Три роки життя по-новому: обіцянки та плани Петра Порошенка

Попередники

П’ятий президент України став переможцем із гаслом «Жити по-новому». На це можна було розраховувати, порівнюючи його біографію з резюме його попередників.

Леонід Кравчук і Леонід Кучма готувалися очолити демократичну республіку Україна в умовах побудови комунізму. Леонід Кучма будував кар’єру за партійною лінією. Леонід Кучма – за виробничою. Вони – представники двох радянських архетипів: «політрук» і «червоний директор», яким важливо було закласти фундамент для нової держави.

Віктор Ющенко був більше фінансистом, ніж державником. Віктора Януковича було обрано з характеристикою «міцний господарник». За плечима в кожного з них не було такої разючої низки посад у держапараті.

Бекграунд Петра Порошенка зовсім інший. Як це було заведено говорити у СРСР, початок його трудової діяльності практично збігся з набуттям Україною незалежності. Сім років бізнес-активності принесли йому успіх і багатство. Але для президента важливий інший досвід. З 1998 року Петро Порошенко почав політичну кар’єру як нардеп-мажоритарник. Потім був секретарем Ради з нацбезпеки та оборони, міністром закордонних справ, міністром економічного розвитку і торгівлі. На цих посадах довго не затримувався. Але все ж це була не стара школа політподготовки, а ґрунтовна робота в пострадянській системі.

Допрацював і недопрацював

Минуле Петра Порошенка виправдовувало його гасло. Він був справедливий і виходячи з його передвиборчої програми. У ній делікатно не були згадані терміни виконання обіцянок, але деякі завдання значилися, як «першочергові», «невідкладні» та «пріоритетні». До них Петро Порошенко зарахував:

– Дострокові вибори до Ради. Вони відбулися восени 2014 року;

– Внесення законопроекту про парламентську опозицію. Президент його так і не подав, ВР розглядала законопроекти авторства нардепів, але не ухвалила їх;

– Люстрація судових, правоохоронних, податкових і митних органів. Закон ухвалено, реєстр люстрованих чиновників складено, але тепер є питання щодо їх недопущення до влади, а також провалено майнову люстрацію;

– Публічний контроль за призначенням і діяльністю суддів та створення системи їхнього автономного функціонування. Зміни до Конституції і профільні закони ухвалені, набули чинності, але реформу ще не завершено.

До спірних обіцянок можна зарахувати найобговорюванішу, мабуть, протягом останніх трьох років – про тривалість проведення АТО.

«Я підтримую її продовження, але вимагаю зміни її формату, – заявив Петро Порошенко ще до підбиття підсумків виборів. – Вона повинна бути коротшою і ефективнішою. Антитерористична операція не може і не повинна тривати місяцями, вона повинна відбуватися за години».

Оскільки у програмі обіцянки немає, формально не можна зарахувати цю думку до президентських провалів. Але в суспільства залишився від цього осад.

Серед недопрацювань:

– Зміна виборчої системи. Президент обіцяв вибори до ВР на пропорційній основі за відкритими списками, але законодавство не змінилося;

– Обрання мерів у два тури можливо не у всіх містах, а лише з населенням понад 90 тис.;

– Скорочення кількості податків, розмірів ставок, перекриття офшорів. Частина скорочення відбулася, але частка тіньової економіки не скоротилася, офшори як і раніше популярні та система оподаткування не стала легкою і зрозумілою, але зростання України в рейтингу Doing Business зі 150 до 80 позиції дає деякі надії.

Зате президент, як і обіцяв, не претендував на розширення повноважень. Утім, після парламентських виборів-2014 в нього не було в цьому потреби. Його «Блок» отримав найбільшу електоральну підтримку, коаліція, щодо існування якої можна нескінченно сперечатися, заснована на пропрезидентській політсилі. Частина міністрів працює за квотою БПП. Генпрокурор, голова НБУ – люди президента, МЗС та Міноборони залишалися за гарантом Конституції. Тобто потреби в додатковому функціоналі у президента немає.

Серед досягнень – безвіз, бюджетна децентралізація, підписання закону про прозорість власності ЗМІ, збільшення витрат на оборонку, підписання Угоди про асоціацію з ЄС, що, між іншим, було визначено ще до президентства Порошенка.

«Найгірше, що рівень корупції зріс удвічі, у порівнянні із президентством Віктора Ющенка і Віктора Януковича, – оцінює три роки Порошенка політолог Віктор Небоженко. – Президент Порошенко «вбив» дві потужні цінності будь-якої політичної культури. Перша – народна солідарність. Коли люди не тягнуться один до одного, неможлива мобілізація, відбуваються підозри і конфлікти. А на першій стадії війни солідарність грала колосальну роль у суспільстві. Друга – цінність новизни. Тепер будь-який молодий, романтичний, чесний політик, який скаже «тепер ми житимемо по-новому», викличе в пам’яті Порошенка. Це погано для політичної культури країни».

Підготовка до нових виборів

Утім, до третьої річниці свого президентства Петро Порошенко приготував електорату букет ініціатив, які можуть прикрасити невдачі: легалізація торговельної блокади з окупованими територіями, заборона російських соцмереж і довгий список санкцій проти юридичних і фізичних осіб, пов’язаних з агресором.

Категоричність Порошенка можна пов’язати з наміром балотуватися на другий термін. Але підготовка до нової кампанії навряд чи присвячена до третьої річниці на посаді – стратегічні радники президента збиралися щодо цього ще торік. Недарма Ігор Гринів, відомий політтехнолог, спочатку очолив пропрезидентську фракцію (це було ще рік тому), а у квітні обійняв посаду радника президента. У будь-якому разі амбіції Порошенка логічні – в Україні не було президентів, які відмовлялися б вдруге спробувати щастя на посаді.

Керівник центру соціологічних досліджень Active Group Андрій Єременко уточнює – активність президента швидше пов’язана з недавніми зустрічами, які провів президент США Дональд Трамп. Він переговорив з головою українського МЗС Павлом Клімкіним та міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим.

«Після цієї зустрічі минає декілька тижнів, і у нас в країні починається величезний рух щодо того, що було обіцяно вже давно, – каже експерт. – Дуже схоже, що там домовилися. До чого – складно сказати. Але, за непрямими даними, я роблю висновок, що там сказали: «Ви хочете, щоб ми накладали на Росію санкції? Почніть із себе». У відповідь там погодилися зробити небувале».

До поступок Штатів можна зарахувати $560 млн допомоги Україні, надання яких на початку травня схвалив Трамп. Андрій Єременко вважає, що можливе і розширення санкцій проти Росії.

«У списку (підписаному Петром Порошенком, – ред.) близько 460 підприємств і понад 1200 фізичних осіб, – уточнює він. – За фактом йдеться про секторальні санкції. Якщо почитати список, то видно, що заборонено діяльність величезної кількості банків авіакомпаній, купи медійних проектів, організацій, фондів. Я думаю, що це підготовка до секторальних санкцій у низці інших країн».

Крім того, список санкцій дозволяє зачистити поле для українських бізнес-інтересів. Серед іншого, дає ґрунт для маневру українському аналогу 1С, б’є по рекламних заробітках соцмереж і «Яндекса». Тобто санкції, схвалені президентом, – поєднання приємного з корисним. Тим паче, що вони дозволяють змінити електоральний розклад.

«У Порошенка є від 5% до 15% підтримки, – каже соціолог. – Їх президент не втратить. Є ті, що коливаються, які після санкцій отримали низку незручностей. Вони поки що від президента відвернуться. Але якщо в нас буде економічне зростання, а з імовірністю 99% воно в нас буде, вони можуть повернутися. Є категоричні противники президента, які й не стали б ніколи його прихильниками. Найважче групам, які за війну до кінця. Їм нема чого сказати – Порошенко зробив усе те, чого вони вимагали».

Віктор Небоженко вважає, що, попри низькі рейтинги, у президента є надія залишитися на другий термін.

«Йому потрібно поспішати. Він обов’язково повинен йти на другий термін, бо будь-який наступний президент почне підтверджувати свій рейтинг шляхом переслідувань попереднього, – каже політолог. – Порошенко дуже честолюбна людина, яка вважає, що Україні з ним пощастило. Він може грати на адміністративному ресурсі. У нього під контролем п’ять обласних територіальних комісій. Плюс – знищення політичних супротивників. Усі, хто можуть скласти йому конкуренцію, принижуватимуться. Крім того, є давня традиція – виставити слабкого кандидата. Так що зараз у нього є всі шанси виграти».

Ганна Гончаренко