Politeka дізналася, чи не порушує ця ініціатива права людини, навіщо депутати отримують інше громадянство та чи вдасться змінити ситуацію завдяки президентському законопроекту.
– Подвійне громадянство в Україні, у принципі, допустиме. Законодавство у цьому сенсі доволі ліберальне.
Є концепція так званого «сплячого» громадянства. Особа може мати два громадянства, але коли мешкає в одній країні, друге «засинає» і про його використання ніщо не говорить. Так відбувається з тими, хто переїжджає на постійне місце проживання в Ізраїль і стає там на консульський облік. Таким чином, людина зберігає можливість повернутися в Україну і відновити українське громадянство. Коли говорять про українських громадян-євреїв, що вони мають ще і громадянство Ізраїлю, то цим спекулюють. Воно «спляче». Ізраїль усіх євреїв вважає автоматично своїми громадянами, де б вони не були. Але це громадянство починає працювати лише, коли люди переїжджають постійно жити в цю країну. Тобто у цій ситуації подвійне громадянство в Україні допустиме.
Крім того, подвійне громадянство мають громадяни інших держав, які хочуть отримати українське. Вимога, що вони мають позбутися свого громадянства, діє, але стає імперативною через два роки. За українським законодавством особі дається два роки, аби визначитися, чи справді людина хоче бути громадянином України, чи ні. Наприклад, за чинним законом, усі грузини, які приїхали в Україну й брали участь у проведенні реформ у різних органах влади, повинні були мати українське громадянство, бо лише за цієї умови можна стати державним службовцем. За наказом президента вони отримали українське громадянство, але щоб вийти із грузинського, їм дається два роки. Деякі попрацювали в Україні менш як два роки, звільнилися і повернулися у Грузію. Тобто вирішили залишатися грузинами, а не бути українцями.
Законопроект, який запропонував президент, дуже погано написано. Його не можна ухвалювати. Більш-менш розумію мотиви, чому він з’явився, але не враховано багато речей. Маємо українців, які мешкають у прикордонних областях. Ті, хто мешкають поруч із Румунією, мають румунське громадянство, поруч з Угорщиною – угорське тощо. У цьому разі це нічим не загрожує Україні. До держави є така вимога, як повага до прав людини. Вона означає не втручання держави в питання, які її не стосуються. Людина має сама вирішувати такі речі, як громадянство. Якщо немає виразної шкоди для держави в тому, що особа має типове «спляче» громадянство, чи то мешкає в Ізраїлі, чи то в Україні, втручання держави, відповідно до законопроекту президента, означатиме неповагу до прав людини.
Щодо народних депутатів, якщо хтось із них має «спляче» подвійне громадянство з Ізраїлем, Румунією чи Угорщиною, не бачу нічого загрозливого для держави. Потреби у відповідному законі немає.
– Ще з часів Павла Лазаренка (п’ятий прем’єр-міністр України, який відсидів строк в американській тюрмі, а потім отримав право на проживання у США, – ред.) основною метою подвійного громадянства депутатів і державних службовців було намагання приховати свої статки та мати запасний аеродром у крайньому разі. Можна запровадити кримінальну відповідальність за наявність подвійного громадянства у всіх представників органів влади. Але виявити подібні випадки непросто. Наявність подвійного громадянства можна довести, лише якщо інша країна підтвердить, що громадянин України має ще і її громадянство. Однак багато держав не налаштовані надавати відповідну конфіденційну інформацію. Очевидно, Росія не співпрацюватиме. Так само Ізраїль та латиноамериканські країни.
Закон про заборону подвійного громадянства ухвалять. Оголосять, що він є чинним, але реальна ефективність буде низькою. Усе як з електронними деклараціями.
– Позбавлення громадянства та вихід із громадянства – різні речі. У цьому разі про позбавлення громадянства не йдеться. Законопроект, над яким працює робоча група, передбачатиме, що державні службовці, які мають громадянство іншої держави, повинні протягом певного часу або позбавитися іншого, або вийти з українського й припинити державну службу.
Доцільно це застосувати щодо державних службовців, народних депутатів, суддів, прокурорів та осіб, які виконують функції держави. Звичайних осіб цей закон не повинен стосуватися.
Ольга Головка
