11 січня президент Сполучених Штатів Барак Обама виступив із блискучою натхненною промовою, в якій він підсумував своє правління і дав сучасникам щось на кшталт настанови на майбутнє. Багато слухачів не могли стримати сліз, коли Обама виголошував зворушливі слова подяки своїй дружині та  донькам, а також віце-президенту Джозефу Байдену, який має намір балотуватися в президенти США в 2020 році.

Микола Воробйов про хитрощі Путіна, «яструбів» Трампа та українське питання (відео)

Основна частина виступу була присвячена необхідності зберегти й удосконалювати американську демократію, яка є запорукою лідерства країни в світі, процвітання та прогресу. Особливо Обама наголосив, що зробить усе можливе, щоб передання влади Дональду Трампу пройшло максимально гладко.

Перераховуючи свої особисті успіхи на посаді глави Білого дому, Обама згадав подолання фінансової кризи 2008 року, порятунок американського автопрому, збільшення кількості робочих місць, прогрес у відносинах із Кубою, Іраном, ліквідацію Усами бен Ладена і, звісно ж, медичну реформу Obamacare, що відкрила доступ малозабезпеченим верствам населення до якісного медобслуговування.

Але американська і світова громадськість розійшлася в своїх оцінках спадщини Барака Обами. Прихильники називають його найуспішнішим президентом-демократом від часів Франкліна Д. Рузвельта, порівнюючи спадщину Обами з досягненнями 40-го президента Рональда Рейгана. Критики стверджують, що все правління першого президента-афроамериканця стало суцільною катастрофою.

Obamacare

Основним досягненням прихильники президента називають уже згадувану реформу охорони здоров’я. З одного боку, Obamacare справді забезпечила доступ найбідніших людей до низки благ американської медицини. З другого, за такийу привілей платять усі інші – вартість страховок істотно зросла для всіх. Рівень життя в Сполучених Штатах доволі високий, і потрібно дуже постаратися знайти роботу, яка не передбачала б або не давала б можливості придбати нормальну медичну страховку. Критики відзначали, що значною частиною бенефеціарів Obamacare виявилися професійні халявщики, які поколіннями сидять на соцзабезпеченні. А надати однаково якісне медичне обслуговування інженеру із Силіконової долини і члену молодіжної банди з неблагополучного кварталу Чикаго не лише фізично неможливо, але й надзвичайно несправедливо.

obamacare (1)
Фото АР

Окрім того, реформа охорони здоров’я працює, але зі значними «глюками». Опоненти Барака Обами з Республіканської партії робили все можливе, щоб Obamacare так і набула чинності. Навіть більше: кожен кандидат-республіканець йшов на вибори з гаслами про скасування реформи. Не є винятком і Дональд Трамп. Обраний президент уже пообіцяв, що скасування Obamacare стане його першою ініціативою після вступу на посаду.

Порятунок економіки, хай-тек і польоти на Марс

Коли Барак Обама в 2009 році взявся за виконання своїх обов’язків, економіка США переживала не найкращі часи. Іпотечна криза підкосила все і вся, біржові індекси втратили тисячі пунктів, ринок нерухомості був паралізованим, безробіття коливалася в межах 10%, автомобільні та банківські гіганти були на межі банкрутства. Вливши десятки мільярдів доларів у автоконцерни та фінансову сферу, адміністрація Обами врятувала країну від примари нової великої депресії, яка нависла над нею. Незважаючи на банкрутство банку Lehman Brothers – одного з провідних фінансових конгломератів планети – інші банки потроху ставали на ноги, з часом відновивши кредитування економіки.

«Ті-Рекс», «Скажений пес» та інші фігури адміністрації Трампа

Укладали численні угоди про зони вільної торгівлі, найбільш значущою з яких стала Угода про Транстихоокеанське партнерство. Світ став справді глобальним.

Потужне інноваційне середовище, що супроводжувало роки правління Обами, сприяло неймовірного розквіту високих технологій. Якщо раніше найважливішими, найбагатшими і найвпливовішими корпораціями світу були нафтові та промислові гіганти, то за останні вісім років перші рядки в американських і світових рейтингах зайняли Apple, Google, Microsoft, Facebook, Amazon та інші лідери хай-тек-індустрії. Економіка планети за лічені роки стала докорінно іншою, повністю перейшовши на цифрові рейки.

Високі технології також повністю перекроїли світову енергетику. Завдяки сланцевій революції Сполучені Штати вийшли на перше місце з видобутку газу і до трійки лідерів (можливо, і в безумовні лідери) з видобутку нафти. Причому Вашингтону для цього не довелося розконсервовувати стратегічні запаси на Алясці й Алеутських островах. Середня собівартість видобутку сланцевої нафти буквально за два останні роки знизилася рівно вдвічі (з $59,03 до $29,44 за барель), а в деяких родовищах Північної Дакоти зрівнялася з вартістю традиційного видобутку нафти. У результаті світові ціни на енергоносії звалилися, істотно підкосивши економіку і політичні амбіції таких агресивних нафтовидобувних країн, як Росія, Венесуела та Іран.

А от бум нетрадиційного нафто- і газовидобутку, низькі ціни на вуглеводні призвели до відродження американської нафтохімічної промисловості та до нової реіндустріалізації країни.

Водночас адміністрація Обами всіляко стимулювала відмову від викопних різновидів палива і перехід на поновлювані джерела енергії. За останні роки вартість сонячних батарей упала в десятки разів, а їхня потужність на стільки ж виросла. Сонячні панелі та вітряки покрили цілі регіони світу. Електромобілі стали повноцінним і справді масовим видом транспорту: у низці американських штатів (включно з Каліфорнією) і в окремих європейських країнах продажі електрокарів істотно перевищують продажі традиційних авто.

Стараннями геніального винахідника Ілона Маска створено (поки експериментальний) капсульний потяг Hyper-loop, здатний розвивати швидкість до 1200 км/год, і чинну програму приватного освоєння космосу. Людство всерйоз заговорило про колонізацію Марса.

Нові технології, падіння цін на енергоресурси і відродження нафтохіму дали потужний поштовх американській економіці: ВВП країни зростає в середньому на 2,2% на рік (неймовірно багато для високорозвиненої країни), безробіття знизився з 10 до 4,5%, а долар знову став найсильнішою валютою планети.

Водночас майже вдвічі зріс державний борг США (з $11,8 до 19,9 трлн), а також зросла кількість людей, які отримують продовольчі талони. Що є наслідком явно непродуманої соціальної політики.

Зовнішня політика: суцільні провали

У травні 2011 року американські морські котики ліквідували в пакистанському місті Абботтабад «терориста №1» Усаму бен Ладена. А в 2016 році відбувся тектонічний зсув у відносинах між Вашингтоном і Гаваною. Внаслідок якого на Кубу цілком можуть хлинути американські інвестиції, а Острів Свободи нарешті перестане бути островом тотальної бідності.

На жаль, більше 44-му президенту США похвалитися на ниві зовнішньої політики практично нічим.

усама_бен_ладен
В Білому домі стежать за спецоперацією з ліквідації Усами бен Ладена

У 2011 році Білий дім, всупереч американським інтересам, палко вітав «Арабську весну», яка стерла прозахідні режими в Тунісі та Єгипті. В результаті у Каїрі до влади прийшли ісламісти з руху «Брати-мусульмани», а в Тунісі – аналогічна партія «Ан-Нахда». Через якийсь час населення обох країн розчарувалося в принадах політичного ісламу, і до влади, по суті, повернулися старі режими. Лишень значно слабші та  менш орієнтовані на Захід.

Значно тривожніше розгорталися події в інших арабських країнах.

Так, у Лівії керована Вашингтоном міжнародна коаліція пішла на військову інтервенцію, щоб не дозволити багаторічному диктатору Муаммару Каддаффі придушити там повстання. Що характерно, американські військовики і представники розвідспільноти були проти такого втручання, проте Барак Обама не дослухався поради. В результаті антизахідний, але цілком світський і прогнозований режим Каддаффі повалено, а на його місце прийшла анархія і хаос. Країна де-факто перестала існувати, занурившись у стан війни всіх проти всіх.

У Сирії, навпаки, адміністрація Обами встановила «червону лінію», пригрозивши почати операцію проти режиму Башара Асада у разі застосування останнім хімічної зброї. Асад, як відомо, хімзброю застосував, після чого зовсім нічого не було. Ситуація завдала катастрофічного удару по іміджу Сполучених Штатів, продемонструвавши, що озвучену Білим домом «червону лінію» можна безперешкодно порушувати.

Російський компромат на Трампа: коли картковий будиночок падає прямо на голову

Млява і невпевнена підтримка Вашингтоном помірної сирійської опозиції призвела до того, що стяг боротьби з Башаром Асадом перехопили радикали: спочатку з Аль-Каїди, пізніше – з «Ісламської держави». А передчасне виведення американських військ з Іраку спричинило розкол і цієї  та захоплення ісламістами значної частини її території. Зроблена пізніше ставка на іракських і сирійських курдів себе цілком виправдала. Трагедія лише в тому, що таку ставку слід було робити від самого початку, коли ситуація ще не зайшла занадто далеко.

Угода з Іраном справді призвела до припинення іранської ядерної програми. Принаймні, в тій її частині, яку можна промоніторити. З другого боку, скасування секторальних санкцій призвело до зростання амбіцій і впливу Тегерана на Близькому сході. Наразі Іран повністю контролює сусідній Ірак і значно посилив свої позиції в Сирії, фактично сформувавши «шиїтську вісь» Іран-Ірак-Сирія-Ліван і отримавши вихід до Середземного моря. Про те, що така вісь є глибоко антиамериканською й антиізраїльською, нагадувати, думаю, не варто.

Арабо-ізраїльський діалог при Обамі заморозили, а відносини Вашингтона і Єрусалиму – серйозно зіпсували. Причиною стали відверто пропалестинські симпатії Білого дому, що втілились у відмові ветувати резолюцію, яка засуджує будівництво єврейських поселень на спірних територіях.

Туреччина останнім часом перестала бути ключовим союзником США в регіоні. Щоправда, провини Сполучених Штатів в цьому немає. Проблема радше в зростанні націоналістичних настроїв у Туреччині, а також у різкому відході уряду Ердогана від демократичних принципів. Фактично країна стрімко перетворюється з оазису Заходу на Сході на типову азіатську монархію.

Відсутність виразної реакції на мілітаризацію Китаю і на будівництво Пекіном серії штучних островів у Південно-Китайському морі лише підігрівають амбіції Піднебесної. Найважливіший союзник Америки в азіатсько-тихоокеанському регіоні – Філіппіни – близький до переорієнтації на Китай. Якщо політика Вашингтона на Далекому сході залишиться настільки ж невиразною, з американської обойми можуть випасти й інші країни.

Незважаючи на критику з боку експертів провідних американських мозкових центів, генералів і опозиційних політиків, Барак Обама тривалий час відмовлявся звертати увагу на загрозу Кремля. Замість жорсткої відповіді на агресію проти Грузії, Обама разом із Хілларі Клінтон почав політику «перезавантаження». Потурання завжди провокує агресора на більше. Прощення Грузії Москвою сприйняла як карт-бланш.

Результат – вторгнення в Україну, реакція Білого дому на яке також була неприпустимо м’якою і неадекватною: санкції були відверто смішними, відмова Обами надати нашій країні летальну зброю викликала здивування навіть серед членів його адміністрації (подейкують, екс-глава Пентагону Чак  Хейгел пішов у відставку саме через це). В результаті Сполучені Штати одержали від Кремля сповна: погрози проти східноєвропейських членів НАТО, порушення повітряних і морських кордонів країн-членів НАТО на Балтиці, провокаційні обльоти російськими літаками американських військових кораблів. Нарешті кібервтручання у вибори президента США.

обама_трамп

Трамп, як наслідок Обами

Але основним провалом Барака Обами стала постать його наступника. Незважаючи на численні успіхи, прихильники 44-го глави Білого дому чекали від нього радикальніших і системніших реформ. Противники не могли пробачити Obamacare, збільшення податкового навантаження на середній клас (кошти від яких йшли найчастіше на утримання нероб і асоціальних елементів), нездатність приборкати тероризм, занадто м’який підхід до призвідників расових заворушень. М’якість часто породжує попит на «сильну руку». Політкоректність призводить до торжества тих, хто «рубає правду-матку». А інтелігентні промови і складні підходи поступаються простим рецептами вирішення проблем. Маятник несподівано для всіх різко хитнувся вправо. І замінить Барака Обаму його цілковита протилежність – Дональд Трамп.

Максим Вікулов

Фото: Reuters/Y.Gripas