Якщо ви вважали, що воєнний стан (ВС) – це щоб різко підвищити обороноздатність, зупинити “п’яту колону” і корупціонерів усіх мастей – то ви звичайний патерналістський громадянин України.
А якщо ви формуєте свої погляди без підказки телевізора, то знаєте: все, що начебто робиться під ВС, цілком можна і потрібно робити і без оголошення воєнного стану.
Тобто запровадження нинішнього ВС було тестом українського суспільства на електоральну стресостійкість, а зараз воно перетворилося на типовий піар-фейк від влади.
Тому численні проросійські провокатори і шахраї різних мастей почуваються не просто спокійно, а в демонстративній безпеці. Їх не те що не заарештовують, їх навпаки — відпускають на волю ледь не з напуттям «плодитися і розмножуватися».
Особисто мене шокує небажання влади дотримуватися хоча б зовнішніх пристойностей. Ну, це як бомжам усе одно, як вони виглядають і пахнуть.
Насіров, Продан, Семочко, Кулик і подібні — що заважає президенту Порошенку не те що відправити їх на зону, а акуратно звільнити і прибрати з інформаційного горизонту, знявши алергію, яка виникає в суспільстві? Попутно заслуживши імідж антикорупціонера напередодні президентських виборів?
Так ні, податківця Романа Насірова поновили на посаді за судом, його колишній підлеглий Мирослав Продан, найімовірніше, теж отримає підтримку мудрої української феміди, розвідник Сергій Семочко і прокурор Костянтин Кулик, незважаючи на купу питань до них, продовжують на свій манер зміцнювати обороноздатність країни… І подібних прикладів калібром поменше в неті повно, як котиків і собачок.
Так чому? Це ж не той розклад, коли упертий Віктор Янукович не бажав здавати своїх силовиків під тиском Євромайдану, бо силовики просто розбіглися б? Петру Порошенку повалення не загрожує, та він і розумніший-хитріший буде.
Мені скажуть, що згадані персонажі багато знають: Насіров і Продан — про заробляння на податках, Семочко і Кулик — про заробляння на війні.
І що? Олександр Онищенко знав не менше, причому безпосередньо про Петра Порошенка і його оточення. Але коли вони розійшлися в оцінці екзистенційної істини в трактуваннях К’єркегора і Гайдеггера, це ж не завадило ПОПу розірвати на підкови весь бізнес Онищенка, вичавити його за кордон і часом діставати навіть там.
А що такого приголомшливого може знати той Семочко, крім ворожого громадянства своїх найближчих родичів?
Не котить і припущення, що чиновники, які себе скомпрометували, є такими крутими професіоналами, що без них впаде наша економіка, фіскальна система, розвідка і контррозвідка, та й взагалі все. Бо стан державних справ у нас однозначно характеризується найбільшим за всю історію України держборгом і тим, що в наші внутрішні справи починають втручатися не тільки недоімперія, а цілком європейські сусіди.
То що тоді?! Раціональними видаються два пояснення, що представляють два боки одного сумного процесу.
Перше: нашій владі на чолі з Петром Порошенком уже давно плювати на умонастрої українського суспільства. Президент розуміє, що за підсумками правління йому не світить виграти вибори відносно чесно, тому доведеться відверто маніпулювати, залякувати, підтасовувати і користуватися всіма іншими способами збереження влади, які ніяк не співвідносяться з симпатіями електорату.
То навіщо витрачати зусилля на звільнення від чиновників, які проштрафилися, якщо попереду все одно маячить якийсь теракт чи інша масштабна провокація?
Друге: система держуправління в умовах, коли основною метою чиновників стало не процвітання суспільства, а особисте збагачення, деградує настільки, що вже не здатна до функціонування і живе з ірраціональним правилами. Тобто принцип “Не здавати своїх, навіть якщо вони безумовно винні” переважає над інстинктом колективного самозбереження.
Яскравим підтвердженням другого пояснення слугує поширена практика держслужбовців, окрім всепроникної корупції, ще й призначати собі захмарні зарплати і просто космічні премії. Причому вище начальство дивиться на всю цю зарплатну вакханалію в найбільш злиденній країні Європи поблажливо і з розумінням.
Знаєте, чому? Не у всіх, але у багатьох сферах України є тіньова практика, коли чиновник протягом певного терміну віддає частину зарплати тому, хто його на посаду завів. Така ось неофіційна торгівля посадами. Тому і зарплати такі, що начальство в частці.
Плюс ланцюгова реакція створення нових безглуздих бюрократичних контор на кшталт державної соціальної служби або держслужби з питань етнополітики, де теж буде потрібен штат із високими зарплатами.
Ось це все – наш неповторний шлях до Європи, як переконує з плакатів Петро Порошенко? Торжество і безкарність махрових казнокрадів, недоторканність високопоставлених адептів «руского міра», українські воїни як заручники владних політичних схем — досягнення, які гарантують нам і нашим дітям майбутнє, в якому хочеться жити?
І все це на тлі кривобокого показушного воєнного стану і грізної патріотичної риторики, яка знущально поєднується із залякуванням суспільства в стилі “Путін нападе”…
Ось саме тому владу треба міняти — на кого завгодно. Не бачу варіантів, щоб на публічних виборах у нас перемогли колишні регіонали під керівництвом Віктора Медведчука. А ось унаслідок закулісних договірняків нинішньої влади – запросто.
Іще гіршою ситуація в Україні може стати. Але ось негіднішою – вже ні.
Олександр Кочетков, аналітик та політтехнолог, спеціально для “Політеки”
Нагадаємо, полоненим українським морякам вперше дали можливість зв’язатися з рідними.
Як повідомляла Politeka, Україна розірвала всі зв’язки з РФ.
Також Politeka писала,що Порошенко помер: у Росії пішли на немислиме і вже почали виправдовуватися.
