Росія, як офіційний правонаступник СРСР, отримала у спадок не лише величезні географічні простори та багаті природні ресурси, а й манію величі.
Нацбезпека-2017: нові загрози та головні помилки УкраїниБіда лише в тім, що «тюрма народів» розпалась, а от імперіалістичний душок ніяк з кремлівських коридорів не вивітриться. Politeka вирішила дізнатись, в чому ж суть військової доктрини Кремля та чи варто найближчим часом очікувати зменшення її геополітичних апетитів.
Путінську Росію уже звично асоціюють із роздратованим ведмедем, який давно прокинувся із сплячки і в тупому неконтрольованому гніві трощить все і всіх на своєму шляху. Доволі вдале порівняння, якщо взяти до уваги той факт, що вся новітня історія цієї країни – це перманентна участь у військових конфліктах.
Традиція сили
Від конфліктів до конфліктів – в такому темпі останні 20 років Москва вибудовує свою зовнішню політику. Російський військовий чобіт не перестає топтати чужі території, показуючи світові усі перспективи «русского мира».
Розпочата ще у 80-х роках війна в Афганістані, здавалось, була жирною крапкою в історії кривавих та абсолютно безрезультативних війнах в Центральній Азії. Десятирічна агресія забрала життя понад 1,5 млн мирних людей.
Радянські втрати в Афганістані оцінюють в 15 тис. вбитих. За неофіційними даними кількість загиблих – в рази більша. Наслідки багаторічної інтервенції радянських військ – зародження та розповсюдження радикальних ісламських течій та світового тероризму.
Вочевидь, історія не вчить. Уже в 90-х Росія втрутилась в грузинсько-абхазький конфлікт. Завдяки активній підтримці російських військових, зокрема, постачання зброї в Абхазію з Росії, Грузія зазнала значних людських та територіальних втрат. Війна забрала життя більше чотирьох тис. грузин (ще одна тис. зникли безвісти) та стільки ж абхазів. Близько 250 тисяч грузин (майже половина населення) були змушені втікати з Абхазії. На цьому хронологія воєн не закінчується.
З 1994-го по 1996-й тривала Перша чеченська війна. В боях загинуло від 20 до 50 тис. російських солдат. Також жертвами стали близько 120 тис. чеченців, з яких всього лише три тис. військові.
Уже за три роки, в 1999-му, розпочалась Друга чеченська війна. Цього разу загинуло більше 25 тис. мирного населення. Втрати російських військ – понад шість тис. Чеченських бойовиків – 15 тис.
2008 рік – російська інтервенція в Грузію. Наслідки – відторгнення Південної Осетії. Поразка грузинської армії, втрата Кодорського анклаву Абхазії та етнічна чистка грузинських сіл у Південній Осетії – все це відбулось під знаком «миротворчої» місії Кремля, який в котрий раз із автоматами захищав «права людей».
Втрати грузинської сторони склали близько 175 людей. З російської, за різними даними, загинуло 67 військовослужбовців.
Україна на власному досвіді відчула, що таке «братерська» любов по-російськи. Російські військові в дуеті з місцевими терористами створили ще одну нову «гарячу точку» на території Європи – Донбас. У результаті ось уже трирічної (так офіційно неоголошеної війни) загинуло більше десяти тис. українських військовослужбовців. Близько трьох мільйонів людей з Донецької та Луганських областей стали вимушеними переселенцями.
Фінальним акордом Москви стала її інтервенція в Сирію у 2015-му. Путін підтримав режим президента Башара Асада та зміцнив свої позиції у регіоні, нав’язавши світу свій порядок денний. За офіційними даними в результаті прямих військових операцій загинуло 23 російських військових.
За словами генерал-лейтенанта, екс-заступника голови СБУ, голови Спілки офіцерів України Олександра Скіпальського, аби зрозуміти, в чому суть російської військової доктрини, необхідно виходити з її історичного військового досвіду.
Путін, прийшовши до влади, цю практику заборонив. Взяв вибори під свій контроль. Самостійно призначає відданих центру ставлеників. Якби народ обирав владу на місцях, то тоді відбувались би такі події як в Чечні, Татарстані. Там були відцентрові сили. Путін зрозумів, що його країні потрібна модернізована форма монархії. Він її створив. Взяв на озброєння військовий досвід російських імператорів.
Зокрема, прийняв нову військову доктрину, перший пункт якої – недопущення розширення НАТО до території Росії. Україна на 90% є жертвою російської агресії, виходячи з цього пункту – небажання розширення НАТО на Схід. На цьому Москва торгується із Заходом. Не хоче йти на компроміс. Для них будь-яка втрата території – загроза. Попри те, що в Росії економічна криза, ейфорія від того, що «Крим наш» триває. Це генетика, явище, яке неможливо пояснити раціонально.
Також важливим пунктом російської військової доктрини є робота спецслужб у проведенні зовнішньої політики. На це виділяються колосальні гроші. Вони набагато ефективніше діють, ніж українські спецслужби.
Найближчим часом Путін не відмовиться від тиску на Україну. Єдиний компроміс – утвердження маріонеткового керівництва в Україні. Він не зацікавлений зробити з України новітній Алеппо. Не піде на це з двох причин. Перша – це може призвести до Третьої сі твої війни, яка стане катастрофою для самої РФ. Друга – чим більше жертв в Україні, тим більше ненависті до агресора та спротиву. Тому шукає шляхи внутрішньої руйнації. Українська влада має самоочиститись, аби таких «стрілків» як Пашинський не було у владі. Вискочок з Майдану, які профукали Крим, Україна також має замінити. На їхнє місце необхідно поставити державних діячів. Тоді зможемо провадити свою політику. А так – маємо низку складнощів. Розслаблятись не варто. Мусимо кожне село готувати до оборони.
Гарантувати спокій на Донбасі неможливо. Донбас – це те саме як колись був Севастополь з його чорноморським флотом – вуздечка на шиї норовистого українського коня. Не дає державі розвиватись. Проте життя не стоїть на одному місці. Гляньте, що відбувається в Європі. За теорію Мальтуса, війна виникає у результаті перенаселення або втрати ресурсів. Бачимо, що в Європі ці процеси відбуваються. Вперше за багато років після війни в Німеччині видали «Майн Кампф» («Моя боротьба» – книга Адольфа Гітлера, яка стала ідеологічною основою німецького націонал-соціалізму – ред.) накладом 100 тис. примірників. Розлетілась за декілька днів. Німецька нація, у передчутті загрози, стає войовничою. Не терпітиме, аби міграційні сили руйнували німецький уклад життя. Французи більше поступливі. Завжди маневрують. Англійці також вийшли з ЄС виключно через міграційну політику Європи, відчуваючи що можуть розчинитись».
Ціна світового лідерства
Яким би агресор не був сильним, але навіть він з часом вдаряється об камені внутрішньополітичного життя та економічних викликів. За оцінками експертів, армія щорічно «з’їдає» кілька десятків мільярдів доларів з російського бюджету.
У 2016 році Росія витратила на оборону близько $60,82 млрд. Це майже чверть всіх витрат російського бюджету. У Німеччині та США ця частка менша – 11% і 15% відповідно.
У таких умовах доводиться витягувати «заначку» на “чорний” день – як у випадку з Резервним фондом Росії.
Як Росія, Іран і Туреччина змовились по Сирії «на трьох»Очікується, що він повністю вичерпається у 2017 році. Про це ще у вересні заявив заступник міністра фінансів Олексій Лавров.
В проекті федерального бюджету на три роки, який опублікувало міністерство фінансів РФ йдеться, що дефіцит бюджету Росії в 2017 році складе 3,2% ВВП. Однак Путіна такі цифри не лякають. Він заявив, що проект бюджету з трипроцентним дефіцитом є «прийнятним рівнем на тлі провідних світових економік».
Аби не засмучувати президента, російський мінфін знайшов вхід із ситуації. Він планує в 2017 році витратити на фінансування дефіциту бюджету 1,152 трлн рублів (18,4 млрд доларів) з Резервного фонду і 659,6 мільярда рублів (10,5 млрд доларів) з Фонду національного добробуту.
За словами Скіпальського, Україні не варто розслаблятись та очікувати, що Росія піде з торбою по світу.
«Попри заяви, що Росія вичерпає у 2017-му свій Резервний фонд, жити в ілюзіях не варто. Хочемо ми цього чи ні, але Росія є однією з найбагатших світових держав завдяки її корисним копалинам, ресурсам, воді врешті решт. Займає жорстку позицію на Півночі, в Льодовитому океані. На Арктиці розміщує свої військові частини. Це все – боротьба за ресурси. В цьому суть виживання майбутніх держав. 35% прибутку Німеччини – також російські ресурси. Німеччина не хоче це втрачати. Адже розуміє, що заміни немає. Тому Росія знає собі ціну. Відповідно, звідси і поступливість з боку Заходу.
Економічно Росія так легко не зламається. Навіть народ, який ледве кінці з кінцями зводить, підтримує ключову думку – «ми не віддамо ні одного метра». Центр розуміє: чим більше військова доктрина напрямлена на проведення агресивної зовнішньої політики, тим краще це сприймається і підтримується суспільством.
Взяти хоча б Сирію. Вона потрібна була Росія лише для того, аби мати плацдарм для військової бази. Друге – не допустити транспортування вуглеводів в Європу, аби не було конкуренції.
Після Сирії буде Середня Азія. Там спостерігатимемо експансію Китаю. Не дарма аналітики збігаються на думці, що американський президент Дональд Трамп піде на зближення з Росією виключно задля стримування Китаю. Так що військова присутність Росії у світі не зменшиться, а тільки посилиться».
Романія Горбач
Фото: shutterstock.com
