Це був символічний початок Революції гідності. Тоді ніхто не уявляв, що чекає на мітингувальників: розгін, тортури в СІЗО, викрадення, масові вбивства. Такою була ціна України за європейський вибір. Що змінилось після трьох років Євромайдану, чи готові українці знову вийти на вулицю та чи по зубах нинішній владі постмайданні виклики, Politeka вирішила запитати в експертів.
Є
вген Магда, міжнародник
– Цілком задоволене суспільство буває лише в тоталітарній державі або на цвинтарі. Завжди будуть ті, кого стан речей у державі не влаштовуватиме. Звісно, незадоволення в суспільстві є і його не можна відкидати. Але при цьому варто розуміти, що зміни за помахом чарівної палички у такій великій державі, як Україна, не відбуваються. У нас останні 20 років нічого не робилось.
Після Майдану помітні перші зрушення – Україна уже рік взагалі не закуповує російський газ. Суттєво зміцнились збройні сили, хоч і дорогою ціною. Електронне декларування попри всю його недосконалість відбулось, і це плюс. У пострадянських країнах, які не обрали курс європейської інтеграції, нічого подібного не відбувалось. Уявляєте е-декларування в Білорусі чи Росії?
Дійсно, за останні три роки українці збідніли у кілька разів. Це результат того, що режим Януковича штучно стримував курс гривні плюс бойові дії на Сході.
З іншого боку, є позитивні сигнали щодо покращення інвестиційного клімату. Ймовірно, з наступного року, за прогнозами фахівців, до України зайдуть інвестиції. Адже у світі є достатньо вільних грошей, але бракує місця, де б вони швидко працювали і давали прибуток. Україна може за своїм потенціалом стати таким місцем.
Третій Майдан – це серйозна загроза для подальшого існування незалежної України. І тим, хто розгойдує ситуацію, варто нагадати просту річ – українська держава постала в умовах, коли відбувались тектонічні зміни в системі міжнародних відносин. Нині є очевидна зацікавленість Росії, аби Україна припинила бути незалежною державою.
Карл Волох, блогер
– Українська влада слабка. Не цементує державу. Від найлегшого поштовху країна може рухнути. У цих умовах будь-який третій Майдан закінчиться ліквідацією України.
Сьогодні бачимо в політиків авантюрний підхід до ситуації. Намагаються розхитати ситуацію, аби відбулись позачергові вибори.
Це дозволить певним політичним силам зміцнити свої позиції в парламенті та розподілити, відповідно, місця в новому уряді. Для декотрих – це шанс повернутись до влади. Як-от екс-опоблок. Або ж можливість реваншу з боку тих, хто втік, але продовжує контролювати половину українського медіапростору.
Не забуваймо про Путіна, для якого чергова українська революція, – лише в радість. Уже зрозуміло, що з відкритою війною проти України у нього проблеми. Не може дозволити собі ескалацію напруження. Звісно, його мета залишається незмінною – розвал України. Єдиний спосіб цього досягнути – сіяти максимальне незадоволення та ненависть до влади. Ще один Майдан – це і є реалізація його плану.
Однак об’єктивно ймовірність того, що спалахне новий Майдан, невелика. На площах сьогодні збираються винятково пенсіонери або ж безробітні, які хочуть отримати свої 120 гривень. Хоча завжди, де починаються такі рухи, можливі різні провокації. Невідомо чим воно все закінчиться. Це не дитячі пустощі.
Україна перебуває у безвихідному становищі. Через Путіна та реваншистські сили ми сьогодні не можемо навіть піти на вибори. Хоча саме вибори і є тим головним інструментом демократії, за допомогою якого відбувається зміна урядів. Соціологія показує – наступна ВР буде значно гіршою за нинішню. Можна, звісно, як страус загнати голову в пісок і кричати – йдемо на вибори, усіх змітаємо! Але задумаймось перед цим – а хто прийде на заміну.
Усе, що нині у змозі робити, – не миритись із речами, які є неприйнятними. Тобто має бути максимально активна громадська позиція.
Тарас Прохасько, письменник
– В Україні немає традиції соціальних бунтів чи протестів знедолених. Українське суспільство завжди намагається дати собі раду іншим способом і це його гарна риса. А вже масштабні революційні виступи відбуваються тільки тоді, коли йдеться про важливі світоглядні речі, політичні чи геополітичні орієнтації. Як це було у 2004 та 2013 роках.
Зараз протести різних соціальних груп можуть виливатися в демонстрації. Але чергового Майдану не буде.
Віталій Кулик, політолог
– Наразі відсутня єдина змістовна позиція громадянського суспільства, а відповідно – й перспектива нового Майдану. Адже успішним він може бути, коли до протестної активності вдасться залучити широкі маси тих, хто відстоює свої інтереси, а не партійно мотивованих людей, які стоять за 150 грн.
У «майданах», які спостерігаємо останнім часом, суспільство не хоче брати участь, щоб не підігравати політикам і не підтримувати їхні вимоги про перевибори чи відставки. Люди розуміють, що суттєвих змін від перестановки прізвищ не відбудеться.
Суспільство вимагає зміни всієї системи. Але його позиція ще не консолідована. Йде процес, пов’язаний з розробкою народної конституції, об’єднанням протестних позапарламентських та позапартійних громадських ініціатив. Згодом усі ці процеси можуть визріти й набути певної форми. Проте такі дії громадянського суспільства будуть ефективними лише тоді, коли влада піде на діалог. Зараз цього не видно. Якщо ж і далі діалогу не буде, то єдиним засобом впливу стане Майдан, але не партійний.
Ір
ина Бекешкіна, соціолог
– Незадоволення суспільства владою, як і високі протестні настрої, присутнє всі 25 років незалежності України. Це вже стабільний суспільний стан. Відносне задоволення було лише після виборів 2005 та 2014 років, але тривало по кілька місяців.
Не можна виключати, що черговий Майдан не відбудеться. Прогнозованою була лише «помаранчева» революція через фальсифіковані вибори, а от Революцію гідності ніхто не прогнозував. Не очікували, що скромний Євромайдан, який починали студенти, перетвориться у загальнонаціональний, бо ніхто не міг спрогнозувати наскільки дурні дії влади. Тому все залежить, чи розумними зараз вони будуть.
Борис Кушнірук, економіст
– Незадоволення суспільства активністю реформ велике. І тиск на владу з вимогою їх прискорення цілком слушний та потрібний. Однак люди очікують, що якщо сьогодні прийняли закон, то вже завтра життя має покращитися. Але так не буває.
Наприклад, створення НАЗК, НАБУ, електронні декларації, прозорі закупівлі та інші кроки, які покликані зменшити рівень корупції, не можуть змінити ситуацію в один день.
Інша проблема – суспільство до кінця не розуміє, що і як має робитися. А політики це неусвідомлення використовують у власних інтересах, щоб прийти до влади. Але заміна одних біля корита на інших у справжні інтереси суспільства не входить. Тому чергового Майдану зараз не буде. Це видно, хоча б з того, кого зібрали опозиціонери – це була масовка за гроші, а справжні Майдани так не формуються.
Українська економіка залежить від сировини, і головні прибутки отримують олігархи, які мають доступ до цієї сировини. Тому, щоб зменшити рівень корупції, потрібно змінити парадигму – працювати не на сировинному ринку, а виробляти складну, конкурентну продукцію. Лише тоді матимемо передумови для економічного зростання. Кроки, які зараз робляться, – правильні, шкода тільки, що ми не йдемо, а повземо у правильному напрямку.
