Після перемоги Брекзіту у Британії та Дональда Трампа на президентських виборах у США, було зрозуміло, що анти-елітарні настрої – не випадковість і не збіг обставин. Звести стіни на кордонах, відмовитися від євро, вийти з Євросоюзу, закрити в’їзд мігрантам – ось короткий перелік вимог «молодих» партії одразу в п’ятьох країнах Європи.
Як «донбаський сценарій» Путіна не спрацював на БалканахВ Угорщині вже панує відверто євроскептичний прем’єр-міністр Віктор Орбан, у Греції – лівий популіст Алексіс Ціпрас на чолі з СІРІЗою, а в Польщі – помірно націоналістична та відверто антимігрантстька «Право і Справедливість». Велика Британія вже проголосувала за вихід з Євросоюзу і має наразі уряд, який забезпечить цю процедуру.
Сьогодні стануть остаточно відомі результати виборів у Молдові та Болгарії. Якщо після обробки 90% бюлетенів нічого суттєво не зміниться – в обох шампанське на честь перемоги відкорковуватимуть у Москві.
Протягом року в половині країн, де мають відбутися вибори, можуть перемогти «маленькі Трампи» – євроскептики, популісти та відверті фрікі. Тоді Євросоюз очікують важкі часи. Навіть його існування буде поставлено під сумнів.
Молдова
Кандидат від партії соціалістів, який виступає за зближення республіки з Росією, Ігор Додон переміг у другому турі президентських виборів у Молдові. Поки його перевага сягає приблизно 5%, в порівнянні із кандидатом від проєвропейської Партії дії і солідарності Майєю Санду.
«Де-факто він (Крим, – ред.) належить Росії. Це знає весь світ. Юридично це все ще не оформлено, дуже багато держав, більшість західного світу це не визнали», – розповідав за місяць до виборів Додон.
Під час останніх і визначальних теледебатів він знову повторив тезу про те, що Крим «належить Російській Федерації». Наступного дня українські ЗМІ облетіли світлини молдавських активістів із плакатами «Вибачте, нам соромно за Додона».
Щоправда, журналісти завважують відсутність у майбутнього президента Молдови чітких політичних орієнтирів. Усю його кампанію було побудовано на суперечностях самому собі. Ще до першого туру виборів він знов повторив тезу про «російський» Крим, також політик згадав про Придністров’я.
«Якщо ми визнаємо Крим, чи не спричинить це визнання кимось Придністров’я? Мене ось це хвилює. Щоб у нас не відбулося те ж саме із Придністров’ям», – замислювався Додон.
До того ж нині антиєвропейський політик лише кілька років тому впевнено голосував за парламентську коаліцію, яка підписувала угоду про Асоціацію з ЄС.
Болгарія
Проросійський кандидат від партії соціалістів Румен Радев переміг у другому турі президентських виборів у Болгарії. За результатами обробки понад 90% голосів він лідирує з 59%.
«Економічні санкції проти Росії повинні бути переглянуті. А болгарська дипломатія повинна бути активнішою у формуванні загальноєвропейської позиції з цього питання», – заявив Радев ще на початку виборчої кампанії.
Виборами президента проросійська політика країни-члена НАТО може не закінчитися. Разом із першим туром обрання голови держави, болгари підтримали перехід на мажоритарну систему парламентських виборів. А от чинний прем’єр-міністр країни Бойко Борисов уже заявив, що в разі остаточної перемоги Радева, він піде у відставку, а в Болгарії мають відбутися позачергові парламентські вибори.
Ураховуючи, що конкурентом проросійського кандидата в консервативній країні була жінка – Цецка Цекачева – політологи вже пророчать перемогу Радеву. До речі, він уже заявив про необхідність обмеження нелегальної міграції і зробив обмовку, яка стала мемом російських пропагандистських ЗМІ: «Єврофілія не означає русофобію».
Австрія
Першого ультраправого президента в центрі Європи з часів Гітлера світ може побачити вже 4 грудня, коли у країні відбудеться повторний другий тур (як це було із «третім» туром Віктора Ющенка) президентських виборів.
У травні переможцем уже було проголошено представника Партії зелених Олександра ван дер Беллена, щоправда, із перемогою в кілька сотень голосів, отриманих поштою.
Партія свободи на чолі з Норбертом Хофером звернулася до суду, який через технічні порушення скасував результати другого туру. Останній був кандидатом у президенти, він відомий своєю відверто проросійською позицією і вимагає «практичності» від політиків, які мають скасувати санкції проти Росії.
«Основну помилку було закладено, коли сказали, що Крим більше не російський. Після розпаду СРСР слід було провести референдум щодо приналежності півострова. Навіть на референдумі, проведеному за західними стандартами, виявилося б, що переважна більшість виступає за Росію», – заявляв Хофер під час президентської кампанії.
За три тижні до виборів австрійці не можуть визначитися. З одного боку, 52% виборців три дні тому зійшлися в тім, що Партія свободи – ненормальна політична партія. Водночас 70% опитаних заявили, що не бачать у влади «проблем із контролем ситуації».
Італія
Одна з найнестабільніших країн Європи може назавжди змінитися в один день з Австрією. 4 грудня італійці голосуватимуть на референдумі за зміну політичного устрою своєї країни.
Чинний прем’єр Матео Ренці посеред літа запропонував обмежити повноваження сенату та регіональних урядів, зменшити роль в ухваленні рішень малих партій і гарантувати урядам певний термін роботи. Півроку тому ці пропозиції зустріли з оптимізмом як міжнародні організації, так і європейські партнери.
Опозиція популярному тоді прем’єру не забарилися. Ним став рух «П’ять зірок», який раніше пропонував скасувати професію «політика», ухвалювати всі рішення виключно на референдумах в інтернеті, а владу зобов’язати лише виконувати рішення цих онлайн-голосувань.
Після вступу у війну із прем’єром, «П’ять зірок» зосередилися на жорсткій критиці економічної політики уряду, завдяки чому їхній рейтинг уже подолав 15% підтримки. Тиждень тому вони заявили про початок процедури організації референдуму щодо відмови від євро.
«П’ять зірок» – це популісти лівого спрямування, – вважає експерт «Українського інституту майбутнього» Надія Коваль. – Я б не сказала, що вони проросійські. Вони зосереджені більше на внутрішніх проблемах країни. Якщо Ренці провалить референдум у грудні шанси на позачергові вибори та тріумф «П’яти зірок» чималий».
Менше ніж за місяць до референдуму противників змін до Конституції на кілька відсотків більше за прихильників, але кількість тих, хто ще не визначився, складає понад третину.
Франція
Країна-співзасновниця Євросоюзу голосуватиме за президента 5 травня наступного року. Слабкий як у зовнішній, так внутрішній політиці, Франсуа Оланд має рейтинги, недостатні навіть для другого туру виборів. Конкуренцію йому в першому турі складе колишній голова Франції Ніколя Саркозі, відомий теплими відносинами із Кремлем. А ось із ким він зустрінеться у другому турі?
«Є тенденція, що праві нарощують свій вплив, і цілком імовірно, що у 2017 році ми побачимо президента, який представляє правий спектр французької політики», – заявив ще в серпні посол України у Франції Олег Шамшур.
Лідер «Національного фронту» Марін Ле Пен, яка однією з перших заявила про намір взяти участь у президентських виборах 2017 року, є чи не найбільшим прихильником політики Володимира Путіна в Європі. У березні вона вітала референдум у Нідерландах такими словами: «Європейці не хочуть бачити Україну в ЄС». До того ж весь 2014 рік навколо неї не вщухали скандали щодо отримання кредитів у російських банках: то 9 млн євро, то 20 млн, то 40 млн, згідно з деякими журналістськими розслідуваннями.
Найскандальніша її заява пролунала у вересні цьогоріч: «У разі свого обрання, я визнаю Крим російським».
Нідерланди
Перша країна Європа, яка проголосувала проти надання Україні безвізового режиму, це Нідерланди. Одним із рушієм цієї ініціативи була партія «Свобода» на чолі з Гертом Вілдерсом. Він висловлювався за те, щоб закрити кордони ЄС для мусульман, заборонити їхню міграцію та знести мінарети мечетей.
15 травня 2017 року голландці обиратимуть новий парламент, а поки Вілдерс обіцяє на них повторити успіх референдуму щодо безвізового режиму для України.
«Багато хто, і я зокрема, вважають, що Україна повинна займати нейтральну позицію буфера між Європою і Росією. Сьогодні це розділена країна, де триває громадянська війна. Українці повинні домовитися між собою, дотримуватися прав усіх громадян, особливо на південному сході країни», – пояснював свою позицію виборцям Вілдерс.
Німеччина
Парламентські вибори в найвпливовішій країні Євросоюзу – Німеччині відбудуться у вересні 2017 року. За їхніми підсумками, новообрані депутати мають перш за все обрати канцлера. Якщо особисті рейтинги Ангели Меркель соціологи поки називають непохитними, то її партія «Християнський демократичний союз» останні три роки втрачає позиції та програє всі проміжні вибори.
Міграційна криза послабила позиції усіх нинішніх парламентських партій. Першою політичною силою, яка здійняла антимігрантські гасла, була «Альтернатива для Німеччини». На останніх місцевих виборах вона увійшла до трійки лідерів на всіх округах, а у Східній Німеччині, батьківщині Меркель, перемогла партію канцлера, випередивши її на 3%.
«Більшість населення підтримує ідею четвертого терміну влади Ангели Меркель, – прогнозує аналітик Інституту світової політики Микола Бєлєсков. – Але сама присутність партії «Альтернатива для Німеччини» в Бундестазі впливатиме на політику країни, навіть якщо Меркель збереже посаду».
Повстання проти еліт
Перемога Дональда Трампа в найпотужнішій країні світу може надати євроскептикам та популістам натхнення для зміни політичної мапи світу. Якщо раніше політики не ставили під питання базові принципи світової політики, тепер найбільші шанси на проходження на найвищі керівні посади дедалі більше мають саме ті, хто пропонують радикально переглянути світовий порядок.
Зима близько: яким буде світ Дональда Трампа?Експерти пояснюють це невдоволенням європейців рецептами виходу з останньої економічної кризи 2008 року. Попри деякі зміни, політичної відповідальності не понесли еліти жодної країни Євросоюзу: усі вони залишилися в парламентах, на посадах прем’єрів і президентів лідери тих самих партій, а з головними опонентами під час виборів складають панівні коаліції одразу після їхнього завершення.
«Люди розчаровані тим, як чинні еліти виводили їх з останньої кризи, особливо політикою ощадності, яка зростила, скажімо, лівий популістський рух у Греції, – вважає Надія Коваль. – Власне, наростання популістських рухів відбулося здебільшого через розчарування людей, нездатність влади виправити цю ситуацію».
Визначною рисою лідерів «нового покоління», попри вік чи досвід у політиці, вона називає їхні ораторські здібності та вміння грати на двох найболючіших питаннях: невдоволення розподілом прибутків і відчуття небезпеки.
Микола Бєлєсков бачить проблему ширше. На його думку світ стоїть на порозі остаточного вичерпання моделі глобалізації та вільної торгівлі.
«Міжнародний поділ праці забезпечує найдешевше виробництво товарів, але де їх купляти, якщо все виробництво переїхало до країн Азії? – каже експерт. – З 1990 року в більшості нині розвинених країн прибуток родини як був 50 тис. євро на рік, так і залишився. Більшість батьків вважають, що їхні діти житимуть лише гірше, бо не бачать для них перспектив».
На думку Бєлєскова, якщо світ не знайде нову модель економічного зростання, світ і надалі занурюватиметься в політичну нестабільність і розбрат. Якщо наприкінці 90-х років світова економіка зростала через популярність доткомів та інтернету, то в 2000-х рушієм було стрімке зростання економік країн Азії, паралельно з іпотечним бумом у США.
«Я не бачу можливості ані зберегти чи поновити нинішній консенсус, ані засадити якийсь новий, – підсумовує Бєлєсков. – Зрештою усе впирається в економічну модель, яка має забезпечувати зростання. Якщо не будуть винайдені якісь нові технології чи не станеться ривок у прогресі – світ очікує нарощення хаосу».
Ілля Лукаш
