Розбити криве дзеркало

Росія розпочинає контрнаступ на міжнародній арені. Це стає дедалі помітнішим, і реагувати на активізацію Кремля потрібно вже сьогодні – узгоджено з партнерами та креативно, щоб використання Путіним тактики кривого дзеркала не залишило Україну та демократичний світ біля розбитого корита.

Режим Путіна не перебуває у міжнародній ізоляції. Про це свідчать не лише травневі візити до Росії Ангели Меркель та Еммануеля Макрона, які російський президент використав для маніпуляцій на власну користь, а і його політ до Австрії, де проходили не лише перемовини з тамтешнім керівництвом, а і зондування ґрунту на предмет організації зустрічі з Дональдом Трампом саме в альпійській республіці. Практично одночасно з візитом Путіна до Відня у медіа з’явилась інформація про підготовку командою Трампа підстав для перемовин із російським лідером та заява американського президента про доцільність повернення Росії до «Великої вісімки». Давайте не забувати, що у серпні 2017 року Конгрес США ухвалив санкційний закон, який істотно обмежує можливості Дональда Трампа шукати спільну мову з Володимиром Путіним.

Утім, у володаря Кремля достатньо партнерів для переговорів. Зауважу, що під час саміту G-7, який відзначають за скандальний характер, Путін проводив переговори з Сі Цзіньпінем, лідером Китаю, а з Пекіна вирушив на саміт Шанхайської організації співпраці (ШОС). Росія доволі енергійно демонструє на світовій арені власні політичні м’язи, які разом з ядерним арсеналом та статусом постійного члена Ради Безпеки ООН мають применшити волю до опору представників цивілізованого світу.

На окрему увагу заслуговують вислови Путіна про ситуацію в Україні, які прозвучали і під час його інтерв’ю австрійському телеканалу ORF, і під час «прямої лінії» 7 червня – улюбленого інструмента масових маніпуляцій у виконанні російського президента.

Той відкидає будь-яку можливість повернення Криму Україні, радить Києву провести референдум, подібний до чеченського, на Донбасі (причому Кремль не відмовляється від допомоги самопроголошеним республікам на сході України) та погрожує «важкими наслідками для української державності» в разі спроби українських військових силою звільнити окуповані території.

Якщо войовнича риторика Путіна давно перестала дивувати, то постійні згадки про нещодавно затриманого у Києві керівника «РИА Новости Украина» Кирила Вишинського заслуговують на увагу. Маємо справу з використанням технології кривого дзеркала, коли російська влада привертає увагу до формального власника журналістського посвідчення, який насправді був куратором центру впливу на інформаційне середовище. Суми грошей, конфісковані у Вишинського, дозволяють говорити, що він міг серйозно впливати на інформаційний ландшафт України, ба більше – він далеко не самотній у цих зусиллях.

Чому Росія піднімає справу Вишинського на щит всезагальної уваги? Навряд чи з тієї причини, що у Кремлі дуже переживають за долю свого викритого агента впливу. Проте звинувачення «київської хунти» у «переслідуванні журналістів», яке повинне отримати рефлекторну реакцію світових лідерів (згадайте про Меркель), міжнародних журналістських та правозахисних організацій, повинне досягнути головної мети: відволікти увагу світової спільноти від голодування Олега Сенцова та інших політичних в’язнів, що триває на території Росії.

До речі, цікава особливість: доки Україна, Європейський Союз, Сполучені Штати шукають шляхи протидії російській гібридній агресії, та здійснюється вельми ефективно та різними шляхами. Можна говорити про приватно-державне партнерство у справі розхитування ситуації в Україні, адже «православний олігарх» Костянтин Малофєєв та його оточення не зв’язані жодними обмеженнями, тому можуть дозволити собі не зважати на «умовності». Така співпраця у Кремля виходить ефективно, а якщо пригадати успіхи Росії у використанні демократичних правил та процедур проти країн, де вони є складовою політичної культури, стає зрозумілим, що пошук ефективної протидії є актуальним завданням.

Наголошу, що обсяги фінансування, яке виділяє Росія на поширення дезінформації та створення фейків,  стимулює креативне мислення, оскільки в Україні та на Заході такі кошти виділятися не будуть, і «гонки пропагандистських технологій» очікувати не варто. Проте створення недержавних структур, спроможних діяти без бюрократичних перепон, поширення медіаграмотності та розширення сфери знань про власну країну та своїх сусідів нині виглядають найбільш ефективними спробами розбити криве дзеркало російської пропаганди.

Євген Магда, Інститут світової політики, спеціально для «Політеки»