Клінтонів.
Проте ситуація начебто була прихильна до кандидата від демократів. Її підтримали бізнесмени Кремнієвої долини, провідні представники творчої інтелігенції та шоу-бізу, популярний президент Барак Обама і його ще популярніша дружина Мішель. На стороні Гілларі були симпатії всього цивілізованого світу. Її чоловік, екс-президент Білл Клінтон, не йшов ні в яке порівняння із дружиною Дональда Трампа, яка раніше рекламувала нижню білизну, словенською моделлю Меланією (окрім відвертих світлин без спіднього, Меланія запам’яталася ще й спробою поганою англійською виголосити промову, майже цілком «запозиченою» в Мішель Обами).
Нарешті, Гілларі Клінтон блискуче виграла всі три раунди передвиборчих дебатів. Але електоральна фортуна розпорядилася інакше. Опинившись у ситуації «американська Тимошенко проти американського Жириновського», утомлений від політкоректності і необхідності щораз голосувати відповідно до нав’язаних стереотипів, виборець віддав перевагу останньому.
Що очікує Америку?
Нагадаємо, що вчора, окрім виборів голови держави, американці обирали ще й законодавців: усю нижню палату Конгресу (435 парламентаріїв) і третину Сенату (34 сенаторів із 100). За попередніми підсумками, республіканці отримали більшість в обох палатах. Так, Велика стара партія зосередила у своїх руках усю владу у країні.
Ризикнемо припустити, що в питаннях внутрішньої політики Конгрес і Трамп працюватимуть рука об руку. Значить Сполучені Штати чекає реалізація основних положень Республіканської партії: скорочення податків, урізання соціальних витрат, посилення боротьби з нелегальною міграцією, надання правоохоронцям дієвіших механізмів боротьби зі злочинністю. І, зрозуміло, демонтаж головної спадщини колишнього президента – реформи охорони здоров’я, так званої, Obamacare.
Куди більше питань щодо політики зовнішньої, так само як і аспектів зовнішньоекономічної діяльності. Відомо, що наступний господар Білого дому – прихильник моделі жорсткого протекціонізму.
Серед його передвиборчих обіцянок – вихід США з низки найважливіших договорів про вільну торгівлю. Зокрема, із транстихоокеанського партнерства, що об’єднує Сполучені Штати, Канаду, Австралію і найбільші економіки Азіатсько-Тихоокеанського регіону; а також з NAFTA – угоди про вільну торгівлю з Мексикою і Канадою. Очевидно, не всі готові будуть підтримати рішення, що призведуть до згортання глобалізації та демонтажу сучасної економічної моделі в масштабах усієї планети.
А ось щодо зовнішньої політики і питань безпеки, то весь світ повинен бути готовий до послаблення американської присутності в Євразії. Під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп неодноразово висловлювався про неефективність НАТО і про те, що союзники США, зокрема і члени НАТО, повинні платити за американську військову парасольку. Можливо, ця чаша мине традиційних союзників Вашингтона на Далекому Сході. Принаймні, окремі висловлювання Трампа дають підстави припустити, що Сполучені Штати оберуть лінію жорсткого стримування Китаю. У такому разі американські бази в західній частині Тихого океану будуть збережені і навіть посилені.
А чого ж чекати нам?
Однозначно тріумфальний в’їзд до Овального кабінету людини, яка систематично відгукувалася компліментарно про Росію і Путіна; людини, яка обіцяє розглянути питання визнання Криму і скасування антиросійських санкцій; людини, котра поважає лишень силу, і разом із тим – недосвідченого в елементарних питаннях зовнішньої політики, світової дипломатії і державному управлінні, не віщує нічого доброго нашій країні. Є ймовірність, що аналітики, які повторюють про послідовність американської зовнішньої політики щодо Кремля, видають бажане за дійсне.
З огляду на надту непослідовність Дональда Трампа щодо українсько-російського конфлікту, можна припустити, що формування поглядів 45-го президента буде чимало в чому залежати від позиції його адміністрації. А хто буде тією самою свитою, що грає короля, нам ще лишень належить дізнатися. Відомо, що наступний віце-президент, чинний губернатор Індіани Майк Пенс – людина зі сформованими поглядами на питання зовнішньої політики.
І погляди ці, на щастя, діаметрально розходяться з висловлювань самого Трампа. Зокрема, у найкращих традиціях Холодної війни і американського неоконсерватизму, Пенс назвав Путіна «маленьким забіякуватим лідером», а Росію – «небезпечною країною, і що Сполученим Штатам треба діяти що до неї агресивно».
Дуже багацько також залежатиме від особистості нового Держсекретаря. Точаться чутки, що зовнішньополітичне відомство може очолити ультраконсерватор, екс-спікер Палати представників Ньют Гінгріч. Про його ставлення до нашої країни, а також про позицію щодо Росії відомо небагато. Так, на останній зустрічі Форуму YES, Гінгріч заявив, що адміністрація Трампа може розблокувати надання Україні летального зброї, але лишень на умовах продажу. Наскільки серйозними були наміри Гінгріча, і які можуть бути кроки очолюваного ним Держдепу – питання відкрите.
Ще менше оптимізму вселяють найближчі радники Дональда Трампа. Так, експерт мільярдера щодо Росії – колишній консультант «Газпрому», 44-річний інвестиційний банкір Картера Пейджа. Він охоче визнає, що зазнав збитків у результаті санкцій, накладених на Росію у зв’язку з анексією Криму і конфліктом на сході України, і виступає за їхнє скасування. Наприкінці вересня американські спецслужби ініціювали перевірку можливих зв’язків Пейджа із Кремлем.
Ще один сумнівний персонаж – генерал, екс-керівник військової розвідки Майкл Флінн, якому пророкують крісло голови Пентагону. Нещодавно в мережі спливла світлина, на якій Флінн сидить за одним столом із Путіним і його найближчим оточенням на святкуванні десятиліття російського пропагандистського каналу Russia Today.
Окрім того, серед людей, які впливають на формування думки майбутнього президента, – професор Стівен Коен, якого критики називають «путінським дружком», а також члени палати представників, республіканець Дейна Рорабейкер і демократ Алан Грейсон, які голосували проти допомоги Україні.
Ми не знаємо, який підхід щодо нашої країни візьме гору. І чи зможуть нам допомогти численні симпатики нашої країни з республіканців. Більшість із них виявилися по інший бік барикад, відкрито закликаючи голосувати за Гілларі Клінтон. Навряд чи їхні голоси будуть почуті новою адміністрацією. Максимум, на який ми можемо розраховувати, – проукраїнські резолюції в Конгресі.
Можливо, Трамп-президент виявиться зовсім не схожий на Трампа-кандидата. Можливо, два альфа-самці швиденько посваряться, як Путін посварився з Ердоганом. Але, до цього, по-перше, треба дожити. По-друге, не факт, що навіть антиросійська позиція Білого дому означатиме автоматичну підтримку нашої країни. Потрібно розуміти, що навіть при найкращих розкладах нова адміністрація не живитиме до Києва і малої дещиці тієї симпатії, яка була властива команді Барака Обами. Нам слід забути про багатогодинні й регулярні телефонні дзвінки Джо Байдена Петру Порошенку, в яких віце-президент намагався наставити Петра Олексійовича на правильний шлях. Попрощатися з думкою про те, що хтось підстьобуватиме реформи в Україні. І звикнутися з тим, що ніхто не проводитиме кулуарну політику серед європейських партнерів, переконуючи їх зберегти проукраїнський фронт.
Зрозуміло, потрібно намагатися вибудувати відносини з новою адміністрацією. Спроби робити компліменти на адресу нового голови Білого дому, подібні тім, які зробив екс-губернатор Одеської області Михайло Саакашвілі, повинні всіляко вітатися. Ба більше, можливе встановлення нормальних персональних контактів за лінією Трамп-Порошенко: два мільярдери теоретично здатні знайти спільну мову. Якщо зустріч коли-небудь відбудеться.
До того ж, сподіваючись на краще, не варто занадто тішити себе ілюзіями. У прийдешньому новому світі Дональда Трампа ми повинні розуміти, що розраховувати можна лише на себе.
Максим Вікулов
