У МЗС заявили, що 31 травня Стокгольмський арбітражний суд оголосить резолютивну частину свого рішення у спорі між НАК “Нафтогаз України” і ПАТ “Газпром”.

За словами заступниці міністра закордонних справ Олени Зеркаль, арбітраж надасть сторонам певний час для того, аби спільно зробити підрахунки за формулою, хто кому та яку суму компенсації повинен сплатити.

Нагадаємо, суперечка між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Газпром» точиться ще з 2013 року. «Апетити» в обох сторін чималі. Вони вимагають компенсацій, які на сьогодні обчислюються десятками мільярдами доларів.

Вимоги з українського боку полягають у перегляді контрактної ціни газу й компенсації сумою $17,9 млрд переплати (близько $14 млрд без обліку нарахування відсотків).

Натомість, “Газпром” вимагає близько 2,9 млрд грн оплати за газ, наданого за період із листопада 2013 по травень 2014 року. Плюс – $42,8 млрд компенсації за контрактною нормою “бери або плати”.

У НАК “Нафтогаз України” уже допускають банкрутство, якщо рішення Арбітражу буде на користь “Газпрому”.

Як розвиватиметься судовий процес, у кого тут більше шансів на перемогу та чи є в усій цій історії політичний аспект, Politeka розповів директор спеціальних програм НТЦ “Психея”, експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев.

 «Три мільярди» для Азарова

Загалом суперечка між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Газпром» тягнеться відтоді, як Україну звинуватили в несплаті за спожите паливо в листопаді-грудні 2013 року та в січні-лютому 2014 року.

Вважалось, що на виплату цього боргу мали б піти кредитні «три мільярди», які Москва надала тодішньому уряду Азарова. Проте якраз у той час відбулись події революційного характеру. Новий уряд заявив, що відмовляється від кредиту, який попередники взяли на невигідних умовах. Зокрема, заявили, що нічого не винні російській стороні. У результаті – за цей газ Україна не сплатила жодної копійки.

Нині варто розуміти, що Стокгольмський арбітраж може і не взяти до уваги всі особливості надання цього кредиту та політичні події, які йому передували.

Суд бере до уваги винятково економічні аргументи сторін – надання послуги і сплати за неї. Україна фактично отримала газ, але не оплатила його за вказаний період. Так що тут виникають ризики програшу. Стокгольмському арбітражу байдуже, що відбулось у Криму чи на Донбасі. Там керуються лише фактами економічного характеру.

«Бери або плати»

Зрозуміло, що Києву потрібно було якось нівелювати факт несплати за спожитий російський газ. Тому в 2014-му ми подали зустрічний позов, де звинуватили «Газпром» у недотриманні умов контракту щодо транзиту газу територією України. Відповідно, заявили, що через це зазнали збитків.

Гучний арешт у Києві: “Газпром” зазнає сотні мільярдів збитку

У відповідь «Газпром» подав зустрічний позов проти «Нафтогазу» за те, що той не дотримувався положення контракту «бери або плати». Суть цієї формули полягає в тому, що “Нафтогаз” не викуповував у російського постачальника той об’єм газу, про який було домовлено ще у 2009 році. Відштовхуючись від контракту, українська сторона не мала права зменшувати обсяги споживання російського газу більше ніж на 20%.

Потім пішли позови за позовами: вимоги сплатити відсотки за борг, щодо втраченої вигоди, в українських судах навіть з’явились позови проти «Газпрому» про зловживання монопольним становищем на ринку транспортування газу.

У результаті загальна сума взаємних компенсацій від української та російської сторони нині сягають десятків мільярдів доларів. Усі ці питання у своїй сукупності стосуються по суті виконання двох контрактів – на транзит газу та його постачання. Тому їх об’єднали в одну справу, яку, власне, нині розглядають у Стокгольмському арбітражі.

Фінал Стокгольму – бути чи не бути

Очікувати швидкого рішення справи «Нафтогаз» проти «Газпрому» не варто. Якщо і буде якесь попереднє рішення, його так чи інакше оскаржать обидві сторони.

Арбітраж може, зокрема, вимагати якихось додаткових документів, даних тощо. Швидше за все, ця справа тягнутиметься ще довго.

Перший позов «Газпрому» проти «Нафтогазу» (щодо несплати за чотири місяці споживання російського газу в 2013 і 2014 роках) ми, найімовірніше, програємо. Тут у нас шанси мізерні. Це суттєво вдарить по бюджету НАК «Нафтогаз України». Якщо ж суд стане на російський бік ще і в питанні реалізації умови «бери або плати», то тоді не виключено і банкрутство компанії.

Так чи інакше рішення Суду буде орієнтиром для подальших дій з обох боків. Якщо перевага буде на боці «Газпрому», то тут варто якомога швидше Україні закруглятись. Якщо буде хоч одне рішення на користь “Газпрому”, то може виграти і щодо решти питань. Мусимо робити все, аби суд затягнувся на довгі роки, або ж виходити із процесу.

Наприклад, нині є рішення українського суду щодо «Газпрому», згідно з якими останній має сплатити нам космічну багатомільярдну суму – за позовом Антимонопольного комітету. Це теж може бути питанням торгу. Потрібно домовлятись в будь-якому разі. Цілком ймовірно, що краще сплатити ці 3 млрд грн зараз, ніж надати справі ще більшого розголосу.

Три роки життя по-новому: обіцянки та плани Петра Порошенка

Якщо раніше все керівництво «Нафтогазу» переконувало громадськість у винятково «рожевих» перспективах судового процесу, то зовсім нещодавно вперше пролунала теза про можливість програшу у Стокгольмському арбітражі.

Політичний аспект протистояння

Якби в нас були позови Україна проти Росії чи навпаки, то політичний компонент точно відігравав би величезну роль. Однак розглядається справа одного суб’єкта господарювання проти іншого, а не між державами. Тут національна складова, як і політична, має опосередковане значення. Ключову роль відіграватимуть економічні аргументи – хто кому заборгував і хто за що сплатив, чи не сплатив.

Звісно, є прецеденти, коли європейським компаніям вдавалось знизити ціну на російський газ у судовому порядку (у 2013 році німецький концерн RWE домігся в арбітражному суді Відня суттєвого зниження ціни за чинним контрактом та компенсації на сотні мільйонів доларів. Своїм рішенням арбітри не лише визнали ціну завищеною, а й змінили сам принцип її формування в контракті з “Газпромом”, – ред.).

Щодо можливих дій України в такому напрямку, то варто було б дотримуватись іншої стратегії. Перше – треба було сплатити заборговані гроші. Мовляв, Янукович – негідник, але вимушені платити, бо контракт є контракт. А потім – подати позов щодо несправедливості самого контракту і сказати, що там закладені дискримінаційні умови. Наші ж полізли в політику. Почали бомбардувати Арбітраж політично забарвленими справами. Це програшна стратегія.

Так що вже нині можна сказати, що невдовзі (зокрема, як було анонсовано 30 червня) остаточного рішення у справі «Нафтогаз» проти «Газпрому» ми не почуємо. Таке затягування процесу може бути не випадковим – це відкриває поле для маневрів і досягнення позасудових домовленостей.

Романія Горбач