Тоді ж суспільство виявило неабияку консолідовану позицію і переважною більшістю підтримало Петра Олексійовича. Звісно, кандидати в черзі не стояли, але, як каже народна мудрість, – на безриб’ї і рак риба.
Квартирне питання чи гачок для Порошенка: що стоїть за війною Луценка із ЛещенкомОтож, взявши до рук булаву влади, Порошенко отримав бонусом ще й мішок проблем та новітніх викликів – анексований Крим, війна на Донбасі, обіцяні перед європейськими друзями «кардинальні» реформи та різношерстий парламент, з яким так чи інакше треба домовлятись.
Прихильники Порошенка за компліментами в кишеню не лізуть. До його заслуг зараховують такі важливі речі, як створення низки антикорупційних органів, деолігархізація, декомунізація. Крім того, одна із ключових ліній президента – зрушення в лібералізації візового режиму для українців, децентралізація влади, реформи у сфері поліції та армії.
Однак не все так безхмарно на Банковій. Із Заходу неодноразово за останні роки летіли каміння у президентський город. Адже там не задоволені темпами, якими реформується Україна, зокрема, у сфері боротьби з корупцією. Саме корупція є чи не найбільшим чинником, який, на думку багатьох, перешкоджає зрушенням у країні.
Також чималі запитання викликає і внутрішній конфлікт двох «Я» – «президента та бізнесмена». Обіцянки про продаж свого бізнесу (зокрема, фабрики «Рошен» у російському Липецьку) так і залишились обіцянками.
«У нас у країні не буде олігархів. Олігархи повинні бути відсторонені від влади і стати представниками, якщо вони конкурентоздатні, великого бізнесу”, – сказав Петро Порошенко 29 квітня 2015 року. Однак сьогодні ці слова звучать доволі неоднозначно, якщо взяти до уваги, що за оцінками деяких експертів, за час свого президентства активи Порошенка збільшились у рази.
Politeka вирішила запитати в експертів, що ті думають про великі перемоги, гучні поразки та політичні перспективи голови держави.
«Рошенів» усе більшає, а люди живуть усе гірше
За словами філософа Валентина Гладких, основна оцінка президентства Порошенка на нинішньому етапі – розчарування.
– Причина полягає у двох аспектах. По-перше – було надмірне очікування з боку суспільства. По-друге – президент обіцяв більше, ніж об’єктивно міг виконати. Як-от його запевнення, що 24 листопада отримаємо безвіз. Зрозуміло, що це було поза межами компетенції голови держави. Адже таке рішення приймають європейські партнери. Часто в запалі обіцяв нереальні речі.
Загалом, як на українського політика в Порошенка доволі пристойний рейтинг виконаних обіцянок – 45%. Серед них – отримання кредиту від США для збільшення золотовалютних резервів, відкриття доступу до інформації про доходи і витрати чиновників – е-декларування. Також виконано обіцянку про збільшення контрактної складової української армії.
Невиконаних пунктів теж вистачає. Ми уже навіть не згадуємо про такі передвиборчі баталії, як «закінчити АТО за 10 днів». Порошенко анонсував стрімкі та радикальні реформи. Їх так і не побачили. Усе це викликає невдоволення в людей. Але тут варто сказати, що були певні причини, чому не вдалось усього зробити. Не він же вбив українську армію. І не він перетворив правоохоронні органи та держапарат у деградовані структури.
Але його проблема в іншому. Як розумна людина усвідомлював, в якому стані приймав країну. Однак замість того, аби жити по-новому – продовжував жити по-старому. Це стало цілком очевидним під час передвиборчої кампанії до парламенту. Не захотів якісно формувати свою політичну силу. Пішов шляхом найменшого спротиву, залучивши принцип «усякій тварі по парі». Зробив ставку на ресурсних кандидатах – так звану шляхту, яка пережила за 25 років усі політичні режими. Думав, що їх використовуватиме, а в результаті сам став їхнім заручником.
Як люди Порошенка та Яценюка «ділять» Державне бюро розслідуваньЩодо його бізнесу, то тут дилема полягає не у продажі, а в тому, що магазинів «Рошен» усе більшає, а люди живуть усе гірше. Бізнес – не злочин. Це помилка. Не було ж політичної доцільності, наприклад, робити сина депутатом. Не встояв перед спокусою. Як і не було доцільності будувати біля кожної станції метро «Рошен».
Та й в інформаційному полі Порошенка забили як мамонта. Він тут геть програє. Бо вся його критика падає на родючий ґрунт – збіднілих людей, яким усі його статки муляють очі.
Дострокові вибори до парламенту – неминучі. А от для президентських немає підстав. В Україні є політичні сили, які цю тему розгойдують, бо зацікавлені дестабілізувати ситуацію, або ж привести до влади комфортніший для різних геополітичних центрів режим. Проте в Порошенка є достатньо інструментів, аби втриматись при владі.
Дострокові президентські вибори – малоймовірний сценарій
Петру Порошенку за два з половиною роки вдалося стабілізувати державу, яка фактично перебувала у стані напіврозпаду. – Розповідає політолог Петро Олещук.
– Однак президенту треба продемонструвати хоч якісь досягнення на основних напрямках – це припинення війни, євроінтеграція і боротьба з корупцією. Інакше політична ситуація для нього лише погіршуватиметься.
Дострокові президентські вибори зараз малоймовірні. В Україні немає реального конституційно-правового механізму для їхнього проведення. Тобто вони можливі лише, як у разі з Віктором Януковичем, коли президент утік із країни. До Порошенка подібний сценарій видається малореалістичним.
Щодо альтернативи Порошенку, то вона може швидко змінюватися. Коли у 2013 році розпочинався Майдан, лише одиниці оцінювали Порошенка як можливого президента й альтернативу. Його рейтинг був низький і ніхто навсправжки не говорив, що він може стати головою держави. Але буквально за кілька місяців усе змінилося.
Про зближення із Заходом, проблеми в оборонці та дефекти української політики
– У зовнішній політиці ситуація більш-менш позитивна для Порошенка. А от у ситуації із нацбезпекою все складніше. – Вважає директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
– Ще у 2014 році Україна підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом і про зону вільної торгівлі. Зараз почалася буденна робота: пристосування, адаптації до нових умов відносин з ЄС. Ускладнює ситуацію лише війна на Донбасі та проблеми в самому Євросоюзі.
Складніше з безвізовим режимом. Україна свою половину роботи зробила, але питання зависло всередині політико-бюрократичного апарату ЄС.
Також протягом цих років вдалося підтримувати санкції проти Росії, хоча низка європейських країн виступають за їхнє скасування. До того ж активно в цьому напрямку працює й Москва.
Тетяна Козаченко: Люстрації перешкоджають перші особи державиУ 2014 році вдалося звільнити лише частину Донбасу. Посилене втручання Росії ускладнило ситуацію.
Також в Україні неоднозначне ставлення до Мінських домовленостей. Але відмовитися від них не можна. Загалом тактику обрано правильну, а відсутність прогресу залежить від позиції РФ, яка продовжує підтримувати сепаратистів й прагне нав’язати свою модель, що не влаштовує Київ.
Боротьба з корупцією, хоча і зі запізненням, але все-таки відбувається. Проблема лише в повільних темпах і що зміни якісно не відчуваються.
Щодо скандалів і звинувачень, які лунали на адресу Порошенка за останній рік, вони відображають саму природу української політики, її поєднання з бізнесом. Це проблема, як для президента, так і для політичної системи загалом.
Про реальність та очікування
Вочевидь, головний “слід” Порошенка в історії України – успішна програма відновлення української армії, яка прийшла в запустіння за роки панування його попередників, особливо Януковича. – Вважає директор Eurasian Democracy Initiative Пітер Залмаєв, Нью-Йорк.
– Чи виправдав Порошенко постмайданні очікування українців? Безсумнівно, очікування після будь-якої революції завжди перевищують можливості революційного уряду. Пересічні українці залишаються незадоволені повільним перебігом антикорупційної боротьби. І людей можна зрозуміти.
Досі ми не бачили суду над гучними корупціонерами від попередньої влади. Майже всі дременули із країни під час або відразу ж після Майдану. Повернути їх зараз нереально, враховуючи, що вони ховаються в Росії.
Порошенко зумів досягнути того, чого Україна в певний момент потребувала, але поки що не зміг зробити те, чого вона хотіла.
Розмови про дострокові вибори, як парламентські, так і президентські – якраз те, чого домагається сусідня країна-агресор: розхитування влади в Україні до нових потрясінь, аби опісля з радістю показувати на всіх підвладних телеканалах нові заворушення в “колишній братській республіці”, яка так і “не відбулася як незалежна держава”.
Вибори повинні відбутись у призначений час. Тоді український виборець матиме змогу самостійно вирішити, чи потрібен країні новий президент. Поки що президент не скоїв тяжкого злочину, отож, конституційних підстав для його дострокового переобрання немає.
Романія Горбач, Ольга Головка