Про це гучно заявили Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ, та Вадим Черниш, який очолює  Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. Заступник Черниша Георгій Тука навіть уточнив, що процес звільнення може почататися восени. Politeka проаналізувала чи посильна ця задача для України і чи не стануть заяви черговим  прикладом популізму українських політиків.

Президент війни

На думку Арсена Авакова ключовою задачею українських прикордонників цього року є готовність до деокупації Донбасу та їх вихід на український кордон з Росією.

Путінська Росія: війна як стиль життя

«Це не моє пропагандистське висловлювання чи якась ідея-фікс, – заявив він. – Це реальність, з якою вам (прикордонникам, – ред.) доведеться невдовзі зіткнутись. Спершу це буде Донбас, а пізніше – Крим. Цим процесом будуть займатися поліцейські, гвардійці, органи юстиції, але першими відправляться прикордонники».

За словами Авакова, звільнення окупованого Донбасу не буде довгостроковою місією, адже забезпечити контроль над державним кордоном треба буде протягом двох тижнів.

Георгій Тука сказав, що, за оцінками Генштабу, звільнення Донбасу займе 3-4 місяці. І якщо Росія через свої економічні проблеми і західні санкції припинить фінансування бойовиків, із лав так званих армій «Л/ДНР» вони почнуть розходитись самі. Цей процес має початися вже восени. Про падіння бойового духу та деморалізацію вже зараз свідчать радіоперехвати української армії.

«Ці, так звані, «ополченці» думали, що там буде Росія, але тепер розуміють, що ніякої Росії там не буде. А вони ж думають про своє майбутнє, яке може дуже круто змінитись у найближчих півтора року, – говорить журналіст та фотограф Сергій Лойко, який написав роман про українських «кіборгів» «Аеропорт». – Але я не думаю, що Росія віддасть Донбас. Можливо, вона готова до якихось перемовин. Хоча з Путіним неможливо про щось домовлятись, бо він просто не тримає слова. Процес звільнення Донбасу зрушиться з місця лише тоді, як він піде. Тоді і зачистки ніякої проводити не треба буде – все розсмокчеться само собою».

Підтримує Лойко російський військовий експерт Павло Фельгенгауер: не можна говорити про звільнення Донбасу, поки в РФ при владі режим Путіна.

«Росія досі не змінила своїх планів щодо України, – вважає експерт. – Вона досі не підтримує будь-яку інтеграцію України із Заходом. І російські дивізії на Донбасі – гарантія, що цього не буде. Тому не можна очікувати, що Росія піде з Донбасу і надасть Україні вільний план дій».

Між реальністю та популізмом

«Якщо державні посадовці рівня міністра чи замміністра роблять такі заяви (про повернення окупованого Донбасу, – ред.), отже, напевно, володіють певною інформацією, яка їм дозволяє такі заяви робити, – припускає волонтер і учасник АТО Мирослав Гай. – Мені особисто складно зрозуміти, на чому вони базуються. Давайте розглянемо три варіанти, як Донбас може знову стати українським».

Першим варіантом Гай називає військове звільнення окупованої території. Але щоб звільнити міста такого плану, як Донецьк чи Луганськ, потрібно проводити повномасштабну військову операцію на зразок російської у Грозному.

Легенда про «кіборгів» чи невдала військова операція – чим була оборона ДАП

«А це неприпустимо, бо ми не можемо так вчиняти щодо свого населення, – пояснює волонтер. – Через це, власне, і була тягомотина із довгим звільненням Слов’янська. Чому його не могли звільнити, коли його тримали лише 150 бойовиків? Бо повноцінна військова операція навіть проти півсотні бойовиків, потребує руйнування міста. Інакше буде гинути особовий склад. Тому цей варіант відкидаємо».

На думку Гая, другим варіантом звільнення Донбасу є те, що росіяни залишать місцевість самі. Але, в такому випадку, не виключена домовленість поміж Україною та Росією, про яку суспільство не знає.

«Такий варіант у нашій ситуації теж можливий. Але в мене питання: що ми віддаємо натомість? – розмірковує співрозмовник. – Бо я ніколи не повірю, що росіяни звільнять Донбас просто так».

Третій варіант — можливо, українці не володіють інформацією щодо економічної ситуації в РФ або ж не знають подальших дій наших іноземних партнерів, на зразок санкцій. Не відкидає Гай і ще одне пояснення: заяви були банальним політичним популізмом.

«Але я не беруся критикувати ці заяви, бо такі державні посадовці як міністри і їх заступники стовідсотково володіють більшою інформацією, ніж ми з вами, прості смертні, – зауважує Гай. – Тоді в мене виникають інші питання. А що зроблено, щоб інтегрувати населення, яке мешкає на Донбасі? Що зроблено, аби не допустити на тих територіях гуманітарної катастрофи? Як і коли відбудеться передача державних кордонів, яким чином буде вивезена звідти техніка, яка належить РФ і якої там просто величезна кількість? Її ж заганяли на Донбас три роки і тої техніки там зараз більше, ніж у Німеччини і країн Балтії разом взятих. Які кампанії проводяться, зокрема, із психологічної інтеграції мешканців окупованих територій? Чи стосується ця деокупація тільки окупованої частини Донбасу чи вона стосується і Криму? Якщо стосується Криму, тоді виникає питання, а куди звідти подінеться російська база? Що робити із тисячами бойовиків? Ось на ці питання нема відповідей. І якщо вже міністри роблять заяви про деокупацію за рік, а у нас вже три роки війна із тисячами загиблих, то яким чином таке диво може статися? Бажано, щоб на ці питання звучали й відповіді».

Однак офіційного плану по деокупації Донбасу та Криму не існує досі. В уряді говорять лише про чорновий, який передбачає мирний шлях звільнення. Два тижні тому уряд затвердив лише План дій української влади на непідконтрольних територіях. Окрім надання різної допомоги від психологічної до соціальної, влада має «не допускати будь-яких дій, спрямованих на легітимізацію незаконних збройних формувань чи терористичних організацій, що перебувають на території окремих районів Донецької та Луганської областей». Про саму деокупацію саме цього річ, із зазначенням дат і термінів – ні слова.

Рік тому Президент Порошенко, розставляючи пріоритети говорив, що «передусім  – це забезпечення миру і повернення Донбасу під контроль України». За його словами це мало відбутися ще до кінця 2016 року.

Катя Гаврилюк

Фото Reuters